Ухвала суду № 62524924, 03.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6481/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П.суддів Турецької І.О. Стас Л.В.розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення -,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Київському районі м. Одеси № 597-п від 08.09.2014 року про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 193 606,50 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що податкова перевірка проведена посадовими особами відповідача за відсутності підстав для її проведення, а відтак є протиправною. А висновки податкового органу про завищення податкового кредиту за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2013 року по взаємовідносинам з ТОВ "Континентмаш" на суму 129 071 грн. та про нереальність господарських операцій з цим контрагентом, не відповідають дійсності, нічим не підтверджені та є перекрученням реально існуючих фактів.

Позивач вважає прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки по взаємовідносинам з ТОВ "Континентмаш" ним правомірно та цілком обґрунтовано формувався податковий кредит, за рахунок сум ПДВ, сплачених у ціні придбаних товарів у вказаного контрагента, вказані суми підтверджені відповідними первинними документами, у тому числі податковими накладними. Операції з вказаним контрагентом відображено у податковому обліку ФОП ОСОБА_4

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року вказані вимоги задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення. а в задоволенні вимог щодо скасування наказу ДПІ про проведення перевірки - відмовив.

В апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить скасувати судове рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної правової оцінки доводам податкового органу щодо не підтвердження позивачем реальності господарських операцій, відображених ним у податковій звітності у періоді, що перевірявся.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 22.09.2014 року № 2437/17-01/НОМЕР_2 "Про результати позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань правовідносин з ТОВ "Континентмаш" за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2013 року".

Зазначеною перевіркою, зокрема, встановлено порушення ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. ст. 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, ст. 22, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 129 071 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 129 071 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що Підприємець безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями з контрагентом - постачальником ТОВ "Континентмаш", реальність яких не підтверджено.

Такого висновку відповідач дійшов з урахуванням інформації податкового органу та акту Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 168/22-1/38337514 від 04.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Континентмаш" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за жовтень 2012 року - лютий 2014 року", яким не підтверджено господарські відносини платника податків за відповідний період, зокрема, у зв'язку із відсутністю підприємства за податковою адресою, відсутністю необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, неможливістю підтвердити реальність господарських операцій між контрагентом позивача та підприємствами, з якими цей контрагент мав відносини. Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та ТОВ "Континентмаш" угоди не мають реального характеру, укладені формально, тобто без фактичного здійснення господарських операцій.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.10.2014 року № НОМЕР_1, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 193 606,50 грн.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені під час розгляду справи первинні документи по господарським операціям ФОП ОСОБА_5 з контрагентом ТОВ "Континентмаш" відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій.

Колегія судів висновки суду першої інстанції вважає правильними з огляду на наступне.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Континентмаш", у якого за договором купівлі-продажу придбавав різноманітні матеріали.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт, банківськими виписками, які свідчать, що зобов'язання за договором виконувались сторонами у повному обсязі.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договору з ТОВ "Континентмаш", а також формування позивачем податкового кредиту. Отримані товари були оплачені позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Континентмаш", які ґрунтуються виключно на акті іншої ДПІ про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача, обґрунтовано не були прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності актів перевірок ДПІ та податкової інформації, якими встановлено порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Посилання податкового органу на акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагента позивача, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Як вірно зазначив суд першої інстанції, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього витрат, пов'язаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В.Стас

І.О.Турецька