Ухвала суду № 62522832, 20.10.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/17945/13-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1199/16 Доповідач - Демкович Ю.Й.Категорія -

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козак І. О., Хома М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю представників позивача та ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Родина Тарашевських» / надалі Товариство/

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 серпня 2016 року

по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» /надалі Банк/

до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Родина Тарашевських»

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

12.08.16 ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та Товариство звернулися з апеляційними скаргами на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05.08.16, вважаючи, що воно поставлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку в задоволенні позовних вимог.

Порушення вбачають в тому, що судом безпідставно відхилене клопотання відповідачів про проведення додаткової експертизи щодо розміру заборгованості відповідачів, оскільки попередній висновок експерта має невизначений, неконкретний характер, так як в даній експертизі не надано однозначних, законно обґрунтованих відповідей на жодне з запитань, що ставилися перед експертом.

Зазначають, що судом першої інстанції проігноровано вимоги ч. 2 ст. 205 ЦПК України та не закрито провадження по справі, оскільки є рішення по аналогічній справі між тими самими сторонами про той самий предмет та з тих самих підстав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05.08.16 позов Банку задоволено. Стягнути солідарно з Товариства, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №010/09-01/338/06 від 28.09.06 в сумі 9513552, 88 грн. Стягнуто із кожного з відповідачів в користь Банку по 804,75 грн. судового збору.

У суді представник ОСОБА_1 підтримав вимоги скарги свого довірителя, пославшись на мотиви, зазначені в ній. Скарги решти відповідачів, які за своїм змістом є аналогічними скарзі ОСОБА_1 - визнав.

Представник Банку просив відхилити скарги відповідачів.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що рішення суду слід залишити без змін з огляду на наступне.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 й ОСОБА_3, як поручителі, несуть солідарну відповідальність за невиконання Товариством зобов'язань за кредитним договором №010/09-01/338/06 від 28.09.06, укладеним між останнім та Банком, а тому задовольнив вимоги позивача.

Із таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Установлено, що 28.09.06 між Банком та Товариством укладено Генеральну кредиту угоду № 9 із подальшими змінами та доповненнями /по тексту «Генеральний договір»/.

На виконання Генерального договору між позивачем та Товариством украдено кредитний договір № 010/09-01/338/06 від 28.09.06 /по тексту «Кредитний договір»/, за умовами якого Товариство отримало кредит у розмірі 3000000,00 дол. США строком до 27.09.13, зі сплатою відсотків за користування коштами за схемою «Фіксована і плаваюча ставка»: фіксована ставка в розмірі 10,5% річних на перший рік дії кредитного договору; плаваюча ставка в розмірі LIBOR (1 місяць) + 6 % річних, починаючи з 2-го року дії кредитного договору.

01.10.10 додатковою угодою № 010/09-01/338/06/6 до Кредитного договору рефінансована заборгованість Товариства з дол. США в національну валюту - гривню на суму 16810000,00 грн.

Умовами Кредитного договору передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його цільового використання, строковості, плати за користування, а позичальник зобов'язується забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів та інших платежів на умовах, визначених договором (п.п. 3.1., 6.1.).

Факт отримання та використання кредитних коштів позичальником підтверджується письмовими доказами.

У силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Судом першої інстанції встановлено, що своїх зобов'язань перед позивачем Товариство не виконало й наявна заборгованість.

Щодо розміру заборгованості, встановлено, що Банк звертався до господарського суду Тернопільської області з вимогами до ТОВ «Родина Тарашевських» про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, передане вказаним відповідачем в іпотеку (рішення господарського суду Тернопільської області від 04.03.15).

Львівським апеляційним господарським судом переглядалося рішення суду першої інстанції й постановою від 24.02.16 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 04.03.15 змінено й викладено резолютивну частину в новій редакції, яка містить в собі розмір заборгованості Товариства, що випливає з Генерального договору, який становить 17071534,69 грн., з яких: 8643504,46 грн. - сума неповерненого кредиту; 6496877,86 грн. - прострочені проценти за користування кредитом; 791157,02 грн. - пеня за порушення термінів сплати процентів за користування кредитом; 1139995,36 грн. - пеня за порушення строку повернення кредиту, й в рахунок даної заборгованості звернуто стягнення на нерухоме майно Товариства, передане в іпотеку.

Указана постанова набрала законної сили.

У свою чергу, Банк звернувся з вимогами до відповідачів про солідарне стягнення з останніх заборгованості в розмірі 9513552,88 грн. (уточнення позовних вимог від 25.12.13 (т. 1 а.с. 128)), з яких: 8643504,46 грн. - основна сума заборгованості за кредитом; 580804,27 грн. - пеня за порушення терміну повернення кредиту за період із 01.06.13 по 24.12.13; 289224,15 грн. - пеня за порушення термінів сплати процентів за користування кредитом за період із 01.06.13 по 24.12.13.

Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи встановлені факти, судова колегія прийшла до висновку, що розмір заборгованості є конкретизований щодо основної суми заборгованості за кредитом й становить 8643504,46 грн.

Щодо пені, то в силу ч. 3 ст. 10 ЦПК України, яка передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідачами не доведено невірності нарахування Банком неустойки.

Тому доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є необґрунтованими.

Питання проведення додаткових експертиз вирішується судом з врахуванням інших доказів, які надані сторонами спору.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про проведення додаткової експертизи є його процесуальним правом й рішення з цього приводу, в силу ст. 293 ЦПК України, не підлягає оскарженню, а тому твердження відповідачів з цього питання, наведені у скаргах, є безпідставними .

Щодо аналізу висновку експерта № 4734/16-45 від 27.04.16, то останній не містить доводів про невірність нарахування Банком суми заборгованості, тому суд першої інстанції вірно не посилався на нього й не спростовував, оскільки останній не несе у собі будь-якої доказової бази.

Установлено, що в забезпечення виконання зобов'язань перед Банком по кредиту між Банком та ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 12/42-0-2/338/06/2 від 13.02.12. за умовами якого останні поручилися відповідати перед Банком солідарно з Товариством за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов'язаний виплатити 9937954,01 грн. та сплати усіх обов'язкових платежів (п.п. 1.1 - 1.1.4.).

28.04.12 Банком надіслано на адресу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лист - претензію про погашення простроченої заборгованості по кредиту, процентах та пені, який останні отримали 04.05.12 (т. 1 а.с. 36).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів та неустойки (ст.554 ЦК України).

Такі ж умови містить і згаданий договір поруки, як от: п 1.2. договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені Кредитним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.

Згідно із п. 2.1. договору поруки, у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) Позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань, Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції при покладенні на відповідачів обов'язку про солідарну відповідальність перед Банком вірно застосував положення ст. 543 ЦК України.

Тому рішення в цій частині є законним і обґрунтованим.

Тверджень відповідачів про те, що судом першої інстанції проігноровано ч. 2 ст. 205 ЦПК України та не закрито провадження по справі, оскільки є рішення по аналогічній справі між тими самими сторонами про той самий предмет та із тих самих підстав колегія суддів до уваги не приймає, так як таке рішення судами не приймалося й відомості про їх існування відсутні.

У відповідноcті до постанови Пленуму ВССУ №5 від 30.03.12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю «Родина Тарашевських» відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович