Ухвала суду № 62520370, 03.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4025/16

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Томашевській К,В.,

за участю: представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та представника відповідача, ПАТ «Дельта Банк», - Бойко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2016 року за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6, про визнання поруки припиненою,

в с т а н о в и л а:

22 січня 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 26 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір №376/ПС-12/06, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 65000 дол. США на строк 120 місяців, до 25 грудня 2016 року із сплатою 13,5 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших витрат за договором щомісячно згідно Графіку у розміру не менш 542 дол. США. Одночасно в забезпечення зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №376/ПС-12/06-П2, за яким поручитель зобов'язалася відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та НБУ був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанком на користь Дельта Банку, за яким ТОВ «Укрпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитами та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед НБУ. Відповідно до Додатку №2 до вказаного договору ТОВ «Укрпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором №№376/ПС-12/06 від 26 грудня 2006 року. Після подачі ПАТ «Дельта Банк» до суду позову до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у лютому 2014 року ОСОБА_3 стало відомо, що 11 червня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 26 грудня 2006 року, за якою сторони вирішили викласти пункт 2.4 кредитного договору в наступній редакції: «повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі 570,46 дол. США по 10 число включно кожного місяця, починаю з грудня 2007 року», тобто розмір щомісячного платежу збільшився на 28 дол. США. ОСОБА_3 вважає, що укладенням додаткової угоди №1 до кредитного договору Банком збільшено обсяг відповідальності поручителя без отримання його згоди, що створило підстави для застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України для припинення договору поруки. До того ж Банком було використано право дострокового стягнення всієї суми зобов'язання з повернення кредиту ще 13 грудня 2011 року, в які було зазначено тридцять календарних днів для її виконання, таким чином Банк змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання й шестимісячний строк для пред'явлення позову до поручителя сплинув 13 липня 2012 року. Однак вимогу до поручителя Банк пред'явив лише 31 січня 2014 року шляхом пред'явлення до суду позову про стягнення заборгованості із позичальника та поручителя солідарно.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 553-554, 559 ЦК України, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просила суд визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №376/ПС-12/06-П2 від 26 грудня 2006 року, укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором №376/ПС-12/06 від 26 грудня 2006 року (а.с. 3-8).

Представник відповідача ТОВ «Укрпромбанк» в судове засідання не з'явився.

Представник відповідача, ТОВ «Дельта Банк» проти позову заперечував.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відмовлено (а.с. 171-172).

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права, а саме, суд помилково застосував положення ч. 1 та ч. 4 ст. 559 ЦК України (а.с. 178-182).

В запереченні проти апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - представник відповідача, ПАТ «Дельта Банк» - Бойко А.В., просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, пояснення на апеляцію представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та представника відповідача, ПАТ «Дельта Банк», - Бойко А.В., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивачки задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено кредитний договір №376/ПС-12/06, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 65000 дол. США на строк 120 місяців, до 25 грудня 2016 року, із сплатою 13,5 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших витрат за договором щомісячно згідно Графіку у розміру не менш 542 дол. США (а.с. 9-14, 24-26).

Одночасно в забезпечення зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №376/ПС-12/06-П2, за яким поручитель зобов'язалася відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 16).

11 червня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 26 грудня 2006 року, за якою сторони вирішили викласти пункт 2.4 кредитного договору в наступній редакції: «повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі 570,46 дол. США по 10 число включно кожного місяця, починаю з грудня 2007 року», тобто розмір щомісячного платежу збільшився на 28 дол. США (а.с. 15).

30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та НБУ був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанком на користь Дельта Банку, за яким ТОВ «Укрпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитами та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед НБУ. Відповідно до Додатку №2 до вказаного договору ТОВ «Укрпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором №№376/ПС-12/06 від 26 грудня 2006 року (а.с. 17-21, 22).

Листом-попередженням від 13 грудня 2011 року №73848 ПАТ «Дельта Банк» повідомив позичальницю ОСОБА_6, що у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору Банк буде вимушений ініціювати процедури звернення до суду або до нотаріальних органів для вчинення напису нотаріуса з метою стягнення заборгованості за кредитним договором. З метою уникнення процедури примусового стягнення боргу Банк запропонував позичальниці сплатити суму заборгованості протягом 30 календарних днів від дати отримання даної досудової вимоги (а.с. 23).

Згодом, відповідно до п. 6.2 кредитного договору Банк на адресу позичальника та поручителя направив досудову вимогу від 31 грудня 2013 року №31.4-08/11541/13 та №№31.4-08/11542/13, яка містить вимогу про повне дострокове погашення кредиту. Ця досудова вимога залишена без задоволення 9а.с. 158, 159).

08 лютого 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 160-162).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстав для визнання збільшення обсягу відповідальності поручителя без отримання його згоди у зв'язку з укладенням додаткової угоди №1 до кредитного договору Банком, за ч. 1 ст. 559 ЦК України, та пропуску Банком шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання, за ч. 4 ст. 559 ЦК України немає.

Твердження представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки судом не враховано, що договір поруки є припиненим, так як основне зобов'язання було змінено без її згоди, внаслідок чого збільшилась відповідальність поручителя, не приймаються до уваги за таких підстав.

Порука є видом забезпечення виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов'язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов'язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.

У пункті 22 постанови № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Таким чином, договір поруки припиняється при наявності двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін (постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-160цс13).

Згідно правовою позицію Верховного суду України, висловленою у постанові від 21 травня 2012 року у справі №6-20цс11, та у постанові від 21 травня 2012 року у справі №6-69цс11, збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення основного зобов'язання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо.

Дійсно у кредитному договорі змінені умови договору щодо розміру повернення кредиту частками по 10 число кожного місяця включно, починаю з грудня 2007 року, з 542, 00 дол. США до 570,46 дол. США,», тобто розмір щомісячного платежу збільшився на 28 дол. США, але зазначені зміни основного договору не впливають на збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

Доводи представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки судом не враховано, що договір поруки є припиненим, так як Банк пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, не приймаються до уваги за таких підстав.

У пункті 24 постанови № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Дійсно у п. 10 Договору поруки від 26 грудня 2006 року, укладеного між Банком та відповідачкою ОСОБА_3, зазначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором боржником чи поручителем (а.с. 16).

У відповідності до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Тому у даному випадку порука на підставі ч. 4 статі 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ч. 4 ст. 559 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року №6-190цс14 зазначав, що «Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати».

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі за № 6-68цс11, у справі за №-48цс11 від 21 травня 2012 року, у справі № 6-33цс12, від 23 травня 2012 року, у справі №6-3цс13 від 13 лютого 2013 року, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Дійсно листом-попередженням від 13 грудня 2011 року №73848 ПАТ «Дельта Банк» повідомив позичальницю ОСОБА_6, що у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору Банк буде вимушений ініціювати процедури звернення до суду а бо до нотаріальних органів для вчинення напису нотаріуса з метою стягнення заборгованості за кредитним договором. З метою уникнення процедури примусового стягнення боргу Банк запропонував позичальниці сплатити суму заборгованості протягом 30 календарних днів від дати отримання даної досудової вимоги (а.с. 23).

Однак вказаний лист Банку не є досудовою вимогою Банку про дострокове погашення кредиту за змістом ч. 2 ст. 1050 ЦК України, оскільки з метою уникнення процедури примусового стягнення боргу Банк запропонував позичальниці сплатити суму заборгованості протягом 30 календарних днів від дати отримання даної досудової вимоги, а не про дострокове погашення заборгованості за кредитом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував всебічно та повно обставини, що мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що законних підстав для відмови у позові до поручителя немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький