Ухвала суду № 62520276, 20.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2508/16

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.

суддів Короткова В.Д., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2015 року,-

встановила:

08.01.2015 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 10.07.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 74 800 доларів США з розрахунку 13,5 % річних на строк до 10.07.2027 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_2 10.07.2007 року укладено договір іпотеки б/н про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності.

Відповідач свої зобов'язання щодо погашення заборгованості по наданому кредиту належним чином не виконує, в результаті чого має заборгованість за кредитом.

Просить ухвалити рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотеко держателю предмет іпотеки у власність та визнання на нього права власності в рахунок виконання основного зобов»язання щодо оплати 1 359 705, 68 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2015 року позов задоволено.

ОСОБА_2, вважаючи рішення незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, надала до суду апеляційну скаргу про його скасування.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.07.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11181168000, згідно умов якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 74 800 дол. США з розрахунку 13,5 % річних на строк до 10.07.2027 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 за договором іпотеки № б/н від 10.07.2007 року передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінив назву на ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УкрСиббанк».

08 грудня 2011 року відповідно до ст. 514 ЦК України, право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки у ПАТ «УкрСиббанк», перейшло до ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору купівлі-продажу в повному обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Частиною 1 ст. 638 ЦК визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, в порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала та станом на 14.10.2014 року має заборгованість у розмірі 1 359 705, 68 гривень, з яких - за кредитним договором № 11181168000: відсотки - 25 236, 82 гривень, за додатковою угодою № 11181168001: 1 334 468, 86 гривень сума заборгованості за кредитом - 839 656, 30 гривень, сума заборгованості за відсотками - 494 812, 65 гривень.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Також у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачу ОСОБА_2, як позичальнику та іпотекодавцю 15.10.2014 року направлено лист - вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання порушеного зобов'язання у тридцяти денний строк та вимога про добровільне звільнення приміщення, передачу ключів та документації.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п.4.1. іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмет іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Згідно п.4.2. іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов даного Договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших передбачених законодавством України, підстав.

Відповідно до п.4.3. іпотечного договору, право визначення підстави та способу звернення стягнення належить Іпотекодержателю.

Пунктами 5.1, 5.2 договору іпотеки визначено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» /а.с.21/.

Таким чином, на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно вирішено питання про задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про застосування строку позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за завою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у встановлений законом строк, зазначений позов задоволено і 05.08.2014 року видано виконавчий лист для примусового виконання вказаного рішення.

Зважаючи на те, що строк дії кредитного договору визначений сторонами до 17.07.2017 року, борг до теперішнього часу не погашений, на думку колегії суддів строк звернення з позовом позивачем не пропущено.

Виходячи з викладеного, висновок суду відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального і процесуального права, які ним правильно застосовані.

При цьому, доводи скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

Скаржникне надала жодних доказів, які б обґрунтовували та підтверджували ті обставини, на які вона посилається в апеляційній скарзі.

Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення скаржниками норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1.ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.12.2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді В.Д.Коротков

О.М.Таварткіладзе