Ухвала суду № 62520274, 05.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4371/16

Головуючий у першій інстанції Семенюк Л. А.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.,

при секретарі - Калмакові В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ПАТ "СК «Провідна» про відшкодування майнової та моральної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням,

в с т а н о в и л а :

Позивачка звернулась до суду в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 з позовом, який в подальшому уточнювала, до ОСОБА_3, ПАТ «СК «Провідна» про відшкодування майнової та моральної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням, посилаючись на наступні обставини.

13 серпня 2013 року біля 17 год. 00 хв. відповідач, керуючи автомобілем марки «Ford-Siera», д/н НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі, яка проходить в м. Татарбунари по вул. Горького, в напрямку до вул. Леніна, зі швидкістю 60 км/год., не вибравши безпечної швидкості руху та не переконавшись в безпечному роз'їзді, здійснив наїзд на малолітнього сина позивачки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який керував велосипедом, рухався в попутному напрямку, а після намагався перетнути проїжджу частину в районі пішохідного переходу.

Згідно висновку експерта №323 від 27.12.2013 року, в результаті ДТП малолітній ОСОБА_4 отримав наступні тілесні ушкодження: відкриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку, середньої ступені травматичного субарахноїдального крововиливу, пневмоцефалії, лінійного перелому потиличної кістки, з переходом на основу черепа, забійних ран тім'янопотилочної області, з посттравматичним розривом лівої барабанної перетинки. Зазначені тілесні ушкодження в своїй сукупності були небезпечними для життя і по цьому критерію згідно п.2.1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 03.09.2015 року відповідач був визнаний винним за ч.2 ст. 286 КК України з призначенням йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 2 роки. Згідно статті 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням на 1 рік та 6 місяців. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03.11.2015 року вирок Татарбунарського районного суду Одеської області залишено без змін.

Після спричинення відповідачем тілесних ушкоджень ОСОБА_4, останній в період з 13.08.2013 року по 23.08.2013 року знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні нейрохірургії Одеської обласної дитячої клінічної лікарні під наглядом позивачки.

Під час лікування, дитині були надані медичні послуги з проведення досліджень головного мозку шляхом комп'ютерної та магнітно-резонансної томографії, на що витрачено 2500 гривень, на придбання ліків витрачено 4012 грн. 06 коп. та на придбання пального для заправки транспортного засобу для поїздок під час лікування дитини та проходження медичних оглядів в м. Одеса витрачено 5774 грн. 60 коп., а всього матеріальні затрати склали 12286,66 грн. (2500 + 4012,06 +5774,60), які просить стягнути з відповідача ОСОБА_3

Також позивачка вважає, що даний випадок та його наслідки призвели до моральних та фізичних страждань її та сина, який тривалий час переносив фізичну біль, був позбавлений фізичної можливості займатися спортом та відвідувати відділення вільної боротьби, було порушено їх нормальні життєві зв'язки та змусило позивачку на протязі тривалого часу витрачати час та кошти для лікування сина, завдавши незручності для сім'ї та вимагали додаткових зусиль для організації праці та матеріального забезпечення ОСОБА_4 У відшкодування моральної шкоди, просить стягнути з відповідачів, з урахуванням уточнень до позову, 100 000 гривень (а.с.160-165). Відшкодування моральної шкоди, на думку позивачки, має бути покладено на відповідачів ОСОБА_3 та ПАТ СК «Провідна», оскільки транспортний засіб, на якому було вчинено ДТП є забезпеченим транспортним засобом (на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/1475911 від 25.06.2013 року), в якому страхова сума за шкоду заподіяну життю та здоров'ю на одного потерпілого складає 100 000 грн., а за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн.

Тому, з урахуванням вимог ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено відшкодування потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, просить стягнути з страхової компанії 5000 гривень, виходячи з страхової виплати, а решту суми в розмірі 95000 гривень - з відповідача ОСОБА_3

В судове засідання позивачка та її представник не з'явились, надавши заяви про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали в повному обсязі (а.с. 193,208).

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Паюл Т.І. в судове засідання не з'явились, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність з проханням відмовити в задоволенні позову з урахуванням наданих заперечень (а.с. 212), згідно яких вважає, що вимоги ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована відповідно до договору страхування від 25.07.2013 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а до страхової компанії для отримання страхового відшкодування позивачка не зверталась.

Представник відповідача ПрАТ СК «Провідна» надіслав до суду заперечення проти позову, та, враховуючи юридичну позицію відповідача, просив розглянути позов за його відсутності (а.с.187-190). У своїх запереченнях зазначив, що позивач із заявою про виплату страхового відшкодування до страхової компанії не зверталась, заяви та інших, передбачених законом документів не надала, зокрема, не надано обвинувального вироку, що набрав законної сили, відносно водія застрахованого автомобіля, а тому страхова компанія була позбавлена можливості прийняти рішення про виплату страхового відшкодування з підстав відсутності волевиявлення ОСОБА_2 на отримання такого відшкодування.

Рішенням суду позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 22000 (двадцять дві тисячі) грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. на користь держави.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення апеляційні скарги подали позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду змінити та задовольнити її позов в повному обсязі, а відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апелянти при цьому посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та вірно послався на діюче законодавство.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Позивачка є матір'ю малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22.11.2005 року (а.с.7). Також, судом встановлено, що 13 серпня 2013 року біля 17 год. 00 хв. відповідач, керуючи автомобілем марки «Ford-Siera», д/н НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі, яка проходить в м.Татарбунари по вул. Горького, в напрямку до вул. Леніна, зі швидкістю 60 км/год., не вибравши безпечної швидкості руху та не переконавшись в безпечному роз'їзді, здійснив наїзд на малолітнього сина позивачки ОСОБА_4, який керував велосипедом, рухався в попутному напрямку.

Вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 03.09.2015 року (а.с.150-152) відповідача визнано винним за ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді 3 років позбавляння волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. Згідно статті 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на 1 рік та 6 місяців. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року вирок Татарбунарського районного суду Одеської області залишено без змін (а.с. 153-154).

Згідно ч.4. ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи стосовно якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Цивільна відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована в приватному акціонерному товаристві «СК «Провідна» згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/1475911 від 25.06.2013 року (а.с.166), строк дії якого до 24.06.2014 року.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів. Жоден доказ для суду не має заздалегідь встановленого значення.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Відповідно до положень ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної чи юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 1187 ч.2 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку, якщо ця особа не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості, а також майнового стану цивільного відповідача.

З урахуванням конституційної значущості життя та здоров'я, як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг та характер відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і передбачив комплекс заходів, спрямованих на своєчасне та повне відшкодування моральної шкоди потерпілому, що є одним із способів захисту особистих немайнових прав людини.

Судом правильно було встановлено, що в результаті отриманих від неправомірних дій відповідача тяжких тілесних ушкоджень, потерпілий ОСОБА_4 в період з 13.08.2013 року по 23.08.2013 року знаходився, під наглядом позивачки, на стаціонарному лікуванні у відділенні нейрохірургії Одеської обласної дитячої клінічної лікарні, що підтверджується випискою №4370 (а.с. 25) та копією історії хвороби потерпілого ОСОБА_4 (а.с. 90-97), під час якого дитині були надані медичні послуги щодо проведення досліджень головного мозку шляхом комп'ютерної та магнітно-резонансної томографії, а саме: 13.08.2013 року у діагностичному центрі «ВИТА-МЕД», за що було сплачено грошову суму у розмірі 400 грн. (а.с.29-30); згодом, після виписки із лікарні 24.09.2013 року - у клініці ТОВ «INTO-SANA» - магнітно-резонансної томографії головного мозку, за ці послуги було сплачено 900 грн. (а.с.31-33); 27.11.2013 року та 18.04.2014 року у ТОВ «Ланжерон» - комп'ютерної томографії головного мозку, за що було сплачено загальну грошову суму у розмірі 1200 грн. (а.с.27-28), а всього витрачено за ці послуги 2500 гривень. Придбання ліків на суму 4012 грн. 06 коп. для лікування сина, позивачка підтверджує фіскальними чеками (а.с.18-22); придбання пального для заправки належного її чоловіку транспортного засобу (а.с.9), під час лікування дитини та проходження медичних оглядів в м. Одеса, підтверджує фіскальними чеками на придбання пального (в загальній кількості 14 штук), починаючи з 13.08.2013 року по 04.10.2013 року (а.с. 14-17) на загальну суму 5774 грн. 60 коп., а всього нараховано матеріальних затрат на суму 12286,66 грн. (2500 + 4012,06 +5774,60).

Суд обґрунтовано вважав, що позивачка, як законний представник малолітнього ОСОБА_4 - потерпілого від кримінального правопорушення, має право вимоги на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яку вони зазнали внаслідок кримінального правопорушення, вчиненого відповідачем ОСОБА_3

Разом з тим, при визначенні розміру матеріальної шкоди, з урахуванням відомостей про медичну допомогу, надану малолітньому потерпілому ОСОБА_4, призначеннями лікарів, суд вважає, що позивачем безпідставно включено до матеріальних витрат квитанцію до прибуткового касового ордеру №963 від 18.04.2014 року, що стосується надання медичних послуг з КТ ШОП - ОСОБА_2, а не її сину ОСОБА_4, на суму 400 грн.; двох інших квитанцій до прибуткового касового ордеру №962 від 18.04.2014 року та №963 від 18.04.2014 року на загальну суму 800 грн. (а.с.28), які також не підтверджені доказами необхідності проходження зазначених досліджень малолітнім ОСОБА_4 у вказаний час, без призначення лікарів.

Крім того, суд правильно вважав необґрунтованим включення до майнової шкоди вартості предметів, зазначених у фіскальних чеках, які не являються ліками, а саме: мінеральної води на суму 7,80 грн., серветок вологих вартістю 19 грн. 80 коп. та дві жувальні гумки «орбіт» вартістю 7 грн. 08 коп., туалетного паперу вартістю 3 грн. 30 коп., рідке мило вартістю 7 грн. 40 коп., помада гігієнічна вартістю 9 грн. 10 коп., прокладки BELLA PANTY вартістю 4 грн. 85 коп.; драже «ТИК ТАК Зимовий мінт» вартістю 6 грн. 05 коп.; двох пляшок мінеральної води загальною вартістю 12 грн. 10 коп. та туалетний папір вартістю 3 грн. 03 коп. на загальну суму 80,51 грн.(а.с.18-22).

Вимоги щодо відшкодування понесених позивачем витрат на бензин в сумі 5774,60 грн. (а.с.14-17), є також, безпідставними, їх необхідність, кількість та використання придбаного пального саме для зазначених в позові цілей - поїздок до медичних установ під час лікування та проходження обстежень потерпілим в м. Одеса, не ґрунтується на доказах, у зв'язку з чим відшкодуванню не підлягають.

За встановлених обставин, враховуючи надання відповідачем ОСОБА_3 добровільної допомоги на лікування малолітньому ОСОБА_4 в сумі 8000 гривень, що підтверджується вироком Татарбунарського районного суду від 03.09.2015 року (а.с.150 зв.) на підставі свідчень законного представника потерпілого ОСОБА_2, що є позивачем по справі та не підлягає доказуванню в силу ч.4 ст. 61 ЦПК України, суд правильно відмовив в задоволенні вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди в сумі 12286,66 грн., оскільки вищезазначена сума добровільного відшкодування значно покриває суму, яку суд міг стягнути з відповідача ОСОБА_3 по вказаним вимогам (12286,66 - 1200 - 80,51 - 5774,60).

Задовольняючи позов частково, суд обґрунтував свої висновки тим, що у зв'язку із спричиненням шкоди здоров'ю малолітньому сину позивачки ОСОБА_4, в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, їм завдано моральної шкоди, відповідальність за яку несе відповідач. При цьому відповідно до ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню відповідачем незалежно від наявності в його діях вини.

При визначенні розміру відшкодування враховуються приписи ч.3 ст.23 ЦК України, відповідно до положень якої, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Так, судом було враховано, що малолітній ОСОБА_4, 2005 року народження, до ДТП займався на відділенні вільної боротьби з 02.09.2011 року (наказ №55 від 02.09.2011р.) по 01.06.2013 року, що підтверджується довідкою директора Татарбунарської ДЮСШ відділу освіти Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області №35 від 31.06.2014 року (а.с.24), однак, після цього випадку був звільнений навіть від уроків фізкультури строком на 2014-2015 учбовий рік, про що свідчить довідка ЛКК Татарбунарської ЦРЛ №583 від 02.09.2014 року (а.с.23). Також враховано, що малолітній потерпілий переніс фізичні болі в результаті отриманих травм, був порушений звичний уклад життя, як дитини, яка проходила курс лікування, так і його матері - позивачки по справі, яка вимушена була змінити свої плани та доглядати за дитиною в нейрохірургічному відділенні обласної дитячої клінічної лікарні в м. Одесі, докладаючи зусиль для матеріального забезпечення сина. Разом з тим, поза увагою суду не залишилось, що дитина перебувала на лікуванні в загальній кількості 10 днів (з 13 по 23.08.2013 року), жодних хірургічних втручань їй не проводилось.

З огляду на приписи ст.23 ЦК України, суд дійшов до правильного висновку, що заявлена позивачкою до відшкодування сума моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. не відповідає обставинам справи й ступеню їх моральних страждань, характеру неправомірних дій відповідача, глибині душевних та психічних страждань позивачки та її сина, у зв'язку з чим підлягає стягненню в меншому розмірі, а саме в сумі 22000 грн. Суд обґрунтовано вважав, що з урахуванням обставин справи, дана сума буде відповідати вимогам розумності виваженості та справедливості.

При цьому, суд правильно не погодився з доводами представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Паюл Т.І. щодо безпідставності вимог до останнього, мотивовані тим, що цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована, оскільки право потерпілого (кредитора) на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Закон надає потерпілому (кредитору) право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому, не одержання потерпілим (кредитором) страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому (кредитору) належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди з ПрАТ СК "Провідна", то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 року для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування протягом 30 днів з дня повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Також до заяви додаються документи, які мають відношення до ДТП, завірені у встановленому порядку.

Проте позивачка не виконала дій, визначених законом для здійснення свого права, не звернулась до страхової компанії із відповідною заявою.

Крім того, відповідно до ст. 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про страхування", страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Тобто страхове відшкодування моральної шкоди та його розмір є похідними від виплати страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров'ю, та його розміру.

Проте, на час звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачка, як законний представник, не зверталась до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров'ю її сину, і така виплата страховою компанією їй не проводилась на час розгляду справи в суді, оскільки відомості про це в матеріалах справи відсутні.

Тому відсутні й правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про відшкодування на її користь моральної шкоди зі страхової компанії.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп., від сплати якого позивачка була звільнена при подачі позову згідно п.6 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянти не довели обставини, на які посилалися як на підставу своїх апеляційних скарг.

Твердження апелянтів в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 квітня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.Ф. Парапан

В.О. Панасенков