Ухвала суду № 62516312, 31.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 372/1258/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Болобан В.Г. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

31 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участі секретаря: Козлової І.І.

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 41 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Обухівського районного суду Київської області від 27.05.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України про визнання відмови Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії неправомірною, зобов'язання Міністерства оборони України здійснити нарахування тв виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в разі настання 2 групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду. Також, позивач просив суд зобов'язати Міністерство оборони України подати до суду звіт про виконання постанови.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 27.05.2016 вищевказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано відмову Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії неправомірною. Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною другою ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 04.02.1986 по 08.11.1987 проходив військову строкову службу в Республіці Афганістан та отримав статус «Учасника бойових дій», що підтверджується копією військового квитка та копією довідки № 2738 від 09.11.2015.

Згідно із витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1642 від 16.08.2012, захворювання позивача пов'язано з виконанням обов'язків військової служби в Республіці Афганістан.

23.08.2012 комісією МСЕК з 23.09.2012 позивачу довічно встановлена II група інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, що підтверджується копіює довідки.

03.09.2012 позивач отримав посвідчення інваліда війни другої групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.09.2012.

Позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату з відповідною заявою про виплату одноразової допомоги та надав копії необхідних документів.

Згідно із листом Київського обласного військового комісаріату № 2/5/557 від 29.09.2016 позивачу повідомлено, що його документи направлені до департаменту фінансів Міністерства оборони України.

04.05.2016 позивачу в Обухівському районному військовому комісаріаті був виданий витяг з протоколу комісії Міністерства оборони України № 20 від 01.04.2016 про необхідність направлення на доопрацювання документів, оскільки в поданих матеріалах немає підтверджень настання інвалідності під час проходження військової служби.

Позивач, не погодившись з відмовою Міністерства оборони України щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги, звернувся до Обухівського районного суду Київської області.

Дані публічно правові відносини регулюються Конституцією України, Законами України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», № 2232-XII від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу», Постановами КМ України, № 393 від 17.07.1992, № 499 від 28.05.2008.

Вирішуючи даний спір по суті, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини третьої ст. 1 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції від 18.09.2012) (далі - Закон № 2232-XII від 25.03.1992) військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев'ятої ст. 1 Закону № 2232-XII від 25.03.1992 військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно п 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого Постановою КМ України, № 393 від 17.07.1992, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються: дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Вищенаведене спростовує доводи апелянта про те, що позивач військовослужбовцем Збройних Сил України ніколи не був, тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги позивачу немає.

Закон України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 18.09.2012) (далі - Закон України № 2011-XII від 20.12.1991) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини другої ст. 16 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини другої ст. 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З метою реалізації положень статті 16 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 (далі - Постанова № 499).

Згідно п.п. 4 п. 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується: військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що позивачу встановлено інвалідність через 25 років після звільнення, тому останній не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги, у розумінні Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей", не пов'язується з часом та місцем звільнення з військової служби, а пов'язується із фактом та часом встановлення інвалідності військовослужбовцю, який звільнений з військової служби, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, отриманих під час виконання обов'язків військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Дана позиція визначена в постановах колегії судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18.11.2014 та 31.04.2015.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Колегія суддів переглядає спірну постанову в межах апеляційної скарги Міністерства оборони України у відповідності до ст. 195 КАС України.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Доводи викладені в апеляційній скарзі жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Обухівського районного суду Київської області від 27.05.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 07.11.2016.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

оловуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.