Рішення № 62512981, 01.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 330/1597/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Гусарова В.В.

Справа № 22-ц/778/3779/16 Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіКухаря С.В.суддів:Осоцького І.І. Крилової О.В.секретарПутій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування Володимирівської сільської ради, служба у справах дітей Якимівської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 23.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 58-0111010/ФКВ-8, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 18 490,00 дол. США з розрахунку 12,6 % річних на строк з 23.05.2008 року по 22.05.2038 року.

В частині надання кредитних коштів Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі. 30.06.2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) AT «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого AT «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ТОВ «Укрпромбанк» до AT «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до AT «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Таким чином, керуючись Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, AT «Дельта Банк» набуло статус Нового кредитора та відповідно всіх процесуальних прав та обов'язків Нового Кредитора. Отже, відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами AT «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором іпотекодавець ОСОБА_5 за договором іпотеки № 58-0111010/2фквіп-08 від 23.05.2008 року передала в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 71,0 кв. м., в тому числі житлова 52,9 кв. м., з усіма господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1.

На підставі ст. 514 ЦК України та вказаного Договору до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 28.07.2015 року за Відповідачем наявна заборгованість у сумі: 714 176, 60 грн., з яких: тіло кредиту - 395 918, 18 грн.; відсотки - 304 504, 68 грн, комісія за ведення кредиту -13 753, 77 грн..

Посилаючись на зазначені обставині банк просив суд, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В силу ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У справі, яка перевіряється, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" і виходив з того, що наявні всі умови для застосування до спірних правовідносин чинного на час ухвалення судового рішення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким за певних обставин установлено заборону на звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з такими мотивами суду першої інстанції для відмови в позові.

Так, відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Однак суд першої інстанції не врахував, що норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів і допустив неправильне застосування положень указаного Закону.

Однак, виклавши невірні мотиви суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові.

Так, судом попередньої інстанції встановлено, що 23.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 58-0111010/ФКВ-8, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 18 490,00 дол. США з розрахунку 12,6 % річних на строк з 23.05.2008 року по 22.05.2038 року.

В частині надання кредитних коштів Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі.

30.06.2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) AT «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого AT «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ТОВ «Укрпромбанк» до AT «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до AT «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами AT «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором іпотекодавець ОСОБА_5 за договором іпотеки № 58-0111010/2фквіп-08 від 23.05.2008 року передала в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 71,0 кв. м., в тому числі житлова 52,9 кв. м., з усіма господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1.

На підставі ст. 514 ЦК України та вказаного Договору до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 28.07.2015 року за Відповідачем наявна заборгованість у сумі: 714 176, 60 грн.., з яких: тіло кредиту - 395 918, 18 грн.; відсотки - 304 504, 68 грн, комісія за ведення кредиту -13 753, 77 грн.

Згідно із пунктом 4.3 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим п. 4.4. цього договору.

Згідно із зазначеним вище пунктом 4.4 договору у випадку настання будь-якої з підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених п. 4.1. цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: п. 4.4.1. шляхом прийняття іпотеко держателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реалізації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Так, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із ;застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

У справі, яка переглядається судом встановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажу іпотечного майна.

В матеріалах справи відсутні дані, і банк на це не посилався, що банк намагався реалізувати своє право в позасудовому порядку шляхом звернення до державного реєстратора.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що умовами іпотечного договору визначеними в п. 4.5. звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку здійснюється лише шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження а не шляхом визнання права власності, яке відповідно до зазначених умов того ж договору (п.4.3.-4.4.1) та законодавства можливо реалізувати лише в позасудовому порядку колегія суддів приходить до висновку про відмову в позові саме з зазначених нею підстав.

За таких обставин рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2015 року по цій справі підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав відмови в позові.

Керуючись статтями 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 03 грудня 2015 року по цій справі змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови в позові.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: