Рішення № 62508492, 02.11.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/17341/16-ц

Провадження № 2/127/5537/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 12.08.2016 року звернувся до суду із позовною заявою до ВОКШВД про визнання незаконним наказу від 28.04.2016 року № 43, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 працював у ВОКШВД на посаді лікаря дерматовенеролога диспансерного відділення з 1992 року по 01.08.2016 року.

Наказом головного лікаря ВОКШВД № 125-к від 01.08.2016 року «Про звільнення з роботи» ОСОБА_1 було звільнено з 0,75 ставки посади лікаря - дерматовенеролога у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає, що даний наказ є незаконним та підлягає скасуванню. Підставою для звільнення з роботи був наказ головного лікаря № 43 від 28.04.2016 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Рішення Вінницької обласної ради від 16.12.2015 року № 22 «Про обласний бюджет на 2016 рік», фонд оплати праці медичних працівників в повній мірі відповідає кількості наявних штатних посад та чисельності працівників.

Стосовно наказу МОЗ від 02.12.2004 року № 592 «Про подальше вдосконалення служби медичної статистики МОЗ України», то останній зобов'язував привести штати територіальних інформаційних - аналітичних центрів медичної статистики та інформаційно - аналітичних відділів у відповідність до затверджених цим наказом асигнувань. Оскільки у ВОКШВД відповідно до штатного розпису, затвердженого 29.04.2016 року, інформаційно - аналітичний відділ був відсутній, отже відсутніми були і підстави посилання на зазначений наказ.

Також процедуру звільнення вважає було порушено у зв'язку з неврахуванням обґрунтованої відмови профспілкового органу. 01.07.2016 року головним лікарем ВОКШВД було надано голові профспілкового комітету ОСОБА_2 подання про надання згоди на розірвання трудового договору із 22-ма працівниками диспансеру, в тому числі з ОСОБА_1 Однак профспілковий комітет ВОКШВД на засіданні від 11.07.2016 року вирішив відмовити в наданні дозволу на звільнення зазначених осіб, із обґрунтуванням такої відмови. Але незважаючи на відмову профспілкової організації на звільнення, наказом від 01.08.2016 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.

Також при проведенні скорочення не було дотримано вимог законодавства щодо врахування права на залишенні на роботі. Наказом головного лікаря ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» також було створено комісію по розгляду кандидатур, що мають переважне право на залишення на роботі. Зазначеною комісією було проведено два засідання, а саме 24.05.2016 року та 26.05.2015 року на яких розглянуто питання щодо визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі. Проте, з невідомих причин кандидатура позивача зазначеною комісією не розглядалася, не встановлювалися обставини, які б могли впливати на наявність переважного права залишення позивача на роботі та не проводився їх аналіз.

Процедура визначення працівника із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці є наперед упередженою та залежить від суб'єктивного відношення керівника до відповідного працівника. Враховуючи наведене, при визначенні переважного права працівника до уваги слід брати також і додаткові підстави. Серед обставин, що впливають на визначення переважного права у ОСОБА_1 на залишення на роботі, наявні наступні: наявністю у вказаної особи вищої освіти, наявність безперервного стажу роботи в даному закладі з 17.02.1986 року, якість виконуваної роботи, наявність заохочень у вказаному медичному закладі, що підтверджується записами у трудовій книжці; врахування, що в сім'ї зазначеної особи немає інших працівників з самостійним заробітком, оскільки дружина ОСОБА_1 доглядає за матірю - інвалідом першої групи, менший син навчається в 11 класі ЗШ І-ІІІ ступенів - гімназії № 23 Вінницької міської ради, а старший проходить навчання в інтернатурі і також потребує оплати такого навчання.

Також ОСОБА_1 звертає увагу на відсутність у ОСОБА_4 повноважень головного лікаря ВОКШВД. ОСОБА_4 було призначено на посаду головного лікаря ВОКШВД розпорядженням голови Вінницької обласної ради 06.06.2014 року № 178. Проте, як вбачається з правових норм, ОСОБА_4 станом на 03.08.2016 року (час прийняття рішення про звільнення позивача) не набув повноважень головного лікаря у т. ч. з правом прийняття та звільнення працівників медичного закладу. У зв'язку з вищенаведеним ОСОБА_1 звернувся до суду та просить визнати наказ ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» незаконним та скасувати його; визнати незаконними та скасувати наказ ВОКШВД від 01.08.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря дерматовенеролога диспансерного відділення ВОКШВД; зобов'язати ВОКШВД поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді лікаря дерматовенеролога диспансерного відділення ВОКШВД з 01.08.2016 року; стягнути з ВОКШВД на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді лікаря дерматовенеролога диспансерного відділення ВОКШВД з 01.08.2016 року, а також в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, а також його представники ОСОБА_5, ОСОБА_6 позов підтримали з обставин, викладених в позовній заяві. Просили задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Медведенко О.В. в ході судового розгляду заперечила проти позову та просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 В судове засідання, яке відбулося 02.11.2016 року, не зявилась, однак повідомлялась належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи, заяв про відкладення слухання справи чи розгляд справи у відсутінсть представника відповідача до суду не надходило.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 157 ЦПК суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. Крім того, слухання справи відкладалось в звязку з неявкою представника відповідача у судові засідання, які призначались 08.09.2016 року, 29.09.2016 року та 13.10.2016 року. звязку з вищенаведеним суд ухвалив провести розгляд справи без представник відповідача.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що являється головою профспілкової організації, також підтвердила той факт, що до профспілкової організації надходило клопотання від адміністрації диспансеру щодо звільнення ОСОБА_1, дане питання вирішувалось на засіданні профспілки. Рішення профспілки оформлялось протоколом. Згоду профспілковий комітет на звільнення ОСОБА_1 не надав, у зв'язку з тим, що останній являється лікарем вищої категорії наявність безперервного стажу понад та ін. Протокол безпосередньо надавався адміністрації диспансеру, яка усно повідомила, що їх форма протоколу не влаштовує.

Що стосується допиту свідків ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, про виклик яких заявляли позивач та його представники, в ході судового розгляду представники позивача не наполягали на їх виклику та допиті, в звязку з чим суд з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності розглянув справу без даних доказів.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами КЗпП України стосовно припинення трудових відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_1 працював у ВОКШВД на посаді лікаря - дерматовенеролога диспансерного відділення з 1992 року по 01.08.2016 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Підставою для звільнення з роботи ОСОБА_1 був наказ головного лікаря № 43 від 28.04.2016 року «Про зміни в організації виробництва і праці».

Згідно з актом ВОКШВД від 30.05.2016 року ОСОБА_1 був попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП (у зв'язку із скороченням штату), яке планується 29.07.2016 року. Із попередженням ОСОБА_1 ознайомився, але від підпису про ознайомлення з попередженням відмовився.

Наказом головного лікаря ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» також було створено комісію по розгляду кандидатур, що мають переважне право на залишення на роботі. Зазначеною комісією було проведено два засідання, а саме 24.05.2016 року та 26.05.2015 року на яких розглянуто питання щодо визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі. Проте, з невідомих причин кандидатура позивача зазначеною комісією не розглядалася, не встановлювалися обставини, які б могли впливати на наявність переважного права залишення позивача на роботі та не проводився їх аналіз.

Відповідно до акту ВОКШВД від 22.06.2016 року ОСОБА_1 було запропоновано роботу на 0,25 ставки посади лікаря - дерматовенеролога консультативно - діагностичного відділу з 01.08.2016 року. Від запропонованої роботи останній відмовився в усній формі. Надати відмову від запропонованої роботи в письмовій формі відмовився. Суд критично оцінює даний акт тому, що в протоколах № 1 від 24.05.2016 року, № 2 від 26.05.2016 року комісією по розгляду кандидатур, що мають переважне право на залишення на роботі зазначено, що на розгляд комісії надані кандидатури лікарів - дерматовенерологів, яких пропонується залишити на роботі. Прізвище ОСОБА_1 в даних протоколах відсутнє. Також відповідно до подання ВОКШВД № 473 від 01.07.2016 року в додатках відсутній акт ВОКШВД від 22.06.2016 року про те, що ОСОБА_1 було запропоновано роботу на 0,25 ставки посади лікаря - дерматовенеролога консультативно - діагностичного відділу з 01.08.2016 року. Даний акт було надано лише в ході судового розгляду справи фактчино після пояснень сторін.

В свою чергу приписами ст. 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Протоколом № 11 засідання профспілкового комітету ВОКШВД від 11.07.2016 року розглядалось подання головного лікаря ВОКШВД ОСОБА_4 про надання згоди на розірвання трудового договору з лікарем диспансерного відділення ОСОБА_1 у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП. Просфспілковий комітет відмовив у наданні згоди на звільнення лікаря ОСОБА_1, у зв'язку зі скороченням штату працюючих по ВОКШВД, внаслідок змін в організації виробництва і праці відповідно до п. ст.ст. 40, 42, 43 КЗпП України.

Наказом головного лікаря ВОКШВД № 125-к від 01.08.2016 року «Про звільнення з роботи» його було звільнено з 0,75 ставки посади лікаря дерматовенеролога у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії» від 15 вересня 1999 року №1045-ХІVрішення профспілки про надання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вказаних норм, власник або уповноважений ним орган може звільнити працівника лише при відсутності обґрунтування. Обґрунтуванням рішення є мотиви, з яких профспілковий орган відмовив у дачі згоди на звільнення працівника та які навів у прийнятому рішенні.

Як вже зазначалося, 11.07.2016 року профспілковий комітет ВОКШВД за результатами розгляду подання головного лікаря ОСОБА_4 про надання згоди на розірвання трудового договору з лікарем диспансерного відділення ОСОБА_1, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП прийняв рішення про відмову у наданні такої згоди.

Вказана відмова у наданні згоди є обґрунтованою, у ній наведені мотиви прийнятого рішення. Під час засідання профспілковим комітетом встановлено, що у ОСОБА_1 наявне переважне право на залишення на роботі у зв'язку із: наявність у вказаної особи вищої освіти, наявність безперервного стажу понад 25 років, якість виконуваної роботи, наявність заохочень у вказаному медичному закладі; врахування, що в сімї зазначеної особи немає інших працівників з самостійним заробітком; врахування, що вказана особа є учасником бойових дій, на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до президії Вінницької обласної організації профспілки працівників охорони здоровя України обласного комітету від 14.07.2016 року № Пр-7-2/3 постановив відмовити у наданні згоди на розірвання трудового договору з лікарем - дерматовенерологом диспансерного відділення ВОКШВД ОСОБА_1 у звязку із змінами в організації виробництва і праці згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України з 01.08.2016 року з тих підстав, що тривалий безпереврний стаж роботи в диспансері.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 працював у ВОКШВД на посаді лікаря - дерматовенеролога диспансерного відділення з 06.07.1992 року по 01.08.2016 року, має заохочення.

Згідно довідки МКП ЖЕК № 6 від 03.08.2016 року ОСОБА_1 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1. В даному житловому приміщені зареєстровано 4 особи: ОСОБА_1, ОСОБА_10 - дружина, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_1 - син.

З довідки, виданій ОСОБА_10 - дружині ОСОБА_1 № 3640 від 05.08.2016 року вбачається, що ОСОБА_10 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) департаменту праці і соціального захисту населення міської ради. З 08.07.2016 року по теперішній час отримує компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги інваліду І групи (на ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.)

В ході судового засідання було виявлено, що в протоколі № 11 засідання профспілкового комітету ВОКШВД від 11.07.2016 року було зазначено помилково врахування те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Що стосується твердження представника відповідача про порушення п. 5 ст. 43 КЗпП України, в якій вказано, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору, суд зазначає наступне. Наслідки порушення 3-денного строку повідомлення роботодавця про прийняте виборним органом рішення за подання про розірвання трудового договору встановлені: порушення строку означає, що згоду на звільнення отримано. Але все - таки наслідки порушення 15-денного строку розгляду подання не встановлені. У цьому зв'язку слід вважати, що якщо протягом 18-денного строку власник не одержить рішення про відмову в дачі згоди на звільнення, він може вважати, що виборний орган профспілкової організації дав таку згоду.

При цьому суд звертає увагу, що роботодавець звернувся до профспілкового органу 01.07.2016 року, рішення профспілкового комітету зареєстровано за вхідним штампом диспансеру 15.07.2016 року, позивача звільнено 01.08.2016 року, а відтак відповідач, якому достеменно було відомо про відмову профспілкового комітету, не скористався своїм правом щодо звільнення працівника без згоди профспілкового комітету.

Суд критично оцінює пояснення представника відповідача щодо неналежного оформлення протоколу засідання профспілкового комітету, оскільки її заперечення зводились фактично щодо його оформлення, а не змісту, як то відсутність відповідної форми та неналежне оформлення, що не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, представником відповідача не надано належних та допустимих доказів щодо того, чому відповідачем не враховано Постанову президії Вінницької обласної організації профспілки працівників охорони здоров'я України обласного комітету від 14.07.2016 року № Пр-7-2/3 .

Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що якщо за положеннями чинного законодавства згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

З огляду на викладене, враховуючи неправомірність дій відповідача в частині звільнення позивача із займаної посади, у зв'язку із скороченням штату, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частинні скасування наказу головного лікаря ОСОБА_4 ВОКШВД № 125-к від 01.08.2016 року про його звільнення, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря - дерматовенеролога диспансерного відділення.

Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.п. «з» п.1, абз. З п. 2, п. 8 до Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат за час вимушеного прогулу обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи 01.08.2016 року, суд вбачає, що період вимушеного прогулу останнього за період з 02.08.2016 року по 02.11.2016 року становить 65 робочих днів (з 02-31 серпня 21 робочий день; вересень 2016 року 22 робочих днів; жовтень 2016 року 20 робочих днів; 1-2 листопада 2016 року 2 робочих дні).

Згідно довідки № 607 від 30.08.2016 року, підписаної головним лікарем та в.о. головного бухгалтера диспансеру, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 146,70 грн. Дана обставина та відповідно порядок обрахунку і розмір сторонами не оспорювався, а тому суд взяв за основу дану суму при вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.08.2016 року по 02.11.2016 року в розмірі 9535,50 грн. грн (146,70 грн. (середньоденний заробіток) х 65 (кількість робочих днів за час вимушеного прогулу).

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до п.п. 2, 4 ст. 367 ЦПК України, дане рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3227, 40 грн.

При цьому суд відхиляє посилання позивача щодо відсутності у ОСОБА_4 повноважень головного лікаря. Так, відповідно до розпорядження голови Вінницької обласної Ради № 178 від 06.06.2014 року ОСОБА_4 призначений на посаду головного лікаря Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру шляхом укладення контракту строком з 6 червня 2014 року по 5 червня 2017 року. Даний контракт з керівником закладу охорони здоров'я, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області укладено між Вінницькою обласною Радою та ОСОБА_4 та є чинним.

Сторони в ході судового розгляду справи посилались на судові рішення, яким встановлено неправомірність призначення ОСОБА_4 на посаду. Водночас відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.03.2015 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі за позовом Депутата Вінницької обласної ради ОСОБА_12, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - ОСОБА_13 до Голови Вінницької обласної ради Свитка С.М., треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4 та Вінницька обласна державна адміністрація про визнання протиправними та скасування розпоряджень скасовано, а провадження у справі закрито, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області від 04.02.2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2014 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_13 до голови Вінницької обласної ради Свитко С.М., Вінницької обласної ради, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_15 про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без змін.

Також що стосується вимоги позивача про визнання наказу ВОКШВД від 28.04.2016 року № 43 «Про зміни в організації виробництва праці» незаконним та скасувати його, суд зазначає, як зазначено в самому наказі він був прийнятий на виконання наказу МОЗ від 23.02.2000 року № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я», наказу МОЗ від 02.12.2004 року № 592 «Про подальше вдосконалення служби медичної статистики МОЗ України», наказу Департаменту охорони здоров'я та курортів Вінницької ОДА від 24.03.2015 року № 345 «Про результати проведення перевірки Вінницького обласного клінічного шкірно - венерологічного диспансеру», листа Департаменту охорони здоров'я Вінницької міської ради від 03.11.2014 року № 01-16/718, листа Департаменту охорони здоров'я та курортів Вінницької ОДА від 28.08.2015 року № 11/3606, доручення Вінницької ОДА від 26.02.2016 року № 0101-11/1359 щодо оптимізації штатної чисельності, мережі та контингентів бюджетних установ та закладів у 2016 році, акту ревізії фінансово - господарської діяльності ВОКШВД за період з 01.08.2013 року по 31.01.2016 року, виданого Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області від 01.04.2016 року за № 04-13/5, попередження Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про неналежне виконання бюджетного законодавства від 15.04.2016 року за № 02-04-28-14/1985.

Відповідно за змістом ст. 233 ч. 1 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до акту Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру від 31.05.2016 року складено про те, що старшим інспектором з кадрів ОСОБА_3, в присутності головного лікаря ОСОБА_9 та юристконсульта Нечепуренко М.М., було ознайомлено ОСОБА_1 з наказом № 43 «Про зміни в організації виробництва і праці» від 28.04.2016 року, але від підпису про ознайомлення з наказом ОСОБА_1 відмовився.

Посилання позивача ОСОБА_1 на відсутність правової підстави у відповідача для скорочення працівників спростовується листами Департаменту охорони здоров'я та курортів Вінницької ОДА, листами, актом перевірки фінансово - господарської діяльності ВОКШВД та попередженям Державної фінансової інспекції України у Вінницькій області, а також відповідними дорученням Вінницької ОДА з приводу оптимізації штатної чисельності та розділом ІІІ статуту ВОКШВД, згідно якого керівник закладу затверджує структурний та штатний розпис закладу в межах граничної чисельності та фонду оплати праці працівників.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути судовий збір за дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру в сумі 1653 гривні 60 копійок на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40, 43, 235 КЗпП України, ст.ст. 2, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 294, 367 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Вінницького обласного клінічного шкірно - венерологічного диспансеру від 01 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря - дерматовенеролога диспансерного відділення Вінницького обласного клінічного шкірно - венерологічного диспансеру.

Зобов'язати Вінницький обласний клінічний шкірно - венерологічний диспансер поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді лікаря - дерматовенеролога диспансерного відділення Вінницького обласного клінічного шкірно - венерологічного диспансеру з 01 серпня 2016 року.

Стягнути з Вінницького обласного клінічного шкірно - венерологічного диспансеру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9535 (дев'ять тисяч п'ятсот тридцять п'ять) гривень 50 копійок (без вирахування податків і обов'язкових платежів).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на попередньому місці роботи та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3227 (три тисячі двісті двадцять сім) гривень 40 копійок допустити до негайного виконання.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру на користь держави судовий збір в сумі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) гривні 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області, а особами, які не були присутні під час проголошення - в той самий строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя