Ухвала суду № 62505128, 02.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/333/16-ц 02.11.2016 02112016 02.11.2016

Провадження №22-ц/784/1978/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/333/16-ц Головуючий І інстанції - Уманська О.В.

Провадження № 22-ц/784/1978/16 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання - Шагай О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу й стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 29 лютого 2016 року між ним і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір Фінансового лізингу № 003592, згідно якого предметом лізингу є міні трактор ДТЗ 4244 К. Відповідно до умов зазначеного договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати у продавця предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором. Так, позивач зазначав, що на інтернет-сайті OLX.UA, він знайшов вищевказаний транспортний засіб ДТЗ 4244 К за ціною 60 000 грн. Зателефонувавши до продавця, йому роз'яснили, що дійсно такий трактор є і зараз на нього акційна ціна 60 000 грн. В усній формі представник відповідача йому роз'яснила, що він повинен спочатку сплатити передплату в сумі 30 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть йому в користування предмет лізингу. В той же день ним було сплачено на рахунок відповідача 30000 грн. Однак, повернувшись додому та уважно прочитавши договір та додатки до нього, він зрозумів, що його обманули, оскільки з договору він дізнався, що фактично призначення платежу в сумі 30000 грн. є платежем за оформлення договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, що не було йому роз'яснено представником відповідача. Він же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу. Також, позивач зазначив, що у нього не було можливості детально ознайомитись одразу із договором, оскільки представник відповідача завірила його в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був йому переданий. На неодноразові дзвінки до компанії зазначене питання йому так і не вдалося вирішити, що спричинило порушення його прав як споживача. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати договір Фінансового лізингу № 003592 з додатками від 29.02.2016 року недійсним та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачені кошти в розмірі 30 000 грн.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 липня 2016 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу й стягнення грошових коштів задоволено. Судом вирішено визнати недійсним договір фінансового лізингу № 003592 від 29 лютого 2016 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 Стягнути із ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 - 30 000 грн. 00 коп. та судові витрати в сумі - 1102 грн. 40 коп.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач - ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином/

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволеннz позовних вимог позивача.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 29 лютого 2016 року між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 003592, за умовами якого лізингодавець (ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон») зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Пунктом 3.1 договору предметом лізингу визначено «міні Трактор ДТЗ 4244 К /244., 4С». Додатком №3 до договору визначено, що предметом лізингу є міні трактор марки ДТЗ 4244 К / 244.,4С. На виконання умов договору лізингу 29 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 оплатив на рахунок ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» платіж у розмірі 30 000 грн., про що свідчить квитанція № 33 від 29 лютого 2016 року. За змістом договору лізингу від 29 лютого 2016 року, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 (п'ятдесяти) робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу (п.5.1). Залежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в даному договорі, сам предмет лізингу повинен бути замінений на інший предмет лізингу в обов'язковому порядку. Умови такої зміни та проведення додаткових розрахунків, вказується у відповідній додатковій угоді до даного договору (п.3.4). Відповідно до п.3.5 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За вищевказаними зобов'язаннями відповідає продавець, відомості про якого в договорі і в додатках до нього взагалі відсутні.

Також судом було встановлено, що відповідно до додатку №1 до договору вартість предмета лізингу становить 300 000 гривень, відсоток платежів 50%, авансовий платіж 150 000 гривень, місячний платіж 12500 гривень, комісія за організацію (10%) 30 000 гривень, комісія за передачу (3%) 9000 гривень (а.с.19). Згідно з додатком №2 до договору вартість предмета лізингу становить 300 000 грн., авансовий платіж 50%, сума лізингу 150 000 грн., викупна вартість 4500 грн., відсоткова ставка 12,50%, комісія 5%, період лізингу 60 місяців, щомісячний платіж 3768 грн.33 коп., авансовий платіж 150 000,0 грн., комісія за передачу предмета лізингу 9000,0 грн. (а.с.20). У п.5.4 договору вказано, що у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п. 1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку №1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії поверненню не підлягає. В п.8.3. договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п. 8.4. договору). Пункт 8.15. договору за змістом теж свідчить про право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі. Відповідно до п. 8.8 договору коригування розмірів лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів комісію (винагороду) лізингодавцю в частині витрат на фінансування предмета лізингу. Пунктом 8.12 договору визначено, що розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами на грошовому ринку.

Таким чином, за змістом наведених пунктів договору - п.п. 5.4., 8.3., 8.8. і 8.12., розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, які впливають на вартість предмету лізингу. Проте формули перерахунку не передбачено.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів, передбачив своє право коригувати лізингові платежі без будь-яких передумов та підстав для такого коригування та встановив при цьому поняття індексації платежів. Такі умови встановлені на шкоду споживачу, оскільки визначають виключно права лізингодавця без будь-яких конкретних зобов'язань з його сторони .

Як вбачається з договору, предмет лізингу, лізингові платежі визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначався, а тому прив'язка до зміни курсу долара США чи євро по відношенню до гривні не ґрунтується на вищевикладених вимогах закону. Також п.8.13. договору передбачає, що в разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються. Таким чином, навіть при сплаті лізингоодержувачем лізингових платежів, що перевищують більше ніж 50% вартості предмета лізингу лізингодавець має право не повертати дані кошти. Тобто у позивача відсутні права на одержання будь - якої компенсації від відповідача у зв'язку з невиконанням договору. Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь - яким чином впливати на зміну істотних умов договору.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив також з того, що відповідач не надав суду ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства, що вказаний договір фінансового лізингу №003592 від 29 лютого 2016р. нотаріально посвідчено не було.

Проаналізувавши наведені вище умови договору фінансового лізингу, суд дійшов висновку, що значна частина умов оскаржуваного договору є несправедливими відносно споживача, суперечить загальним принципам, зазначеним в ч.1 ст. 808 ЦК України, а також положенням Закону України «про захист прав споживачів». Оскільки договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, вказане свідчить про очевиднук диспропорцію між правами та обов'язками сторін за договором. Враховуючи дані обставини, а також те, що у відповідача відсутня ліцензія для здійснення даного виду фінансової діяльності, що спірний договір не був нотаріального посвідчений, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу №003592 від 29 лютого 2016 року з Додатками № 1, 2, 3 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» із стягненням із відповідача на користь позивача коштів у сумі 30 000 гривень.

Висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті рішення, та правовим висновкам, зробленим Верховним Судом України в постановах № 3020цс15 від 11 травня 2016р. та № 6-65 від 11 травня 2016р. Такий же висновок викладено Верховним Судом України в постанові №6-1551цс16 від 19.10.2016р.

Доводи апеляційної скарги стосовно вільного волевиявлення позивача під час укладення договору, а також відсутності порушення прав позивача як споживача, спростовані матеріалами справи.

Не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про необгрунтований висновок суду щодо необхідності отримання відповідачем ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб з посиланням на листи Міністерства юстиції України від 10.03.2016р., Нацкомфінпослуг від 30.10.2015р., від 17.06.2016р., довідку Нацкомфінпослуг від 08.10.2013р., оскільки, вирішуючи спір, суд вірно застосував норми пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою передбачено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачає пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону послуга з надання фінансового лізингу є фінансовою. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Крім того, відповідно до п.1.3.1. Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісія з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21, фінансова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) - операції з фінансовими активами, які полягають в набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізингу. Частиною першою статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.Відповідач не надав доказів того, що він має ліцензію на здійснення фінансових послуг.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про відсутність у законодавстві обов'язку нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, так як відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються також і загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення і про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, тобто, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. А відсутність на момент укладення договору фінансового лізингу у лізингодавця документу про реєстрацію транспортного засобу, необхідного для нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тільки зайвий раз підкреслює незаконність діяльності відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, так як містять суб'єктивне тлумачення апелянта як матеріалів справи, так і норм діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини і направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку в межах наданої йому законом компетенції.

Правових підстав для відступу від правових позицій, викладених Верховним Судом України в постановах від № 3020цс15 від 11 травня 2016р., № 6-65 від 11 травня 2016р. та № 6-2766цс15 від 16.12.2015р., колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді