Рішення № 62503872, 31.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2904/15-ц Головуючий у І інстанції Купрієнко С. І.Провадження № 22-ц/780/4846/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 49 31.10.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

31 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Голуб С.А., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн., щомісячно, починаючи з дати подання позову, а також додаткові витрати на утримання сина у розмірі 10000 грн. на постійній основі.

На обґрунтовування позову зазначала, що 20 грудня 2003 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. На даний час вони з відповідачем припинили шлюбні відносини, дитина проживає разом з нею та знаходиться на її повному утриманні. Зазначала, що їх син після народження хворіє на бульозний епідермоліз, полідиспластична форма, тип Борта, у звязку з чим потребує постійного нагляду лікарів, купівлі медикаментів, спеціального одягу, індивідуального навчання та періодичного оперування кінцівок. Вказувала, що на утримання сина вона витрачає щомісячно 4065 грн. Крім того, зазначала, що дитина має захворювання зубі і на їх лікування у лютому 2015 року вона понесла витрати у розмірі 440 грн., у березні 2015 року 580 грн., а в квітні 2015 року 930 грн. З 5 липня 2011 року по 6 серпня 2011 року ОСОБА_4 була зроблена операція в Австрії по корекції кисті обох рук, вартість якої склала 9 000 євро. Оскільки відповідач вихованням дитини не займається, матеріальної допомоги не надає, позивач просила її позов задовольнити.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 червня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх доходів, починаючи з 02 липня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто додаткові витрати на утримання ОСОБА_4 у розмірі 5000 грн. щомісячно.

Допущено негайне виконання рішення суду у межах стягнення платежу за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що суд першої інстанції помилково стягнув аліменти у частці від заробітку відповідача, а не у твердій грошовій сумі, як того просила позивач. Також судом першої інстанції не наведено обґрунтування щодо стягнення аліментів у частці від заробітку та додаткових витрат на дитину у розмірі 5000 грн. Крім того, у резолютивній частині рішення не зазначено часу, до якого мають стягуватися з відповідача додаткові витрати на утримання дитини.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону не в повному обсязі.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що дитина хворіє на рідкісне генетичне захворювання та є інвалідом, відповідач працює та має постійних заробіток, надає матеріальну підтримку та бере участь у вихованні дитини. Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 20 грудня 2003 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Сторони на час розгляду справи припинили шлюбні відносини, дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.

По справі встановлено, що дитині було діагностовано рідкісне генетичне захворювання бульозний епідермоліз, полідиспластична форма, тип Борта, що підтверджується даними виписки медичної документації (а.с.8).

Як вбачається з посвідчення серії ААБ № 052483, ОСОБА_4 є дитиною інвалідом. Дане посвідчення дійсне з 18 липня 2007 року по 01 жовтня 2022 року (а.с.7).

Пред`являючи позов, ОСОБА_2 просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина щомісячно 5 000 грн. до досягнення дитиною повноліття, оскільки він працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «ХОСПІКО» (далі ТОВ «ХОСПІКО»), є депутатом Старопетрівської сільської ради, має у власності частину житлового будинку та земельної ділянки, інших утриманців не має.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У силу положень ст.183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Згідно зі ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу отримує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст.182 СК України, так і положень ст.ст.183, 184 СК України.

Отже, відповідно до ст.183 та ст.184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (ч.3 ст. 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та які на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.

По справі встановлено, що відповідач ОСОБА_3 з 01 лютого 2011 року працює у ТОВ «ХОСПІКО» на посаді менеджера з адміністративної діяльності та щомісячно отримує заробітну плату, яка за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2015 року склала 76612 грн. 24 коп., що підтверджується довідкою ТОВ «ХОСПІКО» від 24 липня 2015 року (а.с.83, т.1).

Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_3 має інші доходи і таких доказів позивач у порушення вимог ст.ст.60, 57 ЦПК України суду не надала.

Крім того, з довідки ТОВ «ХОСПІКО» від 15 грудня 2014 року вбачається, що за заявою відповідача ОСОБА_3 з 07 липня 2014 року із його заробітної плати утримується сума у розмірі 30% на користь дитини ОСОБА_4, яка перераховується на банківську карту, що належить ОСОБА_2

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що відповідач працює та має постійний заробіток, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення аліментів у частці від заробітку відповідача відповідно до положень ст.183 СК України.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково стягнув аліменти у частці від заробітку відповідача, а не у твердій грошовій сумі, не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.

Визначаючи розмір аліментів у частці від заробітку відповідача, суд першої інстанції правильно взяв до уваги як стан здоровя та матеріальне становище дитини, так і стан здоровя та матеріальне становище відповідача, який надає матеріальну допомогу та бере участь у вихованні дитини, і обґрунтовано визначив розмір аліментів на неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу,

Однак суд першої інстанції на вказану норму закону уваги не звернув та стягуючи аліменти у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу) відповідача помилково не зазначив у резолютивній частині рішення, що розмір аліментів не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини.

Тому рішення суду в цій частині підлягає зміні на підставі ст.309 ЦПК України у звязку з порушенням норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини, суд першої інстанції виходив із того, що розмір заробітної плати, яку отримує відповідач становить 2086 грн. 72 коп., додаткових джерел доходу у нього не має, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 5 000 грн., оскільки відповідач не має можливості надавати матеріальну допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була поставлена, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ч. ч. 2, 3 ст. 185 СК України).

У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача додаткових витрат у розмірі 10 000 грн. на постійній основі, ОСОБА_2 послалася на те, що вона купує рекомендовані лікарем медичні препарати для лікування дитини та щомісяця витрачає 4065 грн. 65 коп.. Крім того, дитина має захворювання зубів та на їх лікування у лютому 2015 року вона понесла витрати у розмірі 440 грн., у березні 2015 року 580 грн., а в квітні 2015 року 930 грн. Зазначала, що з 5 липня 2011 року по 6 серпня 2011 року в Австрії проходила операція по корекції кисті обох рук дитини, вартість якої скала 9000 євро.

При апеляційному розгляді справи відповідач просив стягувати з нього додаткові витрати на дитину у розмірі 500 грн., посилаючись на те, що він отримує незначну заробітну плату, яка є його єдиним доходом.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_4 хворіє на бульозний епідермоліз, полідиспластична форма, тип Борта та є дитиною інвалідом.

Як вбачається з консультативного висновку лікаря від 04 березня 2016 року у звязку з хворобою ОСОБА_4 рекомендовано постійно такі медичні препарати: солкосерил - желе, реліф - мазь, метрогіл - дента (а.с. 6, т.2).

Згідно розрахунку позивача, на придбання вказаних медичних препаратів вона щомісячно витрачає 4065 грн. 65 коп., що підтверджується квитанціями (а.с.41-44, т.1).

Вказаний розрахунок відповідачем не спростований.

Посилання позивача на те, що дитина має захворювання зубів та на їх лікування у лютому 2015 року вона понесла витрати у розмірі 440 грн., у березні 2015 року 580 грн., а в квітні 2015 року 930 грн., то вони колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про те, що дитина має захворювання зубів та у звязку з цим потребує лікування. Таких доказів позивач у порушення вимог ст.ст57, 60 ЦПК України суду не надала.

Що стосується доводів позивача про те, що з 05 липня 2011 року по 06 серпня ОСОБА_4 була проведена операція в Австрії по корекції кисті обох рук вартістю 9000 євро, то вони не заслуговують на увагу, оскільки з листа Міністерства охорони здоровя України від 30 липня 2015 року вбачається, що оплата вартості даної операції ОСОБА_4 була здійснена Міністерством охорони здоровя України у розмірі 9009,12 євро (а.с.82, т.2), а не позивачем.

Разом з тим, при апеляційному розгляді справи встановлено, що згідно довідки ТОВ «ХОСПІКО» від 12 вересня 2016 року, заробітна плата відповідача ОСОБА_3 за період із січня 2016 року по серпень 2016 року становить 29092 грн. 36 коп., а його середньомісячна заробітна плата складає 3636 грн. 55 коп. (а.с.131, т.3).

Згідно з розясненнями, викладеними у пункті 17 (абз. 4,5) постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч.3 ст.70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 74 Закону «Про виконавче провадження» а також у статтях 194 - 197, 274 СК України.

Так, відповідно до ч.4 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п'ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі в разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

Отже, враховуючи, що середньомісячна заробітна плата відповідача складає 3636 грн. 55 коп., а загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати не може перевищувати п'ятдесят відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, колегія суддів вважає, що із ОСОБА_3 підлягають стягненню додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 1 000 грн., що разом із стягуваним розміром аліментів, не буде перевищувати 50 відсотків його заробітної плати. Тому рішення в цій частині також підлягає зміні.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.213-214 ЦПК України на наведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 5000 грн., оскільки такий розмір у сукупності зі розміром аліментів, який підлягає стягнення з відповідача, перевищує 50 відсотків його заробітної плати.

Крім того, стягуючи додаткові витрати на дитину, суд першої інстанції у резолютивній частині рішення не зазначив час, до якого вони мають стягуватись.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1000 грн., щомісячно, починаючи з 02 липня 2015 року і до закінчення строку дії посвідчення серії ААБ №052483, виданого 07 липня 2010 року на ім`я ОСОБА_4, тобто, до 01 жовтня 2022 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - зміні на підставі ст.309 ЦПК України, у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення аліментів та додаткових витрат змінити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3, але не менше 30% прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини, починаючи з 02 липня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1000 грн., щомісячно, починаючи з 02 липня 2015 року і до закінчення строку дії посвідчення серії ААБ №052483, виданого 07 липня 2010 року на ім`я ОСОБА_4, тобто, до 01 жовтня 2022 року.

В іншій частині рішенні суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді