Рішення № 6250147, 20.07.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.07.09 р. Справа № 12/99пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.

присекретарі судового засідання Лозовій Н.С.

за участю представників сторін

від позивача Носова А.О. за доруч.

від відповдіача не з»явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю « ІРМА» м.Донецьк

до суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_3 м. Макіївка

про визнання права власності

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю « ІРМА» м.Донецьк звернулося до господарського суду з позовною заявою до суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_3 м. Макіївка

про визнання права власності на вбудоване приміщення загальною площею 149,8 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається, що ним була здійснена реконструкція, належного йому приміщення, не визнання його права власності з боку відповідача.

Відповідач надіслав на адресу суду заяву, в якій повідомив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі , просить суд розглянути справу без його участі.

Клопотання судом задоволено.

Ухвалою суду від 12.06.2009 року по справі призначалася будівельно-технічна експертиза. На час проведення експертизи провадження по справі зупинялося.

Після проведення експертизи провадження по справі поновлено.

Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення предстваників сторін господарський суд встановив

20.12.1996 року між Донецьким регіональним відділенням Фонда державного майна України ( продавець) та позивачем підписано договір купівлі-продажу № 1348 , згідно якого позивач набував право власності на вбудоване приміщення площею 205,9 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Право власності на зазначене вище приміщення за позивачем було зареєстровано в БТІ, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення , виданого Бюро технічної інвентаризації м.Донецька, 19.08.1996 року за номером 121-к68.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 25.03.1997 року, частина приміщення площею 102,5 кв.м. була передана у власність ОСОБА_4, що підтверджується відміткою приватного нотаріуса Тітової Н.В. на договорі купівлі-продажу за № 1348 від 20.12.1995 року.

Згідно пояснень представника позивача, для розділу приміщення спочатку влаштована перегородка, у зв»язку з чим, фактична площа стала складати 101,2 кв.м. В подальшому, позивач здійснив перепланування приміщення, внаслідок чого, загальна площа збільшилася до 149,8 кв.м.

Відповідно до висновку експерта будівельно-технічної експертизи за № 24/23/06/09, виконаного приватним підприємством «Експерт-Оцінка» 19.09.2009 року , при переобладнанні нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 порушення ДБН не встановлено, несучі стіни не демонтовані, приміщення використовується за призначенням.

Вбудоване приміщення не відноситься до допоміжних та технічних, не пов»язано з обслуговуванням вище розташованих квартир, їх призначення не пов»язано з обслуговуванням будинку вцілому та прибудинкової території.

Приміщення відповідає діючим будівельним нормативним правилам, має 100% готовності, є нерухомим майном та придатно для подальшої експлуатації.

Інженерне рішення вузлів при виконанні будівельно-монтажних робіт відповідає нормативним вимогам . Стан приміщення відповідає нормативним вимогам пожежної безпеки та санітарним нормам України.

Земельна ділянка, на якій розташоване спірне приміщення, надана позивачу на підставі договору оренди земельної ділянки № 492 ( № Ю-793/20002, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 13/4-428 від 03.03.2004 року)

Між позивачем та відповідачем було підписано договір оренди вище зазначених приімщень. В подальшому до вказаного договору були внесені зміни щодо збільшення площі. Але відповідач відмовився від оплати орендної плати посилаючись, що саме він набув право власності на спірне майно на підставі набувальної давності.

У зв»язку з чим, позивач просить суд визнати саме за ним право власності на спірні приміщення.

Позовні вимоги підлягають задоволенню виходячі з наступного.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України втсановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно до вимог ст.ст. 328-345 ЦК України право власності виникає на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно до ст. 316 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. ( ст. 319 ЦК України)

Власник використовує своє майно для підприємницької діяльності ( ст. 320 ЦК України)

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом ( ст. 321 ЦК України).

Згідно частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним порушеннями будівельних норм та правил.

Частина 5 ст. 376 ЦК України закріплює, що на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

На час звернення до суду позивач є користувачем земельної ділянки та володіє, розпоряджається та користується спірним майном.

При цьому, земельна ділянка була виділена позивачу на весь строк перебування у власності позивача нежитлового приміщення, що знаходиться на земельній ділянці.

Враховуючи, що позивачем здійснена тільки реконструкція належного йому на праві власності приміщення ( збудована антресоль над його приміщенням), права Донецької міської Ради, як власника земельної ділянки, в даному випадку не порушено, і, як наслідок, рішення по цій справі не зачіпає її інтереси.

Суд також зазначає, що збудована антресоль на цей час є невід”ємною частиною ( складовою) вбудованого приміщення, що належить позивачу на законних підставах.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін має довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Сторонами не було доведено, що визнання права власності на спірне майно порушує права та законні інтереси відповідача чи третіх осіб.

Проведення власником майна, реконструкції цього майна, не позбавляє його права власності на реконструйоване майно виходячі з приписів ст.ст. 319-320 ЦК України).

Що стосується, що спірне майно не прийнято до експлуатації, то суд зазначає наступне.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об'єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише визнання в судовому порядку.

Обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

На час розгляду справи і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган, не здійснював дії та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Як зазначалося вище, згідно висновку експертизи, спірне майно придатно до експлуатації та відповідає будівельним нормам.

Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

На цей час, право власності на спірне майно не спростовується жодною особою. В той же час, це право не може бути зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведення будівельних робіт.

Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами нерухомості.

Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що визнання права власності на самочинно збудоване майно в порядку ст. 376 ЦК України, не перешкоджає в подальшому , у разі наявності всіх необхідних документів, прийняттю цього майна в екпслуатацію та не позбавляє відповідні органи прав як на створення комісії щодо прийняття об”єкта в експлуатацію, так і на здійснення відповідного контролю і прийняття заходів встановлених спеціальним закодавством.

Що стосується ствердження відповідача про набуття саме ним права власності на спірне майно, то суд до уваги це не приймає, так як передача в оренду спірного майна, в даному випадку, не призвела до передачі цього майна у власність відповідача

З огляду на наведене та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ

Позов задовольнити

Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРМА» ( м. Донецьк, пр. Київський, б.63, ЄДРПОУ 20321918) на вбудоване приміщення загальною площею 149,8 кв.м.,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Суддя