Рішення № 62498896, 28.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/5955/16

Справа № 638/12432/15ц Головуючий І-ої інстанції: Цвіра Д.М.

Категорія: договірні Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Коваленко І.П., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, -

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом. З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з Публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Дельта Банк» грошові кошти в сумі 51147,74 гривень та зобов'язати відповідача видати ці кошти готівкою одноразовою операцією через касу відділення (а.с.131-136).

Посилалась на те, що 29 липня 2014 року між нею та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) у розмірі 10000 євро на строк до 03 серпня 2015 року зі сплатою 8,25 % річних.

Коли вона звернулась до ПАТ «Дельта Банк» для повернення депозитних коштів та процентів, працівники банку запевнили її, що єдиний шлях отримання коштів це їх переказ у гривневому еквіваленті на відкриті нею рахунки в іншому банку. Вона довірилась банківським працівникам і здійснила декілька грошових переказів на рахунки АТ «Сбербанк Росії». Проте грошові кошти в загальній сумі 51147, 74 гривень (п'ять переказів) вона так і не змогла зняти з рахунку АТ «Сбербанк Росії», оскільки ПАТ «Дельта Банк» не виконав своїх зобов'язань по перерахунку цих грошей отримувачу.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 серпня 2016 року у позові відмовлено.

На це рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Позивач просить рішення районного суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм права процессуального.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала при цьому акцентувала увагу на тому, що суд першої інстанції ухвалив рішення, не вирішивши при цьому її заяви про відвід, яка була подана нею через канцелярію суду.

Відповідач явку представника у судове засіданні не забезпечив.

Колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.

Згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Згідно ст.20 ЦПК України - суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.

За приписами ст. 24 ЦПК України у разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі; заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Матеріали справи свідчать, що на а.с.64 є письмова заява ОСОБА_1 адресована судді Цвірі Д.Н., де позивач висловила свою недовіру судді.

В порушення ст.24 ЦПК України така заява судом розглянута не була. Та обставина, що ОСОБА_1 після подання заяви особисто не приймала участь у судових засіданнях, а діяла через представників, не звільняла суд від обов'язку поставити наявну у матеріалах справи заяву позивача про відвід на обговорення учасників судового розгляду та постановити мотивовану ухвалу за наслідками розгляду заяви про відвід. Такої ухвали матеріали справи не містять.

Таке порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, позбавляє суд апеляційної інстанції вирішити питання щодо обґрунтованості (необґрунтованості) заявленого відводу, відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України і є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.

Відповідно до ч.1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 1091 цього Кодексу банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

За приписами ч. 1 ст. 1092 цього ж Кодексу у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Судовим розглядом встановлено, що 29 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір № 001-20516-290714 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у розмірі 10000 євро на строк до 03 серпня 2015 року зі сплатою 8,25 процентів річних. Банком було відкрито вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_1 (а.с.58).

До спливу терміну дії договору депозиту позивач звернулась до банку з проханням повернути їй депозитні грошові кошти.

Як стверджує позивач, і таке твердження відповідачем не спростоване, у видачі депозиту їй було відмовлено та запропоновано «єдиний» шлях повернення належних їй коштів - розірвати договір депозиту та здійснити грошові перекази на інше відділення в національній валюті. Позивач була вимушена погодитися на таку пропозицію. Таким чином ОСОБА_1 була отримана лише частина належних їй коштів.

У грудні 2014 року позивачем були здійснені грошові перекази п'ятьма платежами через касу ПАТ «Дельта Банк» на рахунок № НОМЕР_2 АТ «Сбербанк Росії» в загальній сумі 51147,74 гривень, що підтверджується квитанціями про здійснення касових операцій: від 11 грудня 2014 року на суму 9300 гривень; від 12 грудня 2014 року на суму 5500 гривень; від 15 грудня 2014 року на суму 11793,37 гривень; від 16 грудня 2014 року на суму 12903,66 гривень; та 17 грудня 2014 року на суму 11650,71 гривень. У всіх квитанціях зазначено, що призначення платежу - поповнення поточного рахунку ОСОБА_1 (а.с.14,15,15зв.).

Проте кошти, які були переказані ОСОБА_1 та мали бути перераховані відповідачем, на рахунок АТ «Сбербанк Росії» не поступили. На теперішній час грошові кошти позивачу не повернуті.

Встановлено також, що 03 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.

Той факт, що ПАТ «Дельта Банк» не направив спірні кошти на рахунок ОСОБА_1 в АТ «Сбербанк Росії», та що ці кошти залишились у відповідача, останнім визнається. За твердженням ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 визнана кредитором неплатоспроможного банку саме на суму 51147,74 гривень.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась із відповідною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» про задоволення її вимог шляхом включення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів (а.с.54).

Згідно з п.16 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст.2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч.2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Стаття 52 Закону встановлює черговість задоволення вимог кредиторів.

Відтак, вимоги кредиторів банку після прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку підлягають задоволенню в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отримані під час виконання ліквідаційної процедури кошти, спрямовуються у визначеній чинним законодавством черговості, задоволення вимог кредиторів банку поза її межами Законом не передбачено.

Оскільки даний позов подано ОСОБА_1 після запровадження Фондом тимчасової адміністрації та початку процедури виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кредитором банку є особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. Отже, ОСОБА_1 є кредитором банку і на правовідносини що виникли між нею та відповідачем поширюється положення ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Та обставина, що грошові перекази на спірну суму були здійснені позивачем до запровадження Фондом тимчасової адміністрації та початку процедури виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, з урахуванням наведеної вище правової позиції ВСУ, правового значення для вирішення даного спору немає.

За таких обставин підстави для стягнення у судовому порядку спірних грошових коштів з ПАТ «Дельта Банк» на користь позивача відсутні, а тому судова колегія відмовляє у задоволенні позову.

Разом з тим, позивач не позбавлена можливості отримати належні їй грошові кошти у спосіб, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді