Рішення № 62497643, 07.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.11.16р. Справа № 904/8541/16

За позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Кароліна" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НКС" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № НКС-200614 від 20.06.2014 у загальному розмірі 146 253 грн. 65 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.11.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 13.06.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма "Кароліна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НКС" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № НКС-200614 від 20.06.2014 у загальному розмірі 152 999 грн. 67 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 124 688 грн. 22 коп. - основний борг;

- 17 441 грн. 34 коп. пеня;

- 8 174 грн. 43 коп. - інфляційні втрати;

- 2 695 грн. 68 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № НКС-200614 від 20.06.2014 в частині повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 124 688 грн. 22 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 26.03.2016 по 21.09.2016 в сумі 17 441 грн. 34 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2015 року по травень 2016 року у сумі 8 174 грн. 43 коп. та 3% річних за період прострочення з 29.10.2015 по 21.09.2016 у сумі 2 695 грн. 68 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.10.2016.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 63354/16 від 13.10.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 17.10.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 17.10.2016 не з'явився, причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив. В той же час, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, а також для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Судом було також зауважено, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 17.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 07.11.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 67322/16 від 02.11.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № НКС-200614 від 20.06.2014 у загальному розмірі 146 253 грн. 65 коп., яка складається з наступних сум:

- 124 688 грн. 22 коп. - основний борг;

- 21 565 грн. 43 коп. пеня.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач збільшив заявлену до стягненню пеню, здійснивши її уточнений розрахунок, а також відмовився від вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично збільшено заявлену до стягненню пеню, а також виключено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, внаслідок чого ціна позову зменшилась.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 146 253 грн. 65 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 146 253 грн. 65 коп., що є ціною позову.

У судове засідання 07.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 07.11.2016 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.09.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпро, вулиця Ленінградська, будинок 68, корпус 8, офіс 202, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду від 28.09.2016 та від 17.10.2016 були повернуті за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про неможливість їх вручення адресату.

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 28.09.2016 та від 17.10.2016 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.09.2016 та ухвали суду надсилалися завчасно.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвали суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 28.09.2016 та від 17.10.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 28.09.2016 завчасно, та не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 07.11.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 07.11.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 20.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НКС" (далі - постачальник, відповідач) та Приватним підприємством "Науково-виробнича фірма "Кароліна" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № НКС-200614 (далі - договір, а.с.12-14), згідно з яким, в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується прийняти та оплатити металопрокат в кількості, в строки та за ціною, що вказана у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 9.1. та 9.2. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його, печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг з моменту підписання та закінчується - 31.12.2014. У випадку не виконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, термін дії його триває до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань.

У додатковій угоді № 2 від 31.12.2014 до договору сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору поставки № НКС-200614 від 20.06.2014 до 31.12.2015 (а.с.16).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до пункту 2.3. договору загальна кількість поставленого постачальником товару повинна відповідати специфікаціям.

Згідно з пунктами 4.1. та 4.4. договору ціна за одиницю товару з'ясовується при кожному відвантаженні окремо, та вказується у специфікаціях. Загальна вартість договору визначається на підставі специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до умов договору між сторонами були підписані такі специфікації:

- специфікація № 1 від 20.06.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.17);

- специфікація № 2 від 24.06.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.18);

- специфікація № 3 від 07.08.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.19);

- специфікація № 4 від 07.08.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.20);

- специфікація № 5 від 01.10.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.21);

- специфікація № 6 від 14.10.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.22);

- специфікація № 7 від 01.12.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.23);

- специфікація № 8 від 16.06.2015 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.24).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється на умовах EХW, м. Дніпропетровськ у відповідності з правилами "Інкотермс-2010", якщо інше не передбачено у специфікаціях до договору. Строки постачання товару вказані у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У пункті 3.3. договору сторони погодили, що розрахунки за договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах, що передбачені у специфікаціях до договору.

Так, у специфікаціях №№ 1-7 була передбачена 100% передоплата, а в специфікації № 8 була передбачена 70% передоплата та 30% оплата протягом 5-ти робочих днів з моменту відвантаження товару покупцю.

У відповідності до вказаних у специфікаціях умов оплати, позивачем здійснювалась оплата товару, що підтверджується наступними банківськими виписками:

- банківською випискою від 25.06.2014 на суму 167 092 грн. 92 коп. (а.с.34);

- банківською випискою від 25.06.2014 на суму 16 496 грн. 64 коп. (а.с.35);

- банківською випискою від 27.06.2014 на суму 26 498 грн. 58 коп. (а.с.36);

- банківською випискою від 07.08.2014 на суму 51 708 грн. 77 коп. (а.с.37);

- банківською випискою від 02.10.2014 на суму 43 000 грн. 00 коп. (а.с.38);

- банківською випискою від 13.10.2014 на суму 319 408 грн. 06 коп. (а.с.39);

- банківською випискою від 27.10.2014 на суму 135 834 грн. 90 коп. (а.с.40);

- банківською випискою від 01.12.2014 на суму 31 318 грн. 52 коп. (а.с.41);

- банківською випискою від 15.06.2015 на суму 8 045 грн. 72 коп. (а.с.46);

- банківською випискою від 17.06.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.42);

- банківською випискою від 18.06.2015 на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.43);

- банківською випискою від 22.06.2015 на суму 46 876 грн. 16 коп. (а.с.44);

- банківською випискою від 14.09.2015 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.45);

- банківською випискою від 11.09.2015 на суму 28 045 грн. 00 коп. (а.с.51).

Відповідно до пункту 3.4. договору перехід права власності на товар, а також ризиків його втрати та пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати відвантаження. Датою відвантаження вважається дата виписки видаткової накладної.

Так, на виконання умов договору та відповідно до вказаних специфікацій відповідачем було здійснено поставку товару відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 1 від 26.06.2014 на суму 165 771 грн. 90 коп. (а.с.33);

- видаткової накладної № 2 від 13.08.2014 на суму 47 254 грн. 89 коп. (а.с.32);

- видаткової накладної № 9 від 14.10.2014 на суму 290 017 грн. 17 коп. (а.с.31);

- видаткової накладної № 10 від 15.10.2014 на суму 45 838 грн. 07 коп. (а.с.30);

- видаткової накладної № 11 від 29.10.2014 на суму 166 001 грн. 59 коп. (а.с.29);

- видаткової накладної № 20 від 11.12.2014 на суму 32 933 грн. 70 коп. (а.с.28);

- видаткової накладної № 9 від 18.06.2015 на суму 146 876 грн. 16 коп. (а.с.27);

- видаткової накладної № 22 від 11.09.2015 на суму 56 398 грн. 45 коп. (а.с.26).

При цьому, як зазначає позивач, станом на 15.09.2015 у позивача існувала переплата в сумі 238 грн. 22 коп.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 3 від 22.09.2015 до договору, в якій сторони дійшли згоди про те, що покупець здійснює придбання у постачальника труби сталевої в асортименті виробництва ТОВ "Інтерпайп Україна" (закупівельна ціна, якої складає 11 700 грн. 00 коп. з ПДВ) з урахуванням дисконтної знижки 15% - 99 450 грн. 00 коп. з ПДВ. Орієнтована дата відвантаження труби покупцю зі складу ТОВ "Інтерпайп Україна" 26.10.2015 - 28.10.2015 на умовах передплати: 07.10.2015 - 65 000 грн. 00 коп., 13.10.2015 - 15.10.2015 - 34 450 грн. 00 коп. (а.с.25).

На виконання вказаних умов, позивачем було здійснено попередню оплату в сумі 99 450 грн. 00 коп. погодженого у додатковій угоді товару, що підтверджується:

- банківською випискою від 06.10.2015 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с.47);

- банківською випискою від 07.10.2015 на суму 60 000 грн. 00 коп. (а.с.50);

- банківською випискою від 09.10.2015 на суму 34 450 грн. 00 коп. (а.с.48).

Крім того, у відповідності до усних домовленостей щодо поставки товару, позивачем було здійснено оплату в сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 16.10.2015 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с.49).

В порушення вказаних у додатковій угоді зобов'язань, відповідачем товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 99 450 грн. 00 коп. та в сумі 25 000 грн. 00 коп. поставлений не був, також не було повернуто переплату в сумі 238 грн. 22 коп., що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Отже, як зазначає позивач, станом на момент складання позовної заяви, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 124 688 грн. 22 коп. (238,22 + 99 450,00 + 25 000,00), а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 124 688 грн. 22 коп. суму неповернутої попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, судом враховано, що зі змісту статті 530 Цивільного кодексу України вбачається, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 124 688 грн. 22 коп., а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 124 688 грн. 22 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Так, у пункті 6.3. договору сторони визначили, що у разі прострочення терміну поставки або недопостачання товару згідно специфікацій до договору, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Отже, позивач за прострочення строків поставки товару на суму 99 688 грн. 22 коп., на підставі пункту 6.3. договору, нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 29.10.2015 по 25.04.2016 в сумі 21 565 грн. 43 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Перевіривши долучений до матеріалів справи (до заяви про зменшення розміру позовних вимог) розрахунок пені, суд вважає його необґрунтованим, оскільки він в межах вірно визначеного періоду прострочення арифметично виконаний невірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом було встановлено, що пеня за період прострочення з 29.10.2015 по 25.04.2016 складає 21 527 грн. 52 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 21 527 грн. 52 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 152 999 грн. 67 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 295 грн. 00 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.11.2016 ціна позову стала складати 146 253 грн. 65 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову також мала складати 2 193 грн. 80 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 162 від 26.09.2016 позивачем було сплачено 2 295 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 101 грн. 20 коп. (2 295,00 - 2 193,80).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "НКС" (49038, м. Дніпро, вулиця Ленінградська, будинок 68, корпус 8, офіс 202; ідентифікаційний код 37987429) на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Кароліна" (49006, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 13469980) - 124 688 грн. 22 коп. - основного боргу, 21 527 грн. 52 коп. - пені, 2 193 грн. 23 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Кароліна" (49006, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 13469980) надмірно сплачений судовий збір у сумі 101 грн. 20 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 162 від 26.09.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2