Рішення № 62497199, 02.11.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2016 р. Справа № 902/856/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хавестер", м.Київ

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мир", с.Слобода - Межирівська, Жмеринський район, Вінницька область

про стягнення 424 597,57 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 23.04.2014 р., паспорт серії ТТ № 130750 виданий Солом'янським РУ ГУМВС України в місті Києві 18.07.2012 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Хавестер" заявлено позов до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мир" про стягнення 424 597,57 грн заборгованості за виконані роботи по Договору № ДГ-0000489 від 20.05.2016 р. на виконання робіт, з яких: 357 823,96 грн боргу за виконані роботи, 13 776,00 грн боргу по витратам за поставку техніки, 16 899,68 грн 15 % річних та 35 743,18 грн пені.

Ухвалою суду від 07.10.2016 р. порушено провадження за вказаним позовом та призначено справу до розгляду на 02.11.2016 р.

25.10.2016 р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній збільшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 357 823,96 грн боргу за виконані роботи, 13 776,00 грн боргу по витратам за поставку техніки, 17 000,15 грн 3 % річних та 35 997,46 грн пені, яка судом прийнята до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України і розцінена судом як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині пені, 15 % та 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідач в судове засідання 02.11.2016 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 07.10.2016 р. надісланої за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (вул.Центральна, буд. 1-А, с.Слобода - Межирівська, Жмеринський район, Вінницька область, 23122), отримання якої останнім підтверджується наявними у справі рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №2312200026780.

Окрім того, ухвала суду від 07.10.16 р. була направлена рекомендованим листом на адресу керівника відповідача - ОСОБА_2 - вул.Зарічна, 6, с.Слобода- Межирівська, Жмеринський район, Вінницька область, 23122), яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (спеціальний витяг № НОМЕР_1 від 07.10.2016 р.) і була отримана ним особисто, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №2312200026798.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд приймає до уваги те, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зауважує, що відповідачем, при наявності доказів його повідомлення про дату, час та місце судового засідання, не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що 20.05.2016 р. між ТОВ "Хавестер" (Виконавець) та СТОВ "Мир" (Замовник) укладено договір про надання послуг по виконанню сільськогосподарських робіт № ДГ-0000489 (а.с. 11-18, т.1).

За умовами вказаного Договору Виконавець зобов'язується за завданням та по заявкам Замовника, виконати сільськогосподарські роботи а саме посів с/г культур на пальному та на території полів Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1.1 Договору).

Вартість робіт обумовлена сторонами у п.1.1 Статті 5 Договору та Додатку № 1 до Договору, укладеного 20.05.2016 р., а саме за один оброблений гектар посіву соняшнику на момент укладення вказаних угод вона становила $30 США або згідно механізму визначення ціни в гривні, закладеного Сторонами в п.п.6-9 ст.5 Договору, а саме курс продажу долару США на міжбанку на зазначену дату 25,19 грн, помножений на 30 (25,19*30 = 755,70 грн).

Остаточний розрахунок вартості виконаних робіт визначається сторонами по факту здачі відповідного обсягу робіт згідно п.3.2 ст.5 Договору складанням Акту здачі-прийняття робіт протягом 3 банківських днів з моменту підписання Акту.

При цьому згідно п.3.1 Договору сторонами погоджено 100 % передоплату вартості доставки техніки відповідно до п.1.14 ст.3 Договору.

Сторони зафіксували факт виконання робіт, передбачених договором, у Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) по виконанню робіт № ОУ-0000057 від 31.05.2016 р. на суму 357 823, 96 грн (а.с.20, т.1).

Також, сторонами зафіксовано у Акті № ОУ-0000059 від 31.05.2016 р. факт поставки техніки та заборгованість відповідача за покриття цих витрат згідно п.3.1 ст.5 Договору на суму 13 776, 00 грн (а.с.21, т.1).

Акти були складені та підписані керівниками сторін Договору.

Згідно з п.3.2 ст.5 Договору Відповідач зобов'язався провести оплату по факту виконання робіт, зафіксованому у Акті здачі-прийняття на протязі 3-х банківських днів з моменту його підписання, а також передплатити доставку техніки.

Починаючи з 06.06.2016 р. відповідач прострочив виконання зобов'язання по сплаті заборгованості, в результаті чого за ним утворився борг в сумі 371 599, 96 грн (357 823, 96 + 13 776, 00).

16.08.2016 р. позивачем була надіслана відповідачу претензія № 150 про перерахування боргу на рахунок позивача, яка залишена без задоволення (а.с.23, т.1).

Непроведення розрахунків відповідачем в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору, укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З врахуванням доведеності позивачем заявлених позовних вимог та відсутності доказів оплати боргу суд вважає, що позов в частині стягнення 357 823,96 грн боргу за виконані роботи та 13 776,00 грн боргу на покриття витрат за поставку техніки, є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 35 997,46 грн пені за період з 06.06.2016 р. по 28.09.2016 р. та 16 864,65 грн 15 % річних по основному боргу за період з 06.06.2016 р. по 28.09.2016 р. та 135,50 грн 3 % по заборгованості з витрат на поставку техніки за період з 01.06.2016 р. по 28.09.2016 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6 Договору передбачено, що за порушення строків оплати виконаних робіт, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати та сплачує Виконавцю проценти в розмірі 15 % річних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та річних (15 % річних по основному боргу та 3 % по заборгованості з витрат на поставку техніки) є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, 15 % та 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні позивачем кінцевої суми за вказаними вимогами.

Зокрема, при перерахунку судом отримано 36 290,78 грн пені, 16 910,86 грн 15 % річних та 135,87 грн 3 % річних.

Враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені та річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі із врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача з урахуванням приписів ч.2 ст.49 ГПК України.

Разом з тим, при розподілі судових витрат, судом враховано положення норм чинного законодавства щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Судом встановлено, що виходячи із ціни позову із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог 424 597,57 грн позивач мав сплатити з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" 6 368,96 грн, натомість ним сплачено 6 368,98 грн, що свідчить про сплату судового збору у більшій сумі ніж передбачено чинним законодавством на 00,02 грн.

Оскільки позивачем не подано заяви про повернення з Державного бюджету України зайво сплаченої суми судового збору дане питання не вирішується судом в даному судовому засіданні.

02.11.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мир", вул.Центральна, 1А, с.Слобода - Межирівська, Жмеринський район, Вінницька область, 23122 (ідентифікаційний код - 03377840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хавестер", вул.Виборзька, 99, м.Київ, 03680 (ідентифікаційний код - 31115663) - 371 599 грн 96 коп. - боргу, 17 000 грн 15 коп. річних, 35 997 грн 46 коп. - пені, 6 368 грн 96 коп. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 04 листопада 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Центральна, буд. 1-А, с.Слобода - Межирівська, Жмеринський район, Вінницька область, 23122.