Ухвала суду № 62487682, 04.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2016 року м. Львів Справа № 876/7030/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д. М.,

за участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 819/609/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною відмову інспекції з питань захисту прав споживачів у Тернопільській області (правонаступником якої є Головне управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Тернопільській області) (далі - управління) щодо розгляду її скарги від 06 квітня 2016 року на дії Приватного акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк») та зобов'язати розглянути цю скаргу.

Позовні вимоги обґрунтовувала посиланням на те, що відповідач не розглянув її скаргу, а безпідставно направив її за належністю на розгляд до Національного банку України (далі - НБУ).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність управління щодо відмови у розгляді скарги ОСОБА_2 від 06 квітня 2016 року та зобов'язано його розглянути зазначену скаргу.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що апеляційна скарга розглядалася управлінням по суті, однак у зв'язку з тим, що в результаті її розгляду не було виявлено порушень, що належать до його компетенції, таку було надіслано для розгляду до НБУ.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча управління належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 звернулася до управління із скаргою від 06 квітня 2016 року на дії ПАТ «Альфа Банк», в якій просила провести перевірку щодо порушення її прав зі сторони ПАТ «Альфа Банк» та відібрати письмові пояснення від його керівництва і зобов'язати ПАТ «Альфа Банк» видати їй належним чином завірені копії документів, які б підтверджували перехід до ПАТ «Альфа Банк» права вимоги за кредитним договором від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029, а також надати копії актів приймання - передачі документів, які стосуються укладення та виконання такого кредитного договору.

Листом управління від 13 квітня 2016 року № 135 подану ОСОБА_2 скаргу направлено на розгляд до НБУ, з посиланням на те, що порушені в ній питання не відносяться до його компетенції.

Листом НБУ від 10 травня 2016 року № 20-0004/39607 «Про кредитні відносини з ПАТ «Альфа Банк» повідомлено ОСОБА_2 про те, що усі питання, які виникають внаслідок укладених між нею та банком договорів їй слід вирішувати безпосередньо з банком, а у випадку недосягнення домовленості - у судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача розглянути скаргу ОСОБА_2, суперечить вимогам Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР).

Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом № 393/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 3 цього Закону скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Статтею 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Отже, чинним законодавством України встановлений обов'язок суб'єкта владних повноважень розглядати скарги, які належать до його компетенції, повідомляти громадян про наслідки їх розгляду та суть прийнятого рішення.

З матеріалів справи видно, що звернення позивача стосувалося виконання кредитного договору від 20 березня 2008 року № 1901/0308/71-029, укладеного з метою придбання квартири між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів (далі - Закон № 1023 - ХІІ) споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 1023 - ХІІ захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 1023 - ХІІ договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до частини тринадцятої статті 11 цього Закону кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача про передачу третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону № 1023 - ХІІ спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.

Відповідно до частини третьої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Також необхідно зазначити, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 1-26/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частин третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що управління наділене повноваженнями щодо проведення перевірки виконання кредитодавцем зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно, отримавши скаргу, управління повинно було розглянути по суті викладені в ній питання, однак, управління її не розглянуло, а лише повідомило позивача, що порушені в ній питання не відносяться до його компетенції та перенаправило її на розгляд НБУ.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що згадана вище скарга не розглянута відповідачем у порядку встановленому чинним законодавством.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 819/609/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А. І. Рибачук

Судді В. М. Багрій

Д. М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 04 листопада 2016 року.