Постанова № 62471270, 03.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4631/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів Танцюри К.О., Аракелян М.М., Тарасишиної О.М. розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом Алахмад Муамін Джумаа до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Алахмад Муамін Джумаа звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 15.03.2016. №158-16, зобовязання прийняти рішення про визнання Алахмад Муамін Джумаа біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає рішення Державної міграційної служби України про відмову йому у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки при його прийнятті відповідач не звернув уваги на те, що він відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також, позивач зазначив, що він є громадянином ОСОБА_1, але не може та не бажає користуватися захистом країни походження з причин ситуації загальнопоширеного насильства та побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що відповідно до матеріалів особової справи, наявної інформації по країні громадянського походження позивача підтверджується відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Крім того, представник відповідача наголосив, що на необґрунтованість клопотання позивача про надання додаткового захисту вказує те, що звернення за захистом до управління відбулося лише 17.07.2014р., а військовий конфлікт в ОСОБА_1 розпочався в березні 2011 року та що вказане звернення відбулося лише з метою фактичної легалізації. Крім того, представником відповідача зазначено, що найближчі родичі заявника на даний момент продовжують проживати на Батьківщині та що наявними даними ЗМІ підтверджується, що країни-сусіди ОСОБА_1 без перешкод приймають сирійських біженців.

Згідно ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Алахмад Муамін Джумаа, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2 Арабської Республіки, за національністю араб, має вищу освіту.

У 2009 році позивач прибув для навчання до України, на підставі національного паспорта. У період з 2010 по 2014 роки позивач навчався в Одеській національній академії харчових технологій.

17.07.2014 р. позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем.(а.с.95-98)

Рішенням Державної міграційної служби України від 04.02.2015р. №63-15 відмовлено Алахмад Муамін Джумаа у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.41)

Позивач, не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 04.02.2015р. №63-15 оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2015р. по справі №815/1657/15 адміністративний позов Алахмад Муамін Джумаа часткового задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 63-15 від 04.02.2015р. та зобовязано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Алахмада Муаміна Джумаа про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.48-54)

За результатами розгляду документів, щодо надання Алахмад Муамін Джумаа статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, стосовно якого ДМС прийняла рішення від 22.09.2015р. №52-15 про повторний розгляд заяви особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2015р. по справі №815/1657/15, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 09.03.2016р. по справі №2015ОD0172 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.73-88).

Рішенням Державної міграційної служби України від 15.03.2016р. №158-16, з посиланням на п. 1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено Алахмад Муамін Джумаа у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.43).

Відповідно до висновку ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.03.2016р. міграційною службою зроблено висновок про те, що загальновідома ситуація в ОСОБА_1 не може бути розглянута як причина для набуття захисту в нашій країні та що заявником не надано до управління обґрунтованих доказів загрози життю, здоровю або свободі у разі добровільного повернення на Батьківщину. Також безперешкодне звернення до дипломатичної установи ОСОБА_1 свідчить про відсутність побоювання зазнати переслідування з боку державних органів та користування захистом країни громадянського походження. Разом з тим, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з ОСОБА_1 з позиції міжнародного захисту в Україні оскільки ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а саме, у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження та не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину (а.с.73-88).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011р. №3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Суд погоджується з посиланням представника відповідача на відсутність обґрунтованих підстав для визнання Алахмад Муамін Джумаа біженцем.

Однак, згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 ОСОБА_3 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Як зазначено в п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Разом з тим, висновок міграційної служби не містить належного аналізу ситуації, що склалася в ОСОБА_1.

Судом встановлено, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у ОСОБА_1 збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у ОСОБА_1. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення прав людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Так, як вбачається з анкети громадянина ОСОБА_1 Алахмад Муамін Джумаа місце громадянського походження ОСОБА_1, м. Дейр-Ез-Зор. (а.с.99-103).

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача та зокрема у його рідному місті склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що ситуація військового конфлікту та масові порушення прав людини підтверджені міжнародною спільнотою, однак за наданням захисту в Україні Алахмад Муамін Джумаа звернувся лише 14.07.2014р., тобто через 3 роки після початку збройного конфлікту в ОСОБА_1 та відповідно до діючого законодавства ОСОБА_1 навіть під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії.

Суд не приймає до уваги такі доводи відповідача з огляду на наступне.

Так, відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до ОСОБА_1 до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН з початку безладів в ОСОБА_1, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Європейський суд з прав людини у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Таким чином, ситуація в ОСОБА_1 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Відтак, суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і через деякий час після від'їзду з країни походження, або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Відповідно до пункту 10 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року і протоколу 1976 року, що стосуються статусу біженця (п.43) побоювання стати жертвою переслідувань не повинні обовязково ґрунтуватися на особистому досвіді заявника. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами та іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідченням того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані.

Як зазначав позивач в ході співбесід із співробітниками міграційної служби та у судовому засіданні, на даний час він має цілком обґрунтовані побоювання повертатись до ОСОБА_1. Однак під час прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем зазначеним обставинам оцінка не надавалась.

Крім того, відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в ОСОБА_1 триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи.

У звязку з даними обставинами, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.

Суд зазначає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів додаткового захисту.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є субєктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення від 15.03.2016р. №158-16 не відповідає міжнародним принципам та підлягає скасуванню. Проте, враховуючи що діючим законодавством України передбачена компетенція саме відповідача приймати рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне зобовязати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Алахмад Міамін Джумаа щодо визнання особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин встановлених судовим рішенням.

Керуючись ст. ст. 158 163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Алахмад Міамін Джумаа задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 березня 2016 року №158-16.

Зобовязати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання щодо надання Алахмад Міамін Джумаа статусу особи, що потребує додаткового захисту.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Танцюра

Суддя М.М. Аракелян

Суддя О.М. Тарасишина