Рішення № 62458956, 31.10.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/13/16-33/63/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2016 Справа № 908/287/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 довіреність № 19/0003 від 04.01.2016 р.;

ВСТАНОВИВ:

02.02.2016р. в господарський суд Запорізької області звернулось Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2013р. № 13/408-ПР індексу інфляції в розмірі 4901878,52 грн. та 3% річних в сумі 758092,62 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2016 р. (суддя Корсун В.Л.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз на користь ПАТ НАК Нафтогаз України суму 758092,61 3% річних, суму 4901878,51грн. індексу інфляції та суму 84899,57 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.05.2016 р. рішення господарського суду змінено в частині розміру стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3% річних з суми "758 092,61 грн." на суму "746 364,79 грн." та інфляційних втрат з суми "4 901 878,51 грн." на суму "2 111 405,97 грн.". В іншій частині позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2016 року у справі № 908/287/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.05.2016 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2016 р. у даній справі скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

При цьому, в постанові суду касаційної інстанції вказано, що місцевий господарський суд, як і суд апеляційної інстанції, розглядаючи заявлені позовні вимоги належним чином не дослідили умови договору, які визначають строки оплати (п.6.1 договору), не з'ясували порядок здійснення відповідачем розрахунків за кожну окрему партію поставленого природного газу, чи здійснював він 100 % оплати його вартості протягом поточного місяця поставки, що впливає на визначення наявності прострочення виконання грошового зобов'язання за кожен окремий розрахунковий період.

Колегія суддів ВГСУ відзначила, що суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що акти прийому-передачі газу за січень, лютий, березень, квітень 2013 року підписані сторонами 27.12.2013 року, а тому розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України має проводитись починаючи з 20.01.2014 року - є невірним, оскільки зроблений без урахування положень ст. 530 та ст. 692 ЦК України. Неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минули місяць або підписання їх із запізненням жодним чином не змінює встановлений строк оплати поставленого товару.

При здійсненні розрахунку заявлених вимог, що не було враховано в тому числі і місцевим господарським судом, істотне має значення те, що нарахування індексу інфляції згідно вищевказаної статті відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Крім того, колегія суддів відзначила, що індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншим за місяць. До періоду нарахування не може включатись день оплати товару, оскільки в день здійснення оплати прострочення виконання зобовязання вже було відсутнє. Розглядаючи заявлені позовні вимоги, суди попередніх інстанцій також не звернули увагу на те, що заборгованість за поставлений природний газ за кожний конкретний місяць поставки зменшувалась декілька разів протягом місяця, що також впливає на визначення періоду та розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

15.08.2016 р. відповідно до ч. 3 ст. 2-1 ГПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., справу № 908/287/16 передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.08.2016 р. справу № 908/287/16 прийнято до провадження суддею Мірошниченко М.В., розгляд справи призначено на 20.09.2016 р.

У судовому засіданні 20.09.2016 р., на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 11.10.2016р.

Ухвалою господарського суду від 11.10.2016 р. на підставі ст. 69 ГПК України (із урахуванням ч.3 ст. 51 ГПК України) продовжено строк розгляду справи № 908/287/16 на 15-ть днів - до 31.10.2016 р., розгляд справи відкладено на 31.10.2016 р. об 11год.00хв.

В судовому засіданні, яке відбулось 31.10.2016р. об 11-00год., на підставі ст. 77 ГПК України (в пристуності представників сторін: позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_1В.) судом оголошувалась перерва на 31.10.2016р. о 16год. 00 хв.

За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та підтвердив наведені у позові обставини. Зокрема, зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/408-ПР від 31.01.2013р., позивач протягом січня 2013 р. по квітень 2014 р., поставив відповідачу природний газ на загальну суму 170181362,63 грн. За отриманий природний газ відповідач розрахувався несвоєчасно. За порушення строку виконання грошового зобовязання, на підставі ст. 625 ЦК України, відповідачу нараховано суму 758092,62 грн. 3% річних і суму 4901878,52грн. втрат від інфляції. Посилаючись на приписи статей 526, 611 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 22, 193, 231 Господарського кодексу України, позивач просить позов задовольнити.

При цьому, на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 15.08.2016 р., щодо надання уточненого розрахунку стягуваних сум з урахуванням вказівок, викладених у постанові ВГСУ від 03.08.2016 р. по даній справі (день оплати не включається до періоду нарахування; індекс інфляції не застосовується до періодів існування заборгованості, які є меншим за місяць), позивачем надано уточнений розрахунок 3% річних та втрат від інфляції. Згідно уточненого розрахунку, 3% річних становлять суму 746374,80 грн., а втрати від інфляції суму 5971797,33 грн. Зазначена в уточненому розрахунку сума 3% річних є меншою, ніж та, яка була первісно заявлена позивачем при зверненні з даним позовом до суду, а сума втрат від інфляції є більшою, ніж та, яка була первісно заявлена позивачем при зверненні з даним позовом до суду.

При цьому, з огляду на відсутність заяви позивача про збільшення/зменшення розміру позовних вимог, можливість подання якої передбачена ст. 22 ГПК України, уточнений розрахунок суми 3% річних та втрат від інфляції судом приймається до уваги лише як письмові докази у справі.

Судом розглядаються позовні вимоги ПАТ НАК Нафтогаз України про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2013р. № 13/408-ПР індексу інфляції в розмірі 4901878,52 грн. та 3% річних в сумі 758092,62 грн.

Відповідач у письмовому відзиві проти позову заперечив. Зокрема, зазначив, що положення пунктів 3.4 та 6.1 укладеного між сторонами договору № 13/408-ПР від 31.01.2013р., встановлюють, що розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу. Встановлюючи такий порядок розрахунків, сторони визначили взаємні права та обовязки: відповідач зобовязаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а позивач підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання. Відповідач вказує, що доказів своєчасного направлення (вручення, передачі) відповідачу підписаних актів приймання-передачі газу для здійснення розрахунків позивач не надав. На думку відповідача, аналіз змісту п. 6.1 Договору дає підстави стверджувати, що питання кінцевого строку оплати фактично залишилось відкритим. Факт оплати відповідачем коштів за отриманий газ не свідчить про настання строку оплати, а є виконанням його зобовязань у відповідності з п. 6.1 Договору. Наголошує, що за обставин ненастання строку виконання відповідачем зобовязань по зазначених актах приймання-передачі, вимоги позивача є безпідставними. В додаткових поясненнях відповідач вказав, що надані позивачем списки згрупованих пріоритетних відправлень не містять даних щодо того, що саме було направлено на адресу відповідача, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами направлення на адресу відповідача саме актів приймання-передачі природного газу. Посилаючись на вищевикладене, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 31.10.2016 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 31.01.2013 р. між ПАТ НАК Нафтогаз України (Продавцем, позивачем у справі) та ПАТ по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір № 13-408-ПР на купівлю-продаж природного газу (надалі Договір), за умовами якого Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору (п. 1.1, 1.2 Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.4. Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобовязався надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використованого газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа, наступного за місяцем продажу газу, зобовязується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна газу узгоджена сторонами в розділі 5 Договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий період.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013р. і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015р. (включно), а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення (п. 11. Договору в редакції Додаткової угоди від 19.06.2015р. № 16).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, ПАТ НАК Нафтогаз України в період з січня 2013 р. по квітень 2014 р. передало, а відповідач прийняв імпортований природний газ на загальну суму 170181362,63 грн.

Факт здійснення поставки газу відповідачу на вказану суму підтверджується належним чином засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.01.2013р. на суму 43851789,13 грн., від 27.12.2013р. на суму 23744,70 грн., від 27.12.2013р. на суму 14986,24 грн., від 27.12.2013р. на суму 12476,60 грн., від 27.12.2013р. на суму 5448,78 грн., від 30.06.2013р. на суму 12227796,86 грн., від 31.07.2013р. на суму 13345876,31 грн., від 31.08.2013р. на суму 10951051,49 грн., від 28.02.2014р. на суму 43435812,28 грн., від 31.03.2014р. на суму 22819114,32 грн., від 30.04.2014р. на суму 23493265,92 грн., які підписані повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств.

Відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався у повному обсязі, але з порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується Довідкою по операціям за Договором та Реєстром прийнятих платежів за період з січня 2013 р. по грудень 2015 р.

Позовні вимоги про стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2013р. № 13/408-ПР індексу інфляції в розмірі 4901878,52 грн. та 3% річних в сумі 758092,62 грн., стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобовязання між субєктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обовязки: обовязком позивача стало передання відповідачу природного газу, а обовязком відповідача прийняття газу і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 ГК України).

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать долучені до матеріалів справи копії Актів приймання-передачі природного газу, позивач належним чином виконав свої договірні зобовязання передав відповідачу природний газ на загальну суму 170181362,63 грн.

Проте, відповідач у визначені Договором строки оплату отриманого природного газу не здійснив.

Долученою до матеріалів справи Довідкою по операціям за Договором та Реєстром прийнятих платежів підтверджується несвоєчасна оплата відповідачем отриманого природного газу.

Отже, відповідач не виконав своє зобовязання щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, чим порушив умови Договору та вимоги чинного законодавства.

Відповідач проти несвоєчасного виконання грошового зобовязання не заперечив. Вказав, що розбіжностей у вказаних позивачем датах здійснення платежів, ним не виявлено. При цьому, у відповідності до двостороннього Акту звірки розрахунків сторін (за період з 01.01.2013р. по 31.08.2016р.), складеного сторонами на вимогу суду, також підтверджена відсутність розбіжностей в бухгалтерському обліку сторін щодо фактів поставок та оплат за отриманий відповідачем газ.

Правові наслідки порушення грошового зобовязання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У пункті 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

За змістом п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи викладене, а також приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.

Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період часу, окремо, за кожним Актом приймання-передачі природного газу, належний до стягнення загальний розмір суми 3% річних становить суму 730163,71 грн., тому в решті позовної вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

При цьому, судом також було враховано наступне:

За змістом п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий період.

Враховуючи зміст п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 та умови п. 6.1 Договору, суд зазначає, що останнім днем виконання грошового зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, тобто 19 число місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Отже, право на нарахування 3% річних, за Актом приймання-передачі природного газу за січень 2013 р. виникло у позивача 20.02.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за лютий 2013 р. виникло у позивача 20.03.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за березень 2013 р. виникло у позивача 20.04.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за квітень 2013 р. виникло у позивача 20.05.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за червень 2013 р. виникло у позивача 20.07.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за липень 2013 р. виникло у позивача 20.08.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за серпень 2013 р. виникло у позивача 20.09.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за лютий 2014 р. виникло у позивача 20.03.2014 р., за Актом приймання-передачі природного газу за березень 2014 р. виникло у позивача 20.04.2014 р., за Актом приймання-передачі природного газу за квітень 2014 р. виникло у позивача 20.05.2014 р.

Як свідчать надані позивачем докази (Довідка по операціям за Договором та Реєстр прийнятих платежів), за Актом приймання-передачі природного газу за січень 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 27.06.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за лютий 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 27.06.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за березень 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 27.06.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за квітень 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 27.06.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за червень 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 23.07.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за липень 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 23.08.2013 р., за Актом приймання-передачі природного газу за серпень 2013 р. відповідач остаточно розрахувався лише 18.02.2014 р., за Актом приймання-передачі природного газу за лютий 2014 р. відповідач остаточно розрахувався лише 12.06.2014 р., за Актом приймання-передачі природного газу за березень 2014 р. відповідач остаточно розрахувався лише 23.10.2014 р., за Актом приймання-передачі природного газу за квітень 2014 р. відповідач остаточно розрахувався лише 27.11.2014 р.

При цьому, здійснюючи нарахування 3% річних за Актами приймання-передачі природного газу за січень 2013 р., за лютий 2013 р., за березень 2013 р., за квітень 2013 р., червень 2013 р., липень 2013 р., серпень 2013 р., лютий 2014 р., березень 2014 р., квітень 2014 р., позивачем безпідставно включено в період часу, за який здійснюється стягнення, день фактичної оплати. Суд наголошує, що до періоду нарахування не може включатись день оплати товару, оскільки в день здійснення оплати прострочення виконання зобовязання вже було відсутнє.

Вимога про стягнення втрат від інфляції також підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд виходив з наступного:

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, врахувавши приписи постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом частково - в загальному розмірі 2111268,85 грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.

При цьому, суд відзначає, що період нарахування втрат від інфляції за Актами приймання-передачі природного газу за січень 2013 р., за лютий 2013 р., за березень 2013р., позивачем визначено вірно. Разом з тим, при нарахуванні втрат від інфляції за зобовязаннями серпня 2013 р. позивачем було допущено помилку, а саме, в період нарахування безпідставно включено листопад 2013 р., січень 2014 р. та лютий 2014 р., оскільки заборгованість за поставлений природний газ у серпні 2013 р., змінювалась протягом листопада 2013 р., січня 2014 р. та лютого 2014 р. Разом з тим, позивачем правомірно нараховані за жовтень 2013 р. та грудень 2013 р. інфляційні втрати за зобовязаннями серпня 2013 р.

Крім того, при нарахуванні інфляційних втрат за зобовязаннями лютого 2014 р., позивачем безпідставно визначено період нарахування квітень-травень 2014 р., оскільки заборгованість за поставлений природний газ у лютому 2014 р., змінювалась протягом квітня 2014 р. та травня 2014 р.

Також, при нарахуванні інфляційних втрат за зобовязаннями березня 2014 р., позивачем безпідставно включено в період нарахування червень-жовтень 2014 р., оскільки заборгованість за поставлений природний газ у березні 2014 р., змінювалась протягом червня-жовтня 2014 р. Разом з тим, позивачем правомірно нараховані за травень 2014 р. інфляційні втрати за зобовязаннями березня 2014 р.

При нарахуванні інфляційних втрат за зобовязаннями квітня 2014 р., позивачем безпідставно включено в період нарахування жовтень-листопад 2014 р., оскільки заборгованість за поставлений природний газ у квітні 2014 р., змінювалась протягом жовтня-листопада 2014 р. Разом з тим, позивачем правомірно нараховані за червень-вересень 2014 р. інфляційні втрати за зобовязаннями квітня 2014 р.

Відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обовязку щодо належного виконання умов Договору та, відповідно, від відповідальності у вигляді 3% річних та втрат від інфляції.

Отже, позов задовольняється частково.

Спростовуючи доводи відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В силу ст. 203 ЦК України умовами чинності правочинів є дотримання вимог: щодо змісту правочину; щодо цивільної дієздатності субєктів правочину; щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі субєкта (субєктів) правочину; щодо форми правочину; щодо реальності правочину та щодо дотримання спеціальних умов.

Тобто, правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Сам процес узгодження волевиявлень називається укладанням договору.

Відповідно до пункту 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014р. до Договору) оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національної валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі газу за розрахунковий місяць.

Вказаний пункт Договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, п. 6.1 Договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова Договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта Покупцю.

Разом з тим, згідно з п. 3.4 Договору акти приймання-передачі газу визначаються в

якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п, 6.1

Договору, неповернення Продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий

місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого

газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту

підписання та повернення вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 Договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу.

Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за Договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення Продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та з

урахуванням приписів ч. 1 ст. 530 і ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали на виконання

відповідачем зобов'язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п. 6.1 Договору, а

неповернення позивачем підписаних актів не може свідчити про відсутність у нього

права вимоги щодо виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем

остаточного розрахунку за фактично переданий газ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.06.2016р. у справі № 914/4191/15 за позовом ПАТ НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Львівгаз» про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

До того ж, переглядаючи рішення господарського суду Запорізької області по даній справі № 908/287/16 від 17.02.2016 р. (суддя Корсун В.Л.), в касаційному порядку, Вищим господарським судом у своїй постанові від 03.08.2016 р. міститься вказівка, що неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий місяць, або підписання їх із запізненням, жодним чином не змінює встановлений строк оплати поставленого товару.

При цьому у відповідності до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції, під час нового розгляду справи.

Суд зважає на те, що акти приймання передачі природного газу фактично підписані обома сторонами (з ініціативи відповідача), а тому йому було відомо яку саме суму він зобовязаний перерахувати позивачу в строк, встановлений 6.1 Договору.

Крім того, відповідач не був позбавлений права внести зміни в Договір і передбачити відповідальність Продавця за неповернення (несвоєчасне) повернення актів приймання передачі природного газу.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

В даному випадку, договір купівлі-продажу природного газу від 31.01.2013р. № 13/408-ПР у встановленому законом порядку неукладеним / недійсним станом на 31.10.2016р. не визнано. Відповідачем не надано до суду будь-яких доказів визнання вказаного договору недійсним (повністю або в частині) чи доказів іншого тлумачення умов Договору.

Таким чином зазначений Договір створив правові наслідки, на які він спрямований.

Позов підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 730163,71 грн. та інфляційних втрат у сумі 2111268,85 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 42449,78грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Запоріжгаз (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, код ЄДРПОУ 03345716) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму 730163 (сімсот тридцять тисяч сто шістдесят три) грн. 71 коп. трьох відсотків річних, суму 2111268 (два мільйони сто одинадцять тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 85 коп. інфляційних втрат та суму 42449 (сорок дві тисячі чотириста сорок девять) грн. 78 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України (із урахуванням ч.3 ст. 51 ГПК України) 04.11.2016 р.

Суддя М.В. Мірошниченко