Постанова № 62453871, 03.11.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4660/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року

11год. 00хв.

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Лам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 Лам, в якій позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в обміні посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам; зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти стару посвідку на постійне проживання в Україні на нову громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою суду від 04.04.2016 року позов ОСОБА_1 Лам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01.03.2016 року про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну, виданого 17.05.2016 року, в решті позовних вимог відмовлено. Щодо позовних вимог про зобовязання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію позивачу та посвідку на постійне місце проживання в Україні, судом зазначено, що оскільки скасування спірного рішення фактично повертає позивача у стан, в якому він існував до оскаржуваного рішення, та те, що дозвіл на імміграцію за ЗУ « Про імміграцію» йому не надався, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, та окрім того судом встановлено, що посвідка на постійне проживання у позивача відповідачем не вилучалась, та до цього часу знаходиться у позивача.

30.03.2016 р. ОСОБА_1 Лам була подана заява на імя начальника ГУ ДМС України в Одеській області з проханням прийняти документи для обміну посвідки на постійне проживання в Україні в звязку з віковим терміном. 20.04.2016 року отримано лист - повідомлення від ГУ ДМС України в Одеській області (від 11.04.2016 року) з відмовою в обміні посвідки на постійне проживання в Україні. 05.07.2016 року представником позивача була подана заява на імя начальника ГУ ДМС України в Одеській області з проханням обміняти стару посвідку на постійне проживання в Україні на нову. Заява про обмін посвідки на постійне проживання в Україні повязана з тим, що ОСОБА_1 Ламу виповнилось 45 років і стара посвідка належала заміні на нову. 28.07.2016 року була подана ще одна заява представником позивача на імя начальника ГУ ДМС України в Одеській області стосовно того ж самого питання.

10.08.2016 року представником позивача була отримана відповідь за підписом начальника ГУ ДМС України в Одеській області, в якій зазначається, що згідно висновку Головного управління про скасування гр. ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну, виданого 17.05.2002 року. Проте, згідно висновку Головного управління про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію, окрім скасування самого дозволу, було визнано недійсною і видану йому посвідку на постійне проживання серії ОД № 283 - И від 08.12.2003 року, про поновлення якої не зазначено в резолютивній частині постанови. Отже, враховуючи вищевикладене, виконання зазначеної постанови Одеського окружного адміністративного суду буде можливим лише у разі зобовязання Головного управління ДМС України в Одеській області поновити гр. СРВ ОСОБА_1 Лам дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні.

На думку позивача, лист - повідомлення ГУ ДМС України в Одеській області від 01.08.2016 року прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, в мотивувальній частині постанови суду є розяснення, по якій причині суд не зобовязав відповідача поновити дозвіл на імміграцію позивачу, та посвідку на постійне проживання в Україні, оскільки скасування спірного рішення фактично повертає позивача у стан, в якому він існував до оскаржуванного рішення, та те, що дозвіл на імміграцію за ЗУ України «Про імміграцію» йому не надавався, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Судом було встановлено, що посвідка на постійне проживання у позивача відповідачем не вилучалась та до цього часу знаходиться у позивача, та вже після звернення до суду з позовом позивач 30.03.2016 . звернувся до відповідача з заявою про її заміну в звязку з досягненням ним 45 річного віку, та з цього приводу рішення ще не приймалось; позивач проживає на території України з серпня 1987 року, де народився син (свідоцтво про народження сина), а видана відповідачем посвідка на постійне проживання в Україні підтверджує законність перебування іноземця в Україні.

Відповідач у запереченнях на позов вказує, що 03.04.2002р., на розгляд відділу ГІР та МР УМВС України в Одеській області надійшли матеріали справи про залишення на постійне проживання в Україні за клопотанням гр. ОСОБА_2 ОСОБА_3 Лам, 14.08.1963р.н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1 СРВ (заява від 25.03.2002 року). Згідно висновку за результатом розгляду справи від 14.05.2002 року, клопотання гр. ОСОБА_2 ОСОБА_3 Лам було задоволене відповідно до статті З Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на підставі чого 17.05.2002 року заявник був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії ОД №102. 08.12.2003року ОСОБА_3 Лам отримав новий бланк посвідки серії ОД №283-И/2003. Проте, з 07.08.2001 року набув чинності Закон України „Про імміграцію, тобто з вказаної дати підстави надання дозволу на імміграцію визначені виключно цим Законом, що свідчить про невірне застосування імміграційного законодавства України при розгляді клопотання ОСОБА_3 Лам. Відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону і України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки ОСОБА_2 та Урядом СРСР про направлення і прийняття вєтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Тобто, з відповідною заявою необхідно було звернутися до 7 лютого 2002 року, оскільки з 8 лютого 2002 року, після шестимісячного терміну, абзац четвертий 4-го пункту V - го розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 7 червня 2001 року втратив чинність.

Таким чином, враховуючи положення Закону України „Про імміграцію на момент звернення з заявою про залишення на постійне проживання, а саме 04.04.2016 року, ОСОБА_3 Лам не мав жодних підстав для отримання дозволу на імміграцію та документуватись посвідкою на постійне проживання в Україні.

04.04.2016 року постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/1059/16 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 Лам до Головного управління ДМС України в Одеській області. Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління ДМС України в Одеській області від 01.03.2016 року про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну виданого 17.05.2002 року. При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій у вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Відповідач наголошує, що ГУ ДМС України в Одеській області фактично не приймалось рішень про відмову у розгляді заяви позивача про здійснення обміну посвідки, а отже, позивач помилково розцінив інформацію відповідача, викладену у листі від 01.08.2016 року, як рішення про відмову у обміні посвідки.

Тому в даному випадку питання про обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні віднесено до виключної компетенції відповідача та суд не може підміняти субєкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого субєкта.

Від представника відповідача 26.10.2016 року через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В судовому засіданні 26.10.2016 року судом ухвалено призначити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст.128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановлено, що 25.03.2002 року до відділення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи УМВС України в Одеській області надійшла заява - анкета громадянина громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам про залишення в Україні на постійне проживання. До вказаної заяви позивачем були додані наступні документи: копія паспортного документа громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 № ДВ 006058 виданого 03.12.1998 р.; копія дозволу на працевлаштування №483 від 28.12.2000р.; довідка про відсутність судимості на території ОСОБА_2; довідка про місце роботі від 21.03.2002 року; копія договору купівлі продажу квартири від 22.04.2002 року, копія заяви про надання згоди на прописку; копія договору про здачу житлового приміщення в піднайом; копія довідки Одеського коледжу стандартизації метрології та сертифікації про навчання від 14.03.2002р.

За результатами розгляду поданих позивачем заяв ВГІРФО УМВС в Одеській області прийняло висновок від 14.05.2002 року про залишення на постійне мешкання в Україні, яким задоволено клопотання позивача про залишення на постійне проживання в Україні.

На підставі вказаного висновку Позивачу була видана тимчасова посвідка на постійне проживання серії ОД № 102-И/2002. 08.12.2003 року замість попередньої посвідки позивачу видана тимчасова посвідка на постійне проживання сері ОД №283-И/2003 терміном дії безстроково, яка до цього часу знаходиться у позивача.

В подальшому, 01.03.2016 року, на підставі пункту 6 розділу IV статті 12 Закону України „Про імміграцію, Головним управлінням ДМС України в Одеській області, було прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_2 ОСОБА_3 Лам, ІНФОРМАЦІЯ_2, що оформлене Висновком від 01.03.2016р., згідно якого посвідка на постійне проживання якого серії ОД №283-И від 08.12.2003 року визнана недійсною та підлягає вилученню.

Позивач не погоджуючись з означеним висновком Головного управління ДМС України в Одеській області звернувся до суду про визнання протиправними дій щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 17.05.2002 року, скасування висновку ГУДМСУ в Одеській області від 01.03.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну; зобовязання ГУДМСУ в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 року по справі №815/1059/16, позов ОСОБА_1 Лам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01.03.2016р. про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну виданого 17.05.2002 року, в решті позовних вимог відмовлено. Постанова суду від 04.04.2016 року набрала законної сили 08.06.2016р.

30.03.2016 року позивач звернувся з заявою до начальника ГУМС України в Одеській області в якій просив прийняти документи для обміну посвідки на постійне проживання в Україні у звязку з віковим терміном. Разом з заявою було подано: копії посвідок на постійне проживання в Україні, копія паспорту громадянина ОСОБА_2 з перекладом на українську мову, заява про обмін посвідки.

Листом від 11.04.2016 року за вих.. №5/3-402 ГУДМС України в Одеській області повідомив, що 01.03.2016 року у приміщенні відділу імміграційної роботи Головного управління ДМС України в Одеській області позивачем особисто отримано рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та зазначено, що видана позивачу посвідка на постійне місце проживання серії ОД №283-И від 08.12.2003 року визнана недійсною та підлягає вилученню.

05.07.2016 року та 28.07.2016 року позивач звернувся з заявами до начальника ГУ ДМС України в Одеській області про виконання рішення суду від 04.04.2016 року та обмін старої посвідки на постійне проживання в Україні на нову.

Листом від 01.08.2016 року Головне управління ДМС України в Одеській області повідомило позивача, що вищевказаною постановою суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління від 01.03.2016 року про скасування гр. ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну, виданого 17.05.2002 року, проте, згідно висновку Головного управління про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію, окрім скасування самого дозволу, було визнано недійсною і видану йому посвідку на постійне проживання серії ОД №283-И від 08.12.2003 року, про поновлення якої не зазначено в резолютивній частині постанови. Отже, враховуючи вищевикладене, виконання зазначеної постанови Одеського окружного адміністративного суду буде можливим лише у разі зобовязання Головного управління ДМС України в Одеській області поновити гр. СРВ ОСОБА_1 Лам дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні.

Не погоджуючись з відмовою відповідача в обміні посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам, позивач звернувся з даним позовом, просить суд визнати дії протиправними та зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти стару посвідку на постійне проживання в Україні на нову громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам.

Суд погоджується з правовою позицією позивача, з огляду на наступне.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до абз.6 ст.1 Закону, посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Статтею 12 Закону визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з п.п.21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів, відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Відтак, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Всупереч вказаному, протягом усього часу розгляду справи з боку відповідача не надано доказів повідомлення позивача про розгляд питання щодо скасування дозволу про імміграцію та відповідних пояснень, як вбачається з матеріалів справи позивач з власної ініціативи не надавала.

У рішенні по справі "Жданок проти Латвії" (case of Zdanoka v. Latvia) від 16 березня 2006 року, суд приходить до висновку про те, що "для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів для самозахисту. Плюралізм і демократія засновані на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні часом бути готовими обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, щоб був дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого (п.100 рішення Великої палати, 2006 р.).

Скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст.13 Закону, є вилучення посвідки на постійне проживання; обов'язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.

Як було вирішено судом постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 року, позов ОСОБА_1 Лам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01.03.2016р. про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну виданого 17.05.2002 року. Рішення суду набрало законної сили 08.04.2016 року.

Зі змісту означеної постанови суду вбачається, що згідно висновку від 01.03.2016 року, єдиною підставою для скасування рішення було те, що на час прийняття рішення про надання позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, термін протягом якого певна категорія осіб до якої також відноситься позивач, мали право подати заяву вже сплив. Проте, відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених вказаним п.6 ст.12 Закону України Про імміграцію та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, а саме наявність Закону України який би передбачав такі наслідки при даних умовах. Судом було встановлено, що з боку позивача жодних порушень не було, а фактично порушення були з боку працівника державного органу, який прийняв рішення за спливом встановленого Законом строку та провини в цьому позивача не має.

Таким чином суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 01.03.2016р. про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну, виданого 17.05.2002 року.

Разом з чим, суд в постанові зазначив щодо позовних вимог позивача про зобовязання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію позивачу, та посвідку на постійне місце проживання в Україні, що оскільки скасування спірного рішення фактично повертає позивача у стан в якому він існував до оскаржуваного рішення, дозвіл на імміграцію за ЗУ Про імміграцію йому не надавався, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, та окрім того судом встановлено, що посвідка на постійне проживання у позивача відповідачем не вилучалась, та до цього часу знаходиться у позивача, що визнається представником позивача, та вже після звернення до суду з позовом позивач 30.03.2016р. звернувся до відповідача з заявою про її заміну в звязку з досягненням ним 45 річного віку, та з цього приводу рішення ще не приймалось. Також суд зазначив, що вважає зайвим скасовувати висновок від 01.03.2016р. про скасування дозволу на імміграцію позивача, так як порушення прав позивача відбулось саме рішенням про скасування дозволу на імміграцію та це є невірно обраним захистом порушених прав, саме оскаржуване рішення порушує права позивача.

В даному випадку суд дійшов висновку, що у разі скасування рішення Головного управління від 01.03.2016 року гр. ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію в Україну виданого 17.05.2002 року фактично повертається у стан в якому він існував до оскаржуваного рішення, тобто станом на час звернення позивача з заявами 05.07.2016 року та 28.07.2016 року до начальника ГУМСУ в Одеській області про обмін старої посвідки на постійне місце проживання в Україні на нову, у позивача була діюча посвідка на постійне місце проживання в Україні серії ОД №283-И від 08.12.2003 року, а отже у відповідача відсутні були законні підстави відмовити останньому в обміні старої посвідки на нову у звязку з досягненням іноземцем 45-річного віку.

Відповідно до п. 14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, обмін посвідки здійснюється у разі:1) зміни прізвища, імені та по батькові іноземця та особи без громадянства тощо; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідності внесених до посвідки записів записам в інших документах); 3) непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).

Згідно п. 15 Порядку №251 Для обміну посвідки подаються:1) заява, зразок якої встановлюється МВС;2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після предявлення повертається), та його копія;3) посвідка, що підлягає обміну;4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України);6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері). Зазначені документи іноземець та особа без громадянства подають не пізніше ніж через місяць після зміни прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності посвідки для користування. У разі коли зміна прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах тягнуть за собою обмін паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, документи на обмін посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства. Посвідка, обмін якої не проведено в зазначені строки, визнається недійсною.

Пунктом 16 Порядку №251 для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку. Зазначені документи іноземець та особа без громадянства подають не пізніше ніж через місяць після досягнення відповідного віку. У разі коли досягнення відповідного віку тягне за собою обмін паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства. Посвідка, обмін якої не проведено в зазначені строки, визнається недійсною.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у листі від 01.08.2016 року, що згідно висновку Головного управління про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію, окрім скасування самого дозволу, було визнано недійсною і видану йому посвідку на постійне проживання серії ОД №283-И від 08.12.2003 року, про поновлення якої не зазначено в резолютивній частині постанови, оскільки саме рішення про скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст.13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання; обов'язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію, висновок Головного управління про скасування ОСОБА_1 Лам дозволу на імміграцію містить інформаційний характер, на підставі якого приймається рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Суд вважає, що скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію, виданого 17.05.2002р. шляхом оформлення тимчасової посвідки на постійне проживання серії ОД №102-И/2002, тягне юридичні наслідки у вигляді недійсності (нечинності) усіх наслідків такого рішення, у тому числі та в даному випадку рішення про визнання недійсною та вилучення посвідки серії ОД №283-И від 08.12.2003р. (пункт 4 Висновку від 01.03.2016р.), що також окремо було встановлено в мотивувальній частині постанови Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2016р. у справі №815/1059/16.

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до відповідача, вимагаючи саме обміну посвідки, та отримав відмови, в останнє - листом вих №5/3-Н-863 від 05.07.2016р., Н-974 від 01.08.2016р.

Отже відповідачем неправомірно відмовлено в обміні посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам, у звязку з чим суд приймає рішення про зобовязання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти стару посвідку на постійне проживання в Україні на нову громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів, які свідчать, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.94, ч.6 ст.128, ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 Лам до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправним та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в обміні посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам.

Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти стару посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №283-И/2003 від 08.12.2003р. на нову посвідку громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Лам.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Аракелян М.М.