Рішення № 62452845, 25.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Зазначав, що 21 вересня 2013 року між сторонами укладено 2 договори безпроцентної позики у вигляді розписок, за якими позивач надав відповідачу грошові кошти в сумах 5 500,00 Євро та 10 000,00 Євро, які останній зобов'язався повернути в строк до 21 листопада 2013 року., проте умови договорів не виконав, у зв'язку з чим просив стягнути 15 500 Євро, що в гривневому еквіваленті складає 358515 грн., а також 11227,22 Євро, що еквівалентно 259685 грн. 60 коп. інфляційних витрат та три відсотки річних - 2585,40 Євро, що еквівалентно 59800 грн. 30 коп.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму позики в розмірі 358 515 грн., три відсотки річних в сумі 59 800 грн. 30 коп., а також судовий збір, в сумі 2 254 грн. 46 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й провадження у справі закрити.

Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1 та його представника, який підтримав апеляційну скаргу, представника позивача, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.

Як убачається з матеріалів справи, 21 вересня 2013 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти, в сумі 10 000 Євро та 5 000 Євро, які зобов'язався повернути до 21 листопада 2013 року.

На підтвердження отримання зазначених коштів ОСОБА_3 склав відповідні розписки (а.с.6-7).

Встановлено, що умови договорів відповідач не виконав, позичені кошти не повернув.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Долучені до справи копії розписок як документи, що підтверджують боргове зобов'язання ОСОБА_1, містять умови отримання позичальником в борг грошей, зобов'язання їх повернення та дату отримання коштів.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 05 квітня 2016 року ОСОБА_1, оспорюючи факт існування між сторонами позичкових відносин й складання ним долучених до справи розписок, заявив клопотання про призначення по справі комплексної експертизи, проведення якої просив доручити Київському НДІ судових експертиз, гарантуючи її оплату.

У зв'язку з надходженням клопотання, колегія суддів витребувала у позивача оригінали розписок, складених від імені ОСОБА_1 та копії яких містяться в матеріалах справи.

З метою вжиття заходів щодо долучення до справи вільних та умовно-вільних зразків почерку та підписку ОСОБА_1, колегією суддів неодноразово по справі оголошувалася перерва з причин необхідності витребовування необхідних доказів й лише 09 червня 2016 року по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському обласному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру (а.с.178,185).

Разом з тим, ОСОБА_1 ухвалу суду в частині оплати вартості експертизи не виконав, у зв'язку з чим експертною установою складено повідомлення про неможливість проведення експертизи й матеріали справи повернуто на адресу суду апеляційної інстанції (а.с.200-201).

Під час провадження справи, представник відповідача пояснив причину несплати ОСОБА_1 вартості роботи експертної установи незгодою з частковим задоволенням судом його клопотання й призначення по справі лише почеркознавчої експертизи, в той час як він у клопотанні просив призначити ще й технічну експертизу.

В таких діях відповідача колегія суддів вбачила порушення положень ч. 3 ст. 27 ЦПК України, якою на осіб, які беруть участь у справі, покладено обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Колегія суддів вважає умисне невиконання відповідачем ухвали суду в частині оплати вартості експертизи таким, що спрямоване на очевидне затягування розгляду справи з метою уникнення від своєчасного виконання умов договорів позики.

При цьому, колегія суддів виходила з того, що відповідь експертів на поставлені в призначеній по справі судовій почеркознавчій експертизі питання : чи виконано відповідачем на оспорюваних розписках рукописні тексти та чи ним вчиненої підписи, дали б можливість у повному обсязі з'ясувати обставини справи - чи є ОСОБА_1 автором оспорюваних розписок, що виключає необхідність їх експертного дослідження іншими фахівцями та в додатковий час.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхилила повторно заявлене за наведених підстав клопотання представника ОСОБА_1 й з урахуванням матеріалів справи, у їх сукупності, вважає доведеним складання саме відповідачем розписок від 21 вересня 2013року, оригінали яких досліджувалися в судовому засіданні.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошових еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає стягненню у гривнях, визначається за офіційним курсом на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов'язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності. Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року № 6-79цс14, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до даних офіційного курсу НБУ на 08 грудня 2015 року, тобто дату ухвалення судом рішення, 1 євро дорівнював 25,3478 грн., між тим, ОСОБА_2 у позові, визначаючи співвідношення євро до національної валюти, просив виходити з меншої суми - 1 євро = 23,13 грн.

З урахуванням викладеного та меж позову, районний суд обґрунтовано засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання визначив еквівалент 15500 Євро - 358515 грн.

Колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на законі висновки районного суду про наявність підстав до покладення на боржника відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України й стягнення 3% річних та відмові у стягненні інфляційних, остільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Разом з тим, з визначеною судом сумою 3% річних, в розмірі 59 800 грн. 30 коп., погодитися неможливо.

Відповідно до розрахунку, 3% річних від суми 358515 грн. за 556 днів прострочки станом на 01 червня 2015 року становить 16 383 грн. 67 коп., а не 59800 грн. 30 коп., як помилково встановив районний суд (15500(358515)*3*556/365/100=16383,67).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції й зменшення суми 3% річних, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 59800 грн. 30 коп. до 16383 грн. 67 коп.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом процесуальних прав відповідача не заслуговують на увагу, остільки вони не є істотними й підстав до скасування ухваленого по справі рішення не дають.

Необґрунтованими колегія суддів визнає посилання апеляційної скарги про оплату позивачем позову судовим збором у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», остільки ці твердження спростовуються змістом згаданого Закону у редакції, чинній на дату звернення ОСОБА_2 у суд за захистом своїх прав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року змінити шляхом зменшення трьох відсотків річних, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 59800 грн. 30 коп. до 16 383 грн. 67 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа №760/10799/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5963/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Кицюк В.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.