Постанова № 62444834, 02.11.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

02.11.2016 справа № 908/1706/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючогоСкакун О.А.,суддів:Колядко Т.М. , Ломовцева Н.В. ,за участю представників сторін: від позивача:не з'явився, від відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуМіського комунального підприємства "Основаніє", м. Запоріжжя, на рішення Господарського суду Запорізької областівід05.09.2016по справі№ 908/1706/16 (суддя Науменко А. О.)за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя,доМіського комунального підприємства "Основаніє", м. Запоріжжя,простягнення 62 725,98 грн.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, Орендодавець), м. Запоріжжя, звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Міського комунального підприємства «Основаніє» (далі - МКП «Основаніє», Орендар), м. Запоріжжя, про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.08.2016) заборгованості з орендної плати у розмірі 51 810, 00 грн., інфляційних втрат у сумі 7 939, 46 грн. та 3 % річних у розмірі 2 139, 06 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 у справі № 908/1706/16 позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено частково та стягнуто з МКП «Основаніє» на користь позивача основну заборгованість у розмірі 51 810, 00 грн., інфляційні втрати у сумі 5 993, 37 грн., 3 % річних у розмірі 2 139, 06 грн. та судовий збір у сумі 1 334, 67 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 у справі № 908/1706/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права, а також неповне з'ясування місцевим господарським судом фактичних обставин, що мають значення для справи. Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначає, що МКП «Основаніє» уклало спірний договір під дією тяжких обставин, у зв'язку з чим вважає його нікчемним. Крім того, відповідач вважає, що Господарський суд Запорізької області рішенням від 03.12.2012 у справі № 5009/4420/12 безпідставно визнав за ФОП ОСОБА_4 право власності на спірне приміщення.

В апеляційній скарзі наведені також інші доводи, які на думку відповідача є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за їх відсутності.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 ГПК України та на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд -

В С Т А Н О В И В :

Між ОСОБА_4 та МКП «Основаніє» 29.12.2012 було укладено Договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 72,7 м2, літ. А-3 за адресою: АДРЕСА_2, а саме: насосну № 1 площею 44,8 м2 (першого поверху), бойлерну № 4 площею 27,9 м2 (підвального поверху). Крім вказаних приміщень у спільне користування Орендарю передаються приміщення загальною площею 192 м2, а саме: технічні приміщення 1, 2, 3, 5, 8, 9, відображені в експлікації підвальних приміщень (а. с. 8-9).

Відповідно до пункту 2.1 Договору вступ Орендаря у користування приміщеннями наступає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та Акту приймання-передачі приміщень.

Згідно з пунктом 2.3 Договору у випадку закінчення строку дії Договору приміщення повертаються Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі приміщень Орендарю за цим Договором. Приміщення вважаються переданими Орендодавцем з моменту підписання Акту приймання-передачі.

Орендна плата за користування приміщеннями складає 4 710, 00 грн. на місяць з розрахунку 36 грн./м2 - насосної, 25 грн./м2 - бойлерної, 12,50 грн./м2 - за приміщення спільного користування (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору перерахування орендної плати здійснюється Орендарем не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. За згодою сторін допускаються інші форми розрахунків, не заборонені законодавством України.

Договір діє з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року (пункт 9.1 Договору).

За Актом приймання-передачі від 29.12.2012 нежитлові приміщення були передані відповідачу (а. с. 9, зворот).

Оскільки у період з вересня 2015 року по червень 2016 року МКП «Основаніє» належним чином не виконувало обов'язок з внесення орендної плати за спірним Договором, ФОП ОСОБА_4 звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат.

Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням наказу, виданого на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2015 у справі № 908/4953/15 ФОП ОСОБА_4 також просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає частковому скасуванню, виходячи з такого.

Апеляційний господарський суд, оцінивши зміст спірного Договору, дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 ЦК України, § 5 глави 30 ГК України.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази висловлення сторонами заперечень щодо продовження користування спірним приміщенням та його повернення у встановленому Договором порядку, колегія суддів доходить висновку, що дію Договору поновлено на раніше узгоджений строк, у зв'язку з чим на час розгляду справи Договір оренди є чинним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що Договір оренди від 29.12.2012 був укладений МКП «Основаніє» під дією тяжких обставин, а тому є нікчемним.

Водночас, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження своїх заперечень та не спростовано встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи представника МКП «Основаніє».

Також відповідач вважає, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.12.2012 у справі № 5009/4420/15 безпідставно задоволено зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на спірні приміщення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача в цій частині, оскільки вони зводяться до переоцінки обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, не було скасоване у встановленому законом порядку та на підставі статті 1291 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, рішення якого в силу приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» використовуються судами як джерело права, одним із аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що коли суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, воно не може підлягати перегляду (рішення Суду у справі Брумареску проти Румунії).

Принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише у разі виявлення виняткових обставин у справі (рішення Суду у справі Рябих проти Росії).

Колегія суддів зауважує, що за наявності передбачених статтею 112 ГПК України підстав МКП «Основаніє» не позбавлено права звернутися до господарського суду із заявою про перегляд зазначеного рішення за нововиявленими обставинами.

Посилання апелянта на наявність у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя справи № 333/7655/14 за позовом МКП «Основаніє» до ОСОБА_4 про визнання спірного Договору оренди недійсним колегія суддів також відхиляє, оскільки ухвалою зазначеного суду від 18.11.2015 провадження у цій справі було закрито (а. с. 115).

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 23.12.2014 у справі № 331/6745/14 з МКП «Основаніє» на користь ОСОБА_4 стягнуто подвійну плату за користування приміщенням після закінчення строку договору оренди, оскільки ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14.05.2015 зазначене рішення було скасовано, а провадження у справі закрито (а. с. 113-114).

Також, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що у зв'язку з проведенням капітального ремонту орендованого приміщення у період з 16.07.2015 по 27.07.2016 МКП «Основаніє» фактично не використовувало об'єкт оренди, що підтверджується деклараціями про початок виконання будівельних робіт (а. с. 43-44) та про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (а. с. 45-48).

Проте здійснення капітального ремонту спірного приміщення не є підставою для звільнення Орендаря від орендної плати у порядку частини шостої статті 762 ЦК України, оскільки ця обставина виникла безпосередньо з ініціативи МКП «Основаніє». Спеціальні наслідки ремонту переданої у найм речі встановлено статтею 776 ЦК України і звільнення від сплати орендної плати до них не віднесено.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічні приписи закріплені у статті 526 ЦК України.

Враховуючи викладене вище та відсутність доказів внесення відповідачем орендної плати за спірним Договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з МКП «Основаніє» на користь ФОП ОСОБА_4 заборгованості з орендної плати за період з вересня 2015 року по липень 2016 року у розмірі 51 810, 00 грн.

Також на підставі частини другої статті 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 690, 79 грн. за період з 16.10.2015 по 26.08.2016.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок відсотків річних, колегія суддів вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за прострочення сплати орендної плати у розмірі 690, 79 грн. за період з 16.10.2015 по 26.08.2016.

Крім того, ФОП ОСОБА_4 заявляє до стягнення інфляційні втрати у сумі 2 227, 86 грн. за період з вересня 2015 року по травень 2016 року у зв'язку простроченням сплати орендної плати за спірним Договором.

Як правильно визначено судом першої інстанції, всупереч вимогам чинного законодавства при розрахунку інфляційних втрат позивач врахував індекс інфляції за місяці, коли строк виконання зобов'язання не настав, та за місяці, в яких мали бути здійснені орендні платежі, що призвело до неправильного визначення суми, яка підлягає стягненню.

Колегія суддів, враховуючи лист Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997 та пункт 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, перевіривши арифметичний розрахунок, здійснений судом першої інстанції, вважає, що з МКП «Основаніє» на користь ФОП ОСОБА_4 підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1 485, 11 грн., як це правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості з орендної плати, стягнутої за рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2015 у справі № 908/4953/15, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.09.2015 у справі № 908/4953/15 позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 про стягнення з МКП «Основаніє» заборгованості з орендної плати у розмірі 94 200, 00 грн. за період з січня 2014 року по серпень 2015 року задоволено у повному обсязі.

На виконання зазначеного рішення Господарським судом Запорізької області 19.11.2015 було видано відповідний наказ (а. с. 119).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, заборгованість з орендної плати, що була предметом спору у справі № 908/4953/15, була остаточно погашена МКП «Основаніє» лише 12.11.2016, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_4 на підставі частини другої статті 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за період прострочення.

Виконавче провадження за наказом Господарського суду Запорізької області № 908/4953/15 було закінчено відповідно до постанови державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя у зв'язку повним виконанням зазначеного наказу (а. с. 15).

Відповідно до статті 599 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09. 2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок відсотків річних, колегія суддів вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за прострочення сплати орендної плати у розмірі 1 448, 27 грн. за період з 16.09.2015 по 11.04.2016.

Також позивач заявляє до стягнення інфляційні втрати у сумі 5 711, 60 грн. за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року за прострочення сплати заборгованості за наказом Господарського суду Запорізької області № 908/4953/15.

Як вбачається з роз'яснень, наведених у пункті 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Місцевим господарським судом правильно визначено, що при розрахунку інфляційних втрат позивач безпідставно врахував місяць, в якому мав бути здійснений платіж (вересень 2015 року), а також період з 1 по 11 квітня 2016 року, застосувавши індекс інфляції до окремих днів місяця, що суперечить сутності цього показника.

Однак колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції припустився арифметичної помилки і за перерахунком апеляційного суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 4 395, 43 грн. за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 112, 83 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у сукупності з МКП «Основаніє» на користь ФОП ОСОБА_4 підлягають стягненню заборгованість з орендної плати у розмірі 51 810, 00 грн., 3 % річних у сумі 2 139, 06 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 880, 54 грн., а в іншій частині позовні вимоги залишаються без задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга МКП «Основаніє» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 у справі № 908/1706/16 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 112, 83 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам, а за подання апеляційної скарги - на відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Основаніє» м. Запоріжжя, на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 у справі № 908/1706/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 у справі № 908/1706/16 скасувати у частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 112, 83 грн.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Запорізької області від 05.09.2016 у справі № 908/1706/16 викласти у такій редакції:

«Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя, задовольнити частково.

Стягнути з Міського комунального підприємства «Основаніє» (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29А, код ЄДРПОУ 20485152) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (69095, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) заборгованість з орендної плати у розмірі 51 810, 00 грн., 3 % річних у загальній сумі 2 139, 06 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 880, 54 грн. та судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 375, 49 грн.

В іншій частині позову відмовити.»

Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.А. Скакун

Судді: Т.М. Колядко

Н.В. Ломовцева