Рішення № 62444326, 02.11.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

31 жовтня 2016 року Справа №927/762/16

ЗА ПОЗОВОМ: Управління комунального майна Чернігівської обласної ради

пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14000

До ВІДПОВІДАЧА: Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром"

вул. Любецька, 66, м. Чернігів, 14021

Про стягнення 14975,03 грн.

Суддя І.В. Кушнір

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача: ОСОБА_1 начальник відділу, довіреність №01-155 від 16.02.2016.

Від Відповідача: ОСОБА_2 директор, наказ №1 від 19.04.2011.

СУТЬ СПОРУ:

Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради заявлено позов до Приватного акціонерного товариства Кінотехпром про стягнення 11899,24 грн., в тому числі 7880,33 грн. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційних нарахувань до обласного бюджету м. Чернігова, 589,13 грн. пені за прострочення внесення орендної плати за договором, 3377,28 грн. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційних нарахувань, 52,50 грн. процентів річних за порушення грошового зобовязання за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №66 від 01.11.2011.

У судовому засіданні 25.08.2016 представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому викладені заперечення проти позову та зазначено, що договір № 66 не пройшов нотаріального посвідчення та державної реєстрації, тому, на думку Відповідача, не є вчиненим і не створює для сторін прав та обовязків.

При цьому, Відповідач просить суд дослідити та обґрунтувати чи підлягає договір №66 обовязковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, і якщо не підлягає, то навести норми матеріального права, які скасовують або звільняють сторони від обовязкового нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди.

У судових засіданнях 25.08.2016, 01.09.2016, 20.09.2016, 06.10.2016 судом оголошувались перерви до 01.09.2016, 20.09.2016, 06.10.2016 та 17.10.2016 відповідно.

До початку судового засідання 01.09.2016 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду представником Позивача подані додаткові письмові пояснення щодо нарахування пені та 3% річних, які суд долучив до матеріалів справи.

До початку судового засідання 20.09.2016 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду представником Позивача, в межах повноважень, визначених довіреністю, подана заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач просить стягнути з Відповідача 14975,03 грн., в тому числі 9849,92 грн. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційних нарахувань до обласного бюджету м. Чернігова, 828,09 грн. пені за прострочення внесення орендної плати за договором, 4221,39 грн. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційних нарахувань, 75,63 грн. процентів річних за порушення грошового зобовязання за договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови отримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом Позивача, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, збільшена ціна позову охоплюється судовим збором, сплаченим за подання позову, надані докази направлення заяви Відповідачу, а також на заяві міститься відмітка про отримання її Відповідачем, ухвалою суду від 17.10.2016 вищевказана заява представника Позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом.

Також до початку судового засідання 20.09.2016 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду представником Позивача подані додаткові письмові пояснення, у яких зазначено, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2012 по справі № 5028/15/150/2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2012, врегульовано розбіжності між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради та Приватним акціонерним товариством Кінотехпром, які виникли під час укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 66 від 01.11.2011 та встановлено факт укладення договору оренди №66, котрий відповідно до приписів чинного законодавства породжує для сторін права та обов'язки, визначені цим договором, і на думку Позивача, цей факт у розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доведення при вирішенні даного спору. Крім того, обставини щодо укладення договору, факт виконання сторонами умов договору, зокрема, передачі Орендодавцем і прийняття Відповідачем орендованого майна, а також факт користування Відповідачем орендованим Майном встановлені:

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.12.2012 у справі № 5028/5/50/2012(5028/11/59/2012), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2013 про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2014 у справі №927/513/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2014 про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2015 у справі №927/1354/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2016 про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором.

На момент укладення договору №66 діяли норми ст.ст.793,794 Цивільного кодексу України (в редакції до 01.01.2013), які передбачали загальні вимоги до форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору, укладеного не менше, ніж на три роки. А статтею 210 Цивільного кодексу України передбачалося, що правочин підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених Законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Проте, частиною 2 ст.649 Цивільного кодексу України та ст. 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладенні договорів розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Частиною 2 статті 13 Закону України Про оренду державного і комунального майна передбачено, що у разі передачі спору на розгляд суду договір оренди вважається укладеним з моменту набрання чинності рішенням суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому.

Позивач вважає, що норми ч.2 ст.649 Цивільного кодексу України, ст.187 Господарського кодексу України та ч.2 ст. 13 Закону України Про оренду державного і комунального майна є спеціальними і застосовуються при врегулюванні переддоговірних спорів у судовому порядку, тому в даному випадку порядок укладення договорів інший, ніж передбачено загальними нормами, на які посилається Відповідач.

Щодо державної реєстрації правочинів Позивачем зазначено, що така реєстрація проводилась одночасно з нотаріальним посвідченням правочину шляхом внесення нотаріусом відповідної інформації до Державного реєстру відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації право чинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №671, що діяла на той час.

Договір, положення якого розглядалися господарським судом та викладені в тексті рішення суду, не підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню, суть якого полягає в перевірці повноважень сторін за договором, перевірці на відповідність нормам права положень договору, що в свою чергу відображає сутність та призначення нотаріату взагалі.

Також Позивачем зазначено, що Відповідач певний час визнавав та підтверджував свої обовязки за договором, у повному обсязі сплачував орендну плату згідно виставлених Позивачем рахунків, що, зокрема, підтверджується проведеними ним оплатами за оренду у вересні-жовтні 2013 року. Крім того, представником Відповідача підписувався акт звіряння розрахунків по орендній платі за цим договором, що на думку Позивача, свідчить про укладеність договору та існування цивільних прав та обовязків сторін за укладеним договором.

У судовому засіданні 20.09.2016 представник Позивача підтримала позовні вимоги з урахуванням збільшення їх розміру.

Представник Відповідача підтримав заперечення, викладені у відзиві.

У судовому засіданні 20.09.2016 представник Відповідача надав письмові пояснення по справі.

Крім того, до початку судового засідання 06.10.2016 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду Відповідачем подані письмові пояснення.

Суд долучив вищевказані пояснення до матеріалів справи.

Як вбачається з наданих письмових пояснень, Відповідач вважає, що момент вчинення договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 66 від 01.11.2011, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України, повязується з його державною реєстрацією.

До початку судового засідання 17.10.2016 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду Відповідачем подані доповнення до пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.10.2016 за заявою Відповідача строк розгляду спору продовжено до 01.11.2016, розгляд справи відкладено та призначено на 31.10.2016.

У судовому засіданні 31.10.2016 представники сторін підтримали викладені вище позиції.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до Положення про Управління комунального майна Чернігівської обласної ради в новій редакції, затвердженій рішенням десятої сесії обласної ради шостого скликання 28 вересня 2012 року, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради забезпечує реалізацію повноважень обласної ради по управлінню та розпорядженню обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (п. 1.1 Положення). Основними завданнями управління є: реалізація державної та регіональної політики у сфері управління майном комунальної власності; забезпечення ефективного використання обєктів комунальної власності; забезпечення надходження до обласного бюджету коштів за рахунок передачі в оренду та відчуження майна, яке належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (п.п. 2.1-2.3 Положення). Управління виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), нерухомого майна та іншого окремо індивідуально визначеного майна, що перебуває у його управлінні. Контролює виконання договорів оренди обєктів спільної власності територіальних громад області, а також надходження коштів від оренди до обласного бюджету (п.п.3.5, 3.8 Положення).

Як вбачається з Положення про Управління комунального майна Чернігівської обласної ради в новій редакції, затвердженій рішенням шостої сесії обласної ради сьомого скликання 29 вересня 2016 року №18-6/VІ, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради забезпечує реалізацію повноважень обласної ради по управлінню та розпорядженню майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (п. 1.1 Положення). Основними завданнями управління є: реалізація регіональної політики у сфері управління та розпорядження майном комунальної власності області, забезпечення ефективного управління та використання обєктів комунальної власності, забезпечення надходжень до обласного бюджету коштів за рахунок передачі в оренду та відчуження майна комунальної власності області (п.п.2.1-2.3 Положення). У встановленому порядку Управління виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів комунальних підприємств обласної ради, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), нерухомого та іншого окремо індивідуально визначеного майна. Контролює виконання умов договорів оренди майна комунальної власності області, а також надходження коштів від оренди до обласного бюджету (п.п.3.5, 3.6 Положення).

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2012 по справі № 5028/15/150/2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2012, врегульовано розбіжності між Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради (Орендодавцем) та Приватним акціонерним товариством Кінотехпром (Орендарем), які виникли під час укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 66 від 01.11.2011 (далі Договір), пункти 1.1, 3.8, 3.10, 5.1.3, 5.1.4, 6.1.3, 8.1.2, 8.1.3, 9.1,9.5, 10.3, 10.4, 10.8 договору викладено в запропонованій Позивачем редакції, позовні вимоги задоволені частково.

Пункти Договору викладено в такій редакції:

- п.1.1 - Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування не житлові приміщення, в будівлі, що є обєктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (надалі Майно), розташованій за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 66 та перебуває на бухгалтерському обліку управління комунального майна Чернігівської обласної ради;

- п.3.10 - Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін розмір орендної плати може бути змінений в випадках, встановлених законодавчими актами України;

- п.5.1.3 - Сплатити вартість послуг з проведення незалежної оцінки обєкта оренди протягом семи днів з моменту укладення договору оренди та сплачувати в подальшому вартість послуг з незалежної оцінки;

- п.5.1.4 Використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, своєчасно узгоджувати з Орендодавцем будь-які зміни профілю використання орендованого майна або його частини;

- п.6.1.3 - Здавати орендовані приміщення в суборенду відповідно до чинного законодавства; п.8.1.3 - відповідно до чинного законодавства України виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання;

- п.9.1 - За невиконання або неналежне виконання зобовязань за договором оренди, у тому числі зміну або розірвання його в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України;

- п.9.5 - У разі несвоєчасного виконання зобовязання по сплаті орендної плати, Орендар повинен сплатити Орендодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення;

- п.10.3 - Зміни та доповнення до договору допускаються за взаємної згоди сторін та оформляються додатковою угодою до договору;

- п.10.4 - Договір може бути розірвано лише за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України;

- п.10.8 - Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна Орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства Орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством та умовам цього договору.

Крім того, у вищевказаному рішенні суд дійшов до висновку та вирішив, що днем укладення Договору слід вважати 21.11.2011.

Згідно з п.1.1 Договору Орендодавець (Позивач) передає, а Орендар (Відповідач) приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення в будівлі, що є обєктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (надалі майно), розташованій за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 66 та перебуває на бухгалтерському обліку Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.

Відповідно до п.1.13 Договору загальна площа приміщень, що передається в оренду складає 361,3 кв.м.

Пунктом 3.1 Договору сторони встановили, що орендна плата є платежем у грошовій формі, який Орендар вносить Орендодавцю та до обласного бюджету незалежно від наслідків діяльності Орендаря і сплачує за весь термін фактичного користування майном, що визначається на підставі акту приймання-передачі в оренду та акту приймання-передачі майна з орендного користування.

Відповідно до п.3.3 Договору розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням обласної ради від 25 березня 2011 року (3 сесія 6 скликання) зі змінами, внесеними рішенням обласної ради від 30 вересня 2011 року (5 сесія 6 скликання).

Згідно з п.3.4 Договору розмір та порядок розрахунку орендної плати наведено у Додатку №1 до цього Договору, що є невідємною його частиною і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) 1563,02грн. Орендна плата за перший (листопад 2011 року) місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень та листопад місяці 2011 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п.3.5 Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визнається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п.3.6 Договору орендну плату Орендар зобовязаний перераховувати щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця згідно виставлених рахунків Орендодавцем у співвідношенні: 70% - до обласного бюджету, 30% - Орендодавцю, згідно Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Пунктом 3.7 Договору сторони передбачили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Відповідно до п.5.1.5 Договору Орендар зобовязується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п.10.1., п.10.3 Договору цей Договір діє з 1 листопада 2011 року по 31 жовтня 2016 року включно. Зміни та доповнення до Договору допускаються в односторонньому порядку у випадках, передбачених Договором. Інші зміни та доповнення до Договору допускаються за взаємної згоди сторін та оформляються додатковою угодою до Договору.

Факт передачі майна підтверджується підписаним сторонами 01.11.2011 актом прийому-передачі в оренду майна комунальної власності області, розташованого за адресою: вул. Любецька, 66, м. Чернігів, який є Додатком до Договору.

Згідно з п.16.1 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженої рішенням Чернігівської обласної ради від 25.03.2011, (далі Методика), орендна плата, розрахована згідно з цією Методикою, у разі, коли орендодавцем майна виступає управління комунального майна, перераховується за оренду нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в оперативному управлінні (бухгалтерському обліку) управління комунального майна 70% орендної плати до обласного бюджету, 30% - управлінню.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 19.08.2015 у справі №927/807/15 внесено зміни до Договору оренди № 66. Згідно з Додатковою угодою № 1 до Договору, п.3.6 викладено в такій редакції: 3.6. Орендну плату Орендар зобовязаний перераховувати щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця згідно виставлених Орендодавцем рахунків у співвідношенні, встановленим Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області або за окремим рішенням обласної ради (на період його дії). Частиною 2 п.2 Додаткової угоди визначено, що Умови цієї додаткової угоди застосовуються до відносин, які склалися між Орендодавцем та Орендарем починаючи з 01.02.2015, (відповідно до ст.631 Цивільного Кодексу України).

Позивачем відповідно до умов Договору було виставлено Відповідачу рахунки на оплату орендної плати за оренду приміщення в період з березня 2016 року по липень 2016 року включно, а саме: № НОМЕР_1 від 08.04.2016 на суму 1969,59 грн. та 844,11 грн., №0000000226 від 10.05.2016 на суму 1969,59 грн. та 844,11 грн., № НОМЕР_2 від 08.06.2016 на суму 1969,59 грн. та 844,11 грн., № НОМЕР_3 від 05.07.2016 на суму 1969,59грн. та 844,11 грн., № НОМЕР_4 від 11.08.2016 на суму 1969,59 грн. та 844,11 грн. Вищевказані рахунки були отримані Відповідачем 15.04.2016, 13.05.2016, 09.06.2016, 06.07.2016, 16.08.2016 відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, копії яких містяться в матеріалах справи.

Обовязок Орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату передбачено п. 5.1.5 вищевказаного Договору.

Відповідач в порушення умов вищевказаних Договорів, орендну плату у строки, встановлені п. 3.6 Договору не сплатив.

Заборгованість Відповідача з орендної плати за березень-липень 2016 року становить 14068,50 грн., в тому числі 9847,95 грн. перед обласним бюджетом м. Чернігова, 4220,55грн. перед Позивачем.

Оскільки майно, передане в оренду є комунальною власністю, то до правовідносин, що виникли між сторонами необхідно застосовувати як загальні положення законодавства про зобовязання так і норми спеціального в цій сфері правовідносин Закону України Про оренду державного і комунального майна від 10 квітня 1992 року N2269-XII (далі Закон №2269).

Згідно з ч.1 ст.2 даного Закону:

1. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону №2269:

3. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.19 Закону №2269:

1. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

3. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГКУ):

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до cт. 29 Закону України Про оренду державного та комунального майна, за невиконання зобовязань за договором оренди, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Як передбачено ч.2 ст.193 ГКУ:

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.1 ст.216 ГКУ:

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 ГКУ:

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч.1 ст.218 ГКУ:

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГКУ:

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п.1 ст.546 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги орендодавця у такій черговості: у першу чергу сплачуються проценти і неустойка; у другу чергу сплачується сума орендної плати.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, Позивач просить стягнути з Відповідача 828,09 грн. пені за період з 05.05.2016 по 06.09.2016 та 75,63 грн. 3% річних за період з 05.05.2016 по 06.09.2016 на користь Управління комунального майна Чернігівської обласної ради.

В обґрунтування стягнення пені та 3% річних саме на користь Управління комунального майна Чернігівської обласної ради Позивачем зазначено, що за умовами Договору в частині права вимоги оплати орендної плати саме Орендодавець є кредитором, а Орендар боржником. На думку Позивача, ні Чернігівська обласна рада, як юридична особа, що не є стороною Договору, ні обласний бюджет, до якого лише спрямовується 70% орендної плати, не мають права вимоги до Відповідача щодо сплати заборгованості по орендній платі, інфляційних нарахувань, пені, процентів річних. І не вжиття управлінням заходів по нарахуванню та стягненню процентів річних, пені може призвести до звільнення Орендаря від відповідальності за невиконання грошових зобовязань за Договором.

Частиною 2 статті 19 Закону України Про оренду державного і комунального майна встановлено, що Методика розрахунку орендної плати та пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем для обєктів, що перебувають у комунальній власності, визначаються органами місцевого самоврядування.

Порядок використання (розподілу) плати за оренду нерухомого майна визначений Методикою, затвердженою рішенням Чернігівської обласної ради від 25 березня 2011 року із змінами.

Відповідно до п.16.1 Методики у разі, коли Орендодавцем майна виступає Управління комунального майна Чернігівської обласної ради орендна плата, спрямовується за оренду нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в оперативному управлінні (бухгалтерському обліку) управління комунального майна 70% орендної плати до обласного бюджету, 30% - управлінню.

При цьому, пунктом 2.9 вказаної Методики визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати орендної плати, Орендар сплачує окремо від орендної плати пеню. Розмір пені визначається в договорі оренди і не може перевищувати розміру, встановленого чинним законодавством. Пеня перераховується Орендодавцю.

Обґрунтовуючи стягнення суми 3% річних на користь Управління комунального майна Чернігівської обласної ради Позивач посилається на ст. 625 Цивільного кодексу України та п.9.5. Типового договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, затвердженого рішенням обласної ради від 25.03.2011, відповідно до якого у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, Орендар повинен сплатити Орендодавцю суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до Положення про Управління комунального майна Чернігівської обласної ради в новій редакції, затвердженій рішенням десятої сесії обласної ради шостого скликання 28 вересня 2012 року, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради утворене з метою реалізації повноважень обласної ради по управлінню та розпорядженню обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Згідно пунктів 3.5 та 5.3 Положення Орендодавцем нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, в тому числі стороною договору оренди №66, - є саме Управління комунального майна обласної ради, яке уповноважено обласною радою контролювати належне виконання умов укладених договорів оренди у відповідності до п. 3.8 Положення.

Позивач вважає, що Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, як сторона за договором оренди та учасник господарських відносин, наділено виключним правом на нарахування та стягнення орендної плати за користування нерухомим майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, та випадку не належного виконання іншою стороною договору (орендарем) взятих на себе зобовязань, правом на нарахування та стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та неустойки (пені), які в подальшому спрямовуються управлінням до спеціального фонду бюджету та використовуються ним за цільовим призначенням, у відповідності до Бюджетного кодексу України, а саме, виключно, на утримання, облаштування, ремонт обєктів оренди, які належать територіальній громаді області в особі Чернігівської обласної ради, що підтверджується фінансовою звітністю управління.

Відповідно до п.9.5 Договору (в редакції, викладеній згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2012 по справі № 5028/15/150/2011) передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобовязання по сплаті орендної плати, Орендар повинен сплатити Орендодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

На підставі зазначеного Позивачем нараховано 2,81 грн. інфляційних нарахувань за травень 2016 року, в тому числі 1,97 грн. інфляційних, нарахованих на суму заборгованості перед обласним бюджетом м. Чернігова та 0,84 грн. інфляційних, нарахованих на суму заборгованості перед Управлінням комунального майна Чернігівської обласної ради.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Досліджуючи доводи Відповідача про те, що договір №66 не пройшов нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а тому, на думку Відповідача, не є вчиненим і не створює для сторін прав та обовязків, та заперечення Позивача на них, суд відмічає наступне.

Згідно ст.210 Цивільного кодексу України, в подальшому ЦК (тут і далі всі нормативні акти в редакції, чинній станом на 21.11.2011 визначену судом дату укладення спірного Договору):

« 1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.»

Відповідно до ст.793 ЦК:

« 1. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

2. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.»

Згідно ст.794 ЦК:

«Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.»

Відповідно до ст.640 ЦК:

« 1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.»

При цьому, ст.638, яка передує даній статті, передбачає наступне:

« 1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 639 ЦК, яка також передує вищевказаній статті 640 ЦК, визначає форму договору.

В свою чергу ст.ст.641-646 ЦК, які ідуть одразу після ст.640 ЦК, деталізують передбачений ч.2 ст.638 ЦК порядок укладення договорів шляхом надіслання пропозиції укласти договір та відповідного її прийняття.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК:

« 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини.»

З комплексного аналізу вищевказаних статей 638-646 ЦК в поєднанні з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК вбачається, що предметом регулювання даних статей є загальний порядок укладення договорів (в т.ч. і визначення моменту укладення такого договору) саме шляхом надіслання однією стороною іншій стороні пропозиції укласти договір та відповідного її прийняття іншою стороною, тобто укладення сторонами договору на основі самостійного, взаємного узгодження всіх істотних умов договору та спірних питань і розбіжностей без будь-яких зовнішніх втручань.

В свою чергу ч.5 ст.11 ЦК передбачає, що:

«У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.»

Так, згідно з ст.649 ЦК:

« 1. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

2. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.»

Крім того, відповідно до ст.187 Господарського кодексу України:

« 1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

2. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.»

Також частиною 2 статті 12 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» передбачено наступне:

«У разі передачі спору на розгляд суду договір оренди вважається укладеним з моменту набрання чинності рішенням суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому.»

З даних трьох норм вбачається, що предметом їх регулювання є укладення договору саме за рішенням суду, коли сторони договору не змогли його укласти на основі самостійного, взаємного узгодження всіх істотних умов договору та спірних питань і розбіжностей без будь-яких зовнішніх втручань і, зокрема, як в даному випадку на основі взаємної згоди передали вирішення цих розбіжностей на розгляд суду.

І цими нормами, на відміну від вищенаведеної ст.640 ЦК, момент укладення договорів визначається або вказівкою безпосередньо в рішенні суду (як це відбулося в даному випадку) або датою набрання законної сили таким рішенням.

Обовязку чи необхідності наступних нотаріального посвідчення та державної реєстрації таких договорів, які і повязання моменту укладання таких договорів саме з моментом їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а не рішенням суду, наведені ч.5 ст.11, ст.649 Цивільного кодексу України, ст.187 Господарського кодексу України та ч.2 статті 12 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» не містять.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про нотаріат» (у вищевказаній редакції):

«Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.»

Відповідно до ч.1 ст.45 цього Закону:

«При посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.»

Згідно з ч.3 ст.47 наведеного Закону:

«Для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.

Відповідно до ст.54 вказаного Закону:

«Нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.»

З вказаних норм вбачається, що метою нотаріального посвідчення угод є перевірка відповідності змісту посвідчуваної нотаріусами угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін, перевірка справжності підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, з метою надання таким угодам юридичної вірогідності.

Разом з тим, всі ці перевірки здійснюються і судом (найвищою юридичною професією) в ході судового розгляду переддоговірного спору з наступним їх вирішенням і відображенням в судовому рішенні, яке має силу закону, який в своє чергу є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, в порівнянні з діями та посвідчувальними написами нотаріусів.

Таким чином, нотаріальне посвідчення договорів, укладених за рішенням суду, з виконанням наведених вимог статей Закону України «Про нотаріат», крім дублювання роботи суду, буде ще носити і ознаки перегляду та ревізії нотаріусом судового рішення і вірності його висновків щодо законності укладеної за цим судовим рішенням угоди та відповідності цієї угоди дійсним намірам сторін.

Разом з тим, згідно Конституції України та відповідних процесуальних кодексів перегляд судових рішень може здійснюватися лише відповідними судами в апеляційному та касаційному порядку, а не органами нотаріату.

Також суд відмічає наступне.

Як зазначено вище, згідно ст.210 Цивільного кодексу України:

« 1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.»

Разом з тим, на момент укладення спірного Договору був відсутній саме закон, який встановлював би перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію саме правочинів, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів

На зазначений момент діяв лише Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №671, що не в повній мірі відповідає вимогам наведеної ч.2 ст.210 ЦК, що ці питання мають регулюватися саме Законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами, яким є зокрема і постанова Кабінету Міністрів України.

Про це зазначено і в преамбулі постанови, що даний Порядок затверджений з метою забезпечення реалізації фізичними і юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація, до прийняття Верховною Радою України згідно із статтею 210 Цивільного кодексу України відповідного закону.

При цьому п.6 цього Тимчасового порядку передбачає наступне:

«Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Нотаріуси, які не мають доступу до єдиної комп'ютерної бази даних Реєстру, в день посвідчення правочину надсилають один його примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру.»

Таким чином, даний порядок передбачав державну реєстрацію тільки тих правочинів, які нотаріально посвідчувалися.

Реєстрації правочинів, які укладалися за рішенням суду та не підлягали нотаріальному посвідченню, даний Тимчасовий порядок не передбачав.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що норми ч.5 ст.11, ч.2 ст.649 Цивільного кодексу України, ст. 187 Господарського кодексу України та ч.2 ст. 12 Закону України Про оренду державного і комунального майна є спеціальними нормами, які регулюють вирішення переддоговірних спорів у судовому порядку та укладення договорів згідно рішення суду, в тому числі і момент укладення та набрання чинності такими договорами, коли сторони не змогли самостійно узгодити всі питання, порівняно з загальними нормами вищевказаних статей ч.1, п.1 ч.2 ст.11 та ст.ст.638-646 Цивільного кодексу України, предметом регулювання яких є саме загальний порядок укладення договорів (в т.ч. і визначення моменту укладення такого договору) саме шляхом надіслання однією стороною іншій стороні пропозиції укласти договір та відповідного її прийняття іншою стороною, тобто укладення сторонами договору на основі самостійного, взаємного узгодження всіх істотних умов договору та спірних питань без будь-яких зовнішніх втручань.

З урахуванням того, що спірний Договір був укладений саме за вищевказаним рішенням суду, до спірних правовідносин підлягають першочерговому застосуванню саме спеціальні норми ч.5 ст.11, ч.2 ст.649 Цивільного кодексу України, ст. 187 Господарського кодексу України та ч.2 ст. 12 Закону України Про оренду державного і комунального майна, згідно яких момент укладення договору визначається або рішенням суду ( як в даному випадку визначена дата 21.11.2011), або датою набрання законної сили таким рішенням.

Крім того, частиною 3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини щодо укладення спірного Договору вже встановлено:

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2012 у справі №5028/15/150/2011;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.12.2012 у справі №5028/5/50/2012(5028/11/59/2012), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2013 про стягнення з відповідача заборгованості за Договором;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2014 у справі №927/513/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2014 про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2015 у справі №927/807/15 про внесення змін до Договору та стягнення заборгованості;

- рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.12.2015 у справі №927/1354/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2016 про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором.

Посилання Відповідача на правові позиці, викладені в постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року по справі №6-127цс13 та від 19 лютого 2014 року по справі №6-162ц13, згідно яких момент укладення договору та момент державної реєстрації такого договору не співпадають, судом не можуть бути прийняті з наступних підстав.

По-перше, предметом обох справ є договори, які укладені безпосередньо самими сторонами, а не за рішенням суду, як в даній справі.

По-друге, така правова позиція щодо договорів, укладених саме сторонами, не в повній мірі відповідає прямій нормі ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України, яка чітко повязує момент саме укладення договору з моментом саме його державної реєстрації.

По-третє, як вбачається з зазначених постанов метою висловленої в них вищевказаної правової позиції було встановлення моменту укладення договору не як моменту набрання ним чинності, а як моменту безпосереднього волевиявлення сторін та оформлення тексту договору з метою зясування питання:

·можливості зміни такого волевиявлення та фактичної відмови від договору шляхом відмови від його подальшої державної реєстрації (постанова від 18 грудня 2013 року по справі №6-127цс13);

·відповідності законодавству на яку саме дату (здійснення волевиявлення та оформлення договору чи його державної реєстрації) мала відбуватися оцінка дій сторін по укладенню такого договору та форми і змісту укладеного договору (постанова від 19 лютого 2014 року по справі №6-162ц13).

Також Відповідач послався в обґрунтування своїх заперечень на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року о справі №6-1622цс15, а саме:

«Так, відповідно до частини пятої статті 11 ЦК України цивільні права і обовязки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 ЦК України).»

Дане посилання судом не може бути прийнято судом з наступних підстав.

По-перше, предметом даної справи не є визнання права власності, як в наведеній постанові, а тому все, що стосується саме визнання права власності не відноситься до даної справи.

По-друге, суд у даній справі цілком погоджується з необхідністю врахування, що відповідно до частини пятої статті 11 ЦК України цивільні права і обовязки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

В даному випадку такими актами цивільного законодавства є вищевказані ч.2 ст.649 Цивільного кодексу України, ст. 187 Господарського кодексу України та ч.2 ст.12 Закону України Про оренду державного і комунального майна.

Посилання Відповідача на правові висновки, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 15.08.2012 по справі №9/409 та від 23.07.2012 по справі №61/1 судом не приймаються з наступних підстав.

По-перше, такі висновки не віднесені чинним законодавством до обовязкових.

По-друге, вони стосувалися одних і тих же сторін, а отже висловлення такої позиції фактично носило поодинокий характер і тривалий час тому назад.

При цьому, Вищий господарський суд України саме по спірних правовідносинах між сторонами по даному спору та щодо спірного Договору виніс цілий ряд вищевказаних постанов, якими визнав факт укладення та чинності спірного Договору, тобто зайняв протилежну позицію.

Зазначене свідчить, що наведену Відповідачем позицію Вищого господарського суду України не можна визнати єдиною та усталеною.

Всі інші наведені Відповідачем постанови Вищого господарського суду України стосуються договорів, укладених безпосередньо сторонами, а не за рішенням суду.

Також суд відмічає наступне.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вищевказаній редакції:

« 1. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

3. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.»

Відповідно до п.2 ст.4 цього Закону:

« 1. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.»

Таким чином, даним законом передбачається реєстрація саме прав на нерухоме майно, а не правочинів щодо нього, в тому числі і права оренди.

Доказів реєстрації права оренди Відповідача щодо предмета спірного Договору сторонами суду не представлено.

Разом з тим згідно з преамбулою цього Закону, цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону:

«Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.»

Разом з тим, визнання та підтвердження можливе лише в разі попереднього дійсного виникнення такого права.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач по відповідному акту прийому-передачі отримав нерухоме майно предмет спірного Договору у фактичне користування, яке і здійснював протягом дії Договору, певний час визнавав та підтверджував свої обовязки за договором, у повному обсязі сплачував орендну плату згідно виставлених Позивачем рахунків, що, зокрема, підтверджується проведеними ним оплатами за оренду у вересні-жовтні 2013 року. Крім того, представником Відповідача підписувався акт звіряння розрахунків по орендній платі за цим договором.

За викладених обставин у суду відсутні достатні підстави вважати, що у Відповідача не виникло права користування орендованим майном на підставі спірного Договору оренди і він, відповідно, не повинен здійснити сплату орендної плати за весь час перебування даного майна у фактичному користуванні Відповідача.

Доказів своєчасної сплати орендної плати, як і належних та достатніх доказів, що спростовують вищевказані обставини, Відповідач не надав.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, враховуючи повне задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню з Відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.22, 33, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Кінотехпром (вул. Любецька, 66, м. Чернігів, 14021, ідентифікаційний код 14293201) до обласного бюджету м.Чернігова на р/р 33215870700002 ГУ ДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, ККДБ 22080400 9849 грн. 92 коп. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційних нарахувань.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Кінотехпром (вул. Любецька, 66, м. Чернігів, 14021, ідентифікаційний код 14293201) на користь Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (пр-т Миру, 43, м. Чернігів, 14005, ідентифікаційний код 33469166, р/р 31552201320716 в ГУ ДКСУ у Чернігівській області, м. Чернігів, МФО 853592) 4221 грн. 39 коп. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційних нарахувань, 828 грн. 09 коп. пені за прострочення внесення орендної плати за договором, 75 грн. 63 коп. 3% річних за порушення грошового зобов'язання за договором та 1378 грн. на відшкодування судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02 листопада 2016 року.

Суддя І.В. Кушнір