Рішення № 62442007, 27.10.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/5873/14

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 жовтня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Собослоя Г.Г., Бондаренка Ю. О.

при секретарі: Сочка І. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 07 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Мукачівської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, -

встановила:

У вересні 2016 ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Мукачівської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування на житловий будинок.

Позов мотивовано тим, що з березня 2002 року позивачка проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 спільно із його власницею ОСОБА_5 та вела з нею спільне господарство.

Після смерті власника будинку ОСОБА_5, 16 жовтня 2008 року, позивачка організувала її похорони та оплачувала повязані з цим послуги.

Також, після смерті ОСОБА_5 по теперішній час позивачка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1.

У звязку зі смертю ОСОБА_5, 16 жовтня 2008 року відкрилася спадщина на житловий будинок, належний останній.

На час відкриття спадщини заповіту не існувало, а від інших спадкоємців не надходило жодних заяв про прийняття спадщини, тому все майно повинно бути успадкованим за законом.

Позивачка вважає, що відповідно до ст.ст.1268, 1264 ЦК України, вона є спадкоємцем четвертої черги за законом, оскільки вона є особою за законом, яка проживала зі спадкоємцем не менше пяти років до часу відкриття спадщини і проживає у цьому спадковому будинку після відкриття спадщини, отже, відповідно до ч.1 ст 1270 ЦК України, прийняла спадщину.

З врахуванням того, що ніхто із спадкоємців попередніх черг спадщину не прийняв, вона вважається такою що прийняла спадщину .

Однак, оформити у встановленому законом порядку спадщину вона не може, хоча і проживала зі спадкоємцем разом весь цей період, але зареєстрована у будинку не була, а тому документально підтвердити час спільного проживання не може. Саме це змусило позивачку звернутися до суду для захисту своїх прав .

Позивачка, посилаючись на зазначені у позовній заяві обставини та з підстав передбачених ст. 16, 392, 1258, 1264, 1268 ЦК України, просила у суді першої інстанції визнати за нею, ОСОБА_4, право власності на спадкове майно, а саме, на житловий будинок №47 по вул. Великогірній в м. Мукачево Закарпатської області.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 07 жовтня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування, право власності на житловий будинок №47, що знаходиться по вул. Великогірній в м. Мукачево Закарпатської області.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 16 грудня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_4 про випралення описки.

Виправлено описку в п.2 резолютивної частини рішення Мукачівського міськрайонного суду від 7 жовтня 2014 року, замінивши словосполучення "на житловий будинок №47" на словосполучення на "незавершений будівництвом будинок №47-а".

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про її права та обовязки - ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3, оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке є незаконним, не обєктивним, не обґрунтованим, винесеним із грубим порушенням норм матеріального права та не повним зясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач ОСОБА_4 ніколи не проживала спільно з ОСОБА_5, не вела з нею спільного господарства, ніколи не сплачувала комунальні послуги та не займалася похованням останньої. ОСОБА_5 весь цей час проживала ІНФОРМАЦІЯ_2 з чоловіком - ОСОБА_6, який піклувався, доглядав та займався похованням своєї дружини. З акту №52 від 31.07.2014 року вбачається, що саме позивачка ОСОБА_4 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 з березня 2002 року, а не ОСОБА_5, яка спільно з позивачкою ніколи не проживала. Крім того, 10.10.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування обєкту незавершеного будівництва.

Представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

Позивач та представник відповідача повторно без поважних причин не зявилися до суду апеляційної інстанції. Судова колегія вважає, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, може розглянути справу за їх відсутністю, оскільки вони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та розяснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 на підставі ст. ст. 328, 1218, 1223, 1264, 1268, 1270 ЦК України, та визнаючи за позивачкою право власності у порядку спадкування на спірний будинок, суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання позивачки ОСОБА_4 разом зі спадкодавцем однією сімєю понад пять років є доведеним та позивачка прийняла спадщину, у строки, передбачені ст. 1270 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем, у зв'язку з чим набула правового статусу особи, яка цю спадщину прийняла.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов його без повного та всебічного зясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу, згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 03 листопада 2000 року, який зареєстровано у реєстрі 11-3383, ОСОБА_8 набула право власності на незавершений будівництвом житловий будинок №47 а по вул. Великогірній №47 у м. Мукачево Закарпатської області.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 16 жовтня 2008 року померла громадянка ОСОБА_8, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану в м. Мукачево реєстраційної служби Мукачівського районного управління юстиції Закарпатської області вчинений актовий запис №823.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка проживала у спірному будинку, належному на праві власності ОСОБА_5, з березня 2002 року по день смерті ОСОБА_5 16 жовтня 2008 року та проживає у цьому спадковому спірному будинку по теперішній час. За час спільного проживання зі спадкодавцем, вони вели спільне господарство, ОСОБА_4 сплачувала комунальні послуги та доглядала за спадкодавцем, а після смерті поховала її за власні кошти.

На підтвердження вказаної обставини позивачкою наданий акт від 31 липня 2014 за №52, на підставі якого встановлений факт проживання нею у спадковому будинку та ведення спільного господарства позивачки зі ОСОБА_5.

У суді першої інстанції позивачкою визнається факт того, що вона не була зареєстрована у зазначеному спадковому будинку та інших документальних доказів вона не може надати.

На підтвердження даного факту позивачкою інших доказів не було подано.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що з рішенням суду першої інстанції не погодилася особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про її права та обовязки, а саме, ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3.

На підтвердження даного факту до апеляційної скарги додано нотаріально посвідчений договір дарування та витяг з державного реєстру правочинів, оригінал якого був оглянутий у суді апеляційної інстанції, згідно із яким ОСОБА_8, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування обєкту незавершеного будівництва, подарувала ОСОБА_7 житловий будинок № 47-А по вул. Великогірній у м. Мукачеві (а.с. 54-56).

Крім цього, представником апелянта в суді апеляційної інстанції, наданий нотаріально посвідчений договір дарування та витяг із державного реєстру правочинів, оригінал якого був оглянутий у суді апеляційної інстанції, згідно з яким ОСОБА_7, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування обєкту незавершеного будівництва, 10 листопада 2014 року подарував ОСОБА_2, житловий будинок № 47-А по вул. Великогірній у м. Мукачеві.

Відповідачем по справі є Мукачівська міська рада.

Крім позивачки, спадкоємцями майна за померлою є інші спадкоємці, які не були встановлені та залучені до участі у справі.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

За змістом ст. 1264 ЦК України особи, які відносяться до четвертої черги спадкоємців за законом, повинні відповідати таким двом вимогам: вважатися членом сімї спадкодавця; проживати зі спадкодавцем однією сімєю протягом пяти років саме на день відкриття спадщини.

Інших умов для спадкування в четверту чергу закон не визначає.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобовязаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Як розяснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

Отже, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження. Наявність відмови нотаріуса є необхідною умовою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами першої й апеляційної інстанцій позивачка не зверталася до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно за законом на спадковий будинок та не отримувала відмови від нотаріуса, тобто відсутні правові підстави для звернення до суду й задоволення позову, оскільки її спадкові права ніким не порушено.

За таких обставин судова колегія вважає, що у суду першої інстанції були відсутні правові підставі для віднесення цього спірного будинку до обсягу спадщини померлої , оскільки на час відкриття спадщини за померлою ОСОБА_5, власником цього спірного будинку була інша фізична особа - ОСОБА_7, а тому, у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на житловий будинок 47 по вул. Великогірній в м. Мукачево за позивачкою ОСОБА_4 слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 33 ЦПК України при визначенні кола відповідачів по справі, оскільки не залучено до участі інших спадкоємців за законом, що також є підставою для відмови в задоволенні позову. При розгляді даної справи не зясовано обставини щодо наявності або відсутності спадкової справи стосовно спадкодавця та обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

У частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_4 щодо доведеності факту проживання позивачки разом зі спадкодавцем однією сімєю понад пять років, слід відмовити з підстав порушення вимог ст. 33 ЦПК України.

З врахуванням наведеного судова колегія вважає, що у частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_4 щодо доведеності факту проживання позивачки разом зі спадкодавцем однією сімєю понад пять років та прийняття спадщини у строк, визначений законом, позивачка не позбавлена можливості на одержання свідоцтва про право на спадщину на інше спадкове майно у нотаріальній конторі, а у випадку відмови, звернутися із новим позовом до суду із залученням всіх інших спадкоємців до участі у справі.

Зазначені обставини, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 07 жовтня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: