Постанова № 62441195, 26.10.2016, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/14155/16-а

Провадження № 2-а/234/306/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Бакуменко А.В.,

при секретарі Кісточці І.В.,

за участю представника відповідача - ЯреськоК.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - УПФУ у м. Краматорську) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Краматорського міського суду Донецької області 16 вересня 2016 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до УПФУ у м. Краматорську про:

- визнання протиправним та скасування рішення від 05 серпня 2016 року № 74 по справі № 829326 про відмову у перерахунку їй пенсії;

- зобов'язання УПФУ у м. Краматорську перерахувати їй пенсію з 01 січня 2016 року з розрахунку 88 відсотків від місячного заробітку, зазначеного у довідці Генеральної прокуратури України № 18-674зп від 05 травня 2016 року, без обмеження максимального розміру пенсії;

- визнання протиправною бездіяльності УПФУ у м. Краматорську щодо невиплати їй пенсії за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по день прийняття постанови;

- зобов'язання УПФУ у м. Краматорську нарахувати та виплати їй пенсію за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по день прийняття постанови.

Вимоги щодо протиправності відмови у перерахунку пенсії мотивовано тим, що відповідач безпідставно застосував до цих відносин п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року (далі - Закон № 213-VIII), оскільки ця норма стосується лише первинного призначення пенсії. Посилання відповідача на відсутність порядку перерахунку пенсії також є безпідставними, оскільки такий порядок врегульовано ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII(далі - Закон № 1789-XII).

Вимоги щодо протиправності невиплати пенсії мотивовано тим, що закон про невиплату пенсій прокурорам звужує конституційні права позивачки на соціальний захист, на достатній життєвий рівень, нівелює гарантії прокурорської діяльності, є дискримінаційним за професійною ознакою, а також суперечить міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини.

У судове засідання позивачка ОСОБА_2 не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Просила суд розглянути адміністративний позов за її відсутності.

Відповідач не погодився з пред'явленим позовом, надав суду заперечення, зазначивши, що за вимогами з 01 січня по 15 березня 2016 року позивачкою пропущено строк звернення до суду. З урахуванням дати звернення за перерахунком, останній має здійснюватись не з 01 січня, а з 01 серпня 2016 року. Зазначив про нечинність норм Закону№ 1789-XII та відсутність порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Також зазначив про неможливість оскарження невиплати пенсії, оскільки відповідачем з цього приводу рішення не приймалось. Окремо вказав на те, що розмір пенсії позивачки обмежено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи, викладені у запереченнях, просила суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представника відповідача, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 з 1995 року до теперішнього часу працює в органах прокуратури України. Починаючи з жовтня 2009 року вона є пенсіонером за вислугу років.

Так, рішенням УПФУ у Ворошилівському районі м. Донецька від 01 жовтня 2009 року їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-XII. Пенсію визначено у розмірі 88 відсотків від суми заробітної плати позивачки на посаді старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України.

З жовтня 2014 року позивачка перебуває на пенсійному обліку в УПФУ у м. Краматорську.

ОСОБА_2 29 липня 2016 року звернулась до УПФУ у м. Краматорську з заявою про перерахунок їй пенсії відповідно до суми заробітної плати, зазначеної у довідці Генеральної прокуратури України № 18-674зп від 05 травня 2016 року.

Рішенням УПФУ у м. Краматорську від 05 серпня 2016 року ОСОБА_2 відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону № 1789-XII. Крім того, зазначено про відсутність порядку для перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури.

Перевіряючи правомірність оскарженого рішення відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру»…

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона регулює первинне призначення пенсії працівникам прокуратури.

Правильність такого висновку підтверджено самим відповідачем у відповіді на звернення позивача від 16 грудня 2015 року.

Разом з цим, призначення пенсії та її перерахунок є різними інститутами (процедурами). Норми щодо призначення пенсії не можуть застосовуватись до відносин з перерахунку пенсії.

Відтак, відмова відповідача у перерахунку пенсії на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII є протиправною.

Посилання відповідача на відсутність порядку перерахунку пенсії також є безпідставними.

Позивачці призначено пенсію на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-XII (у редакції Закону України від 04 вересня 2008 року № 502-VI).

На час призначення пенсії перерахунок було унормовано ч. ч. 13, 18 ст. 50-1 Закону № 1789-XII.

Так, ч. 18 зазначеної статті передбачалось, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

За ч. 13 вказаної статті обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Ураховуючи, що право на перерахунок пенсії позивачці надано з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, у подальшому таке право не може бути звужено або скасовано, оскільки це суперечило б ст. 22 Конституції України (заборона звуження конституційних прав громадян при прийнятті нових законів) та ст. 58 Конституції України (закони, які погіршують становище особи, не мають зворотної сили).

Викладене свідчить, що законом встановлено підстави та порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури, а відмова УПФУ у м. Краматорську з мотивів відсутності порядку є протиправною.

Аналізуючи право позивачки на перерахунок пенсії, суд виходить з наступного.

У грудні 2015 року прокурорсько-слідчим працівникам підвищено заробітну плату.

Так, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексацій та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013 посадові оклади працівників органів прокуратури підвищено на 25 відсотків з 01 грудня 2015 року.

Ураховуючи, що у грудні 2015 року прокурорам підвищено заробітну плату, з 01 січня 2016 року наявні підстави для перерахунку позивачці пенсії.

Той факт, що позивачка звернулась за перерахунком пенсії лише 29 липня 2016 року, не перешкоджає його здійсненню з 01 січня 2016 року. З останньої дати позивачка набула право на підвищення пенсії і при зверненні за перерахунком вона може вимагати виплати пенсії у підвищеному розмірі за минулий час (але не більш як за 12 місяців). Оскільки термін з 01 січня по 29 липня 2016 року (майже 7 місяців) не перевищує 12 місяців, позивачка має право на перерахунок пенсії за цей період.

Для такого перерахунку позивачкою надано довідку Генеральної прокуратури України від 05 травня 2016 року № 18-674зп, за якою з 01 грудня 2015 року розмір місячного заробітку на посаді, з якої позивачка вийшла на пенсію, складає 19 204,64 грн.

Таким чином, позивачкою подано додатковий документ щодо розміру заробітку станом на час звернення за перерахунком пенсії, відтак, додержано порядок такого перерахунку.

Не зважаючи на це, відповідач протиправно відмовив позивачці у перерахунку пенсії і має бути зобов'язаний здійснити такий перерахунок.

При цьому, такий перерахунок має бути здійснено без обмеження максимального розміру.

Таке обмеження введено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (набрав чинності з 01 жовтня 2011 року).

За ст. 2 цього Закону, максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Однак, п. 2 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.

Пенсію ОСОБА_2 призначено 01 жовтня 2009 року, тобто, до набрання чинності зазначеним Законом.

З огляду на викладене, УПФУ у м. Краматорську має бути зобов'язано з 01 січня 2016 року перерахувати ОСОБА_2 пенсію з розрахунку 88 відсотків від місячного заробітку, зазначеного у довідці Генеральної прокуратури України № 18-674зп від 05 травня 2016 року, без обмеження максимального розміру пенсії.

Правильність зазначених висновків підтверджуються правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 06 жовтня 2015 року № 21-2432а15, від 10 грудня 2013 року № 21-420а13, від 10 грудня 2013 року № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року № 21-445а13, від 06 жовтня 2013 року № 127/11720/14-а, яку суд зобов'язаний враховувати відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України.

Крім того, у липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до УПФУ у м. Краматорську з заявою щодо підстав невиплати пенсії з 01 січня 2016 року.

УПФУ у м. Краматорську 16 серпня 2016 року надано відповідь, за якою пенсію ОСОБА_2 не нараховано та не виплачено на підставі Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIIІ (далі - Закон № 911-VIIІ) у зв'язку з обійманням нею посади прокурора.

За цим Законом, особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», призначені пенсії тимчасово не виплачуються.

Аналізуючи бездіяльність УПФУ у м. Краматорську щодо невиплати пенсії на підставі Закону № 911-VIIІ, суд доходить висновку, що відповідач не мав застосовувати до позивачки цей Закон з огляду на наступне.

Так, кожна особа має право на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України.

Відповідно до вказаної статті Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх … у випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій… Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Позивачкою виконано встановлені державою умови для отримання права на пенсію: відпрацьовано необхідний стаж роботи, сплачено страхові внески та їй у встановленому законом порядку призначено пенсію.

Однак, Законом № 911-VIIІ в односторонньому порядку позбавлено позивачку вже наданого права на пенсію без будь-яких компенсацій або відшкодувань, чим знівельовано конституційне право на соціальний захист.

Крім того, кожній особі надано право на достатній життєвий рівень, передбачене ст. 48 Конституції України.

Так, в абз. 4 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) наголошено, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст. 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 та п. 19 ст. 92 Конституції України надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України).

В абз. 14 п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004).

У даному випадку Законом № 911-VIIІ позивачку позбавлено одного з основних доходів - пенсії, що звужує її конституційне право на достатній життєвий рівень.

Крім того, прокурорам як працівникам правоохоронних органів надано право на особливий соціальний захист у вигляді отримання пенсії за вислугу років як гарантія професійної діяльності.

Так, ч. 5 ст. 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч. 5 ст. 17 Конституції України поширюються і на службу в органах прокуратури… Конституційний Суд України зазначив, що багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про прокуратуру» та іншими, є не пільгами, а гарантіями забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

Також, в абз. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа щодо права на пільги) зазначено, що правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

Здійснення прокурорської діяльності пов'язано з особливими професійними обов'язками, жорсткими вимогами до дисципліни, професійною деформацією, емоційно-стресовим навантаженням, певним обмеженням конституційних прав і свобод тощо. Для забезпечення ефективності органів прокуратури законодавством введено спеціальну компенсацію щодо отримання пенсії за вислугу років.

Усупереч цьому, Законом № 911-VIIІ прокурорів позбавлено права на отримання пенсії, чим порушено право на особливий соціальний захист працівників правоохоронних органів.

З викладеного вбачається, що Законом № 911-VIIІ звужено конституційні права позивачки як громадянина (на соціальний захист, на достатній життєвий рівень) та як працівника правоохоронного органу (на спеціальний соціальний захист).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У силу ч. ч. 2, 3 ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В абз. 3 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа щодо права на пільги) зазначено, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом ст. ст. 1, 3, 6 (ч. 2), 8, 19 (ч. 2), 22, 23, 24 (ч. 1) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Усупереч цьому, положення Закону № 911-VIIІ не узгоджуються зі ст. ст. 17, 46, 48 Конституції України.

Крім того, положення цього Закону також не узгоджуються зі ст. 24 Конституції України.

Зі змісту Закону № 911-VIIІ вбачається, що невиплата пенсії пов'язана з перебуванням на посаді прокурора.

За ч. 1 ст. 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Оскільки невиплата пенсії пов'язані лише з професійною ознакою та ущемляють конституційні права окремої категорії громадян без відповідної компенсації, вони є дискримінаційними та суперечать ст. 24 Конституції України.

За ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

З огляду на це, Закон № 911-VIIІ не підлягає застосуванню до позивачки, а невиплата їй пенсії є протиправною через порушення положень Конституції України, які є нормами прямої дії.

Крім того, судом перевірено правомірність невиплати пенсії з огляду на положення міжнародних договорів України та практику Європейського суду з прав людини.

Так, право на отримання пенсії гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (міжнародний договір держав-членів Ради Європи), за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Зокрема, у п. 41 рішення у справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

За ст. 14 зазначеної Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Усупереч цьому, Законом № 911-VIIІ за професійною ознакою обмежено гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції право на отримання пенсії.

У вищевказаній справі «Пічкур проти України» предметом спору виступало припинення виплати пенсії особам, які виїхали за кордон на постійне місце проживання. Європейський суд з прав людини вирішив, що така невиплата порушує ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу, оскільки має місце дискримінаційне позбавлення майнового права за певною ознакою (з пенсіонерами, які проживають в Україні, поводяться в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном).

У чинній справі Закон № 911-VIIІ аналогічно передбачає дискримінаційну невиплату позивачці пенсії лише тому, що вона працює в органах прокуратури. Тобто, з особами, які працюють в органах влади, поводяться інакше, ніж з особами, які в них не працюють.

Викладене свідчить, що положення Закону № 911-VIIІ щодо невиплати пенсії не узгоджуються з нормами міжнародних договорів України (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у поєднанні зі ст. 14 цієї Конвенції) та практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аналогічне правило передбачено ч. 6 ст. 9 КАС України.

Крім того, за ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З урахуванням цього, Закон № 911-VIIІ не підлягає застосуванню до позивачки, а невиплата їй пенсії є протиправною також і через порушення положень міжнародних договорів України та практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, судом встановлено протиправну бездіяльність УПФУ у м. Краматорську щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за період з 01 січня 2016 року по день прийняття цієї постанови.

Відтак, УПФУ у м. Краматорську має бути зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за цей період.

Суд не приймає посилання відповідача на пропуск позивачкою строку звернення до адміністративного суду за період з 01 січня по 15 березня 2016 року.

Зазначене питання вже було предметом судового розгляду та вирішено іншим судовим рішенням.

Так, ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 19 вересня 2016 року причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до адміністративного суду з цим позовом визнано поважними.

Вказана ухвала сторонами не оскаржувалась, набрала законної сили та відповідно до ст. 72 КАС України має преюдиційний характер.

Суд також не приймає посилання відповідача на неможливість оскарження невиплати пенсії без відсутності з цього приводу рішення.

Предметом перегляду є бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії (невчинення обов'язкових дій), яка створює відповідні публічно-правові наслідки та за ч. 2 ст. 2 КАС України може виступати самостійним об'єктом оскарження.

З питання усунення такої бездіяльності позивачка двічі зверталась до відповідача й отримала відмову.

Так, у зверненні від 29 липня 2016 року позивачка просила повідомити про підстави ненарахування та невиплати їй пенсії за період з 01 січня 2016 року.

Того ж дня позивачка звернулась до відповідача з заявою за формою додатку № 2 постанови Правління Пенсійного Фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, в якій просила, крім перерахунку, поновити виплату пенсії.

На вказані звернення УПФУ у м. Краматорську 16 серпня 2016 року надало відповідь про відсутність підстав для нарахування та виплати пенсії.

З огляду на це, бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії має місце і може виступати предметом оскарження.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 159-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 05 серпня 2016 року № 74 по справі № 829326 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області з 01 січня 2016 року перерахувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років з розрахунку 88 відсотків від місячного заробітку, зазначеного у довідці Генеральної прокуратури України № 18-674зп від 05 травня 2016 року, без обмеження максимального розміру пенсії.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 26 жовтня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 26 жовтня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі, до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Краматорський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2016 року.

Суддя А.В. Бакуменко