Рішення № 6243710, 27.04.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/16827.04.09

За позовомЗакритого акціонерного товариства «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп»

доАкціонерного комерційного банку «Київ»

про стягнення 2149869,77 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача Поповська А.В., представник за дов. №05/09 від 06.01.2009;

від відповідача не зявився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Юпітер»(правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп») (далі Позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом про стягнення з Акціонерного комерційного банку «Київ»(далі Відповідач) 2149869,77 грн. заборгованості за договором №27 про депозитний вклад від 13.12.2005 (далі Договір) та додатковими угодами до нього.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов Договору та додаткових угод до нього Позивач розмістив вільні кошти на депозитний рахунок Відповідача в сумі 2200000 грн.

Однак, Відповідач в порушенням взятих на себе зобовязань за Договором, з моменту закінчення строку депозиту 24.12.2008 повернув суму депозитного вкладу не у повному обсязі в сумі 200000 грн. та 22480,87 грн. процентів по депозиту.

Відповідач подав до суду 27.04.2009 відзив на позовну заяву та зазначив, що неповернення своєчасно коштів Позивачу мало місце у звязку з важким фінансовим станом Банку. Саме тому постановою Національного банку України від 06.02.2009 №53 в АКБ «Київ»призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 09.02.2009 до 09.02.2010, та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 09.02.2009 до 09.08.2009.

Що ж стосується вимог Позивача про стягнення пені, Відповідач зазначив, що частиною 2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, тому, на думку Відповідача ця вимога Позивача не ґрунтується на чинному законодавстві.

За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.12.2005 між Позивачем (Вкладник) та Відповідачем (Банк) укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок на строк до 18 грудня 2006 року.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Вкладник розміщує вільні грошові кошти в сумі 1000000 грн. на депозитний рахунок у банку на строк до 18.12.2006.

Згідно з п.3.1.1 Договору Вкладник зобовязаний протягом 5 (пяти) банківських днів з дати підписання договору перерахувати на депозитний рахунок №26520750203301, МФО 300915, грошові кошти в сумі 1000000 грн.

Відповідно до п.3.2.4 Договору Банк зобовязаний після закінчення терміну дії Договору, вказаного у п.1.2 повернути Вкладнику суму вкладу та нараховані відсотки не пізніше наступного банківського дня на його поточний рахунок по реквізитах, вказаних у п.7.

16.12.2005, 29.12.2005, 10.01.2006, 31.01.2006, 09.02.2006, 15.12.2006, 14.05.2007, 30.05.2007, 20.06.2007, 18.07.2007, 05.09.2007, 06.09.2007, 25.09.2007, 05.10.2008, 26.10.2007, 02.11.2007, 30.11.2007, 04.12.2007, 06.12.2007, 24.12.2007, 04.01.2008, 16.01.2008, 01.02.2008, 01.07.2008 між сторонами укладались додаткові угоди №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 та 25 відповідно.

Згідно з додатково. Угодою №19 сторони погодили, що по закінченню строку дії договору, а саме 23 грудня 2007 року договір пролонгується на 1 (один) рік, з 23.12.2007 до 23.12.2008.

Відповідно до умов Договору та додаткових угод до нього, Позивачем були розміщені на депозитному рахунку вільні кошти в сумі 2200000 грн., які Відповідач зобовязувався перерахувати не пізніше 24 грудня 2008 року.

11.12.2008 Позивач звернувся до Відповідача з заявою за вих. 2910/08 та просив повернути суму вкладу та нараховані відсотки 23.12.2008 на р/рах. №2650212116728 в КРД ВАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 322904, ідентифікаційний код 30434963.

29.12.2008 Позивач звернувся з скаргою за вих. №2985/08 до Національного банку України та просив у найкоротший строк вжити всіх заходів впливу для негайного виправлення АКБ «Київ»та виконання ним своїх зобовязань за Договором.

У відповідь на скаргу Позивача, Національний банк України зазначив, що АКБ «Київ»повідомив його про те, що 31.12.2008 повернув Позивачу кошти з депозитного рахунку в повному обсязі.

Станом на 05.03.2009 з моменту закінчення строку депозиту Позивачем за договором були отримані наступні кошти:

- 05.01.2009 22 4870,87 грн. нараховані проценти;

- 21.01.2009 200000 грн. перерахування частини депозитного вкладу.

Станом на день звернення Позивача до суду Відповідач, в порушення умов Договору, свої зобовязання не виконав, вклад в сумі 2000 000 (два мільони) грн. не повернув.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 343 ГК України юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Як вбачається, сторонами договору банківського вкладу виступають банк та вкладник, де предметом договору можуть бути грошові кошти (валюта України або іноземна валюта), за користування якими згідно зі статтею 1061 ЦК України банк зобов'язаний виплатити вкладнику проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

До того ж, згідно з пунктом 1.6 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами (далі - Положення) банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (п.1).

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків складений, підписаний та скріплений печатками Головним бухгалтером Позивача та Директором Голосіївського відділення Відповідача, відповідно до якого сума неповернутого депозиту станом на 06.04.2009 становить 2000000 грн., що додатково підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку Позивача.

Разом з тим, матеріали справи також містять лист Відповідача за №01-116 від 27.04.2009, відповідно до якого останній повідомив, що 02.02.2009 відбулась реорганізація Голосіївської філії АКБ «Київ»у Голосіївське відділення АКБ «Київ», Банк закрив поточний рахунок №26508750203001 відкритий на імя ЗАТ «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп»у Голосіївській філії АКБ «Київ»та перерахував кошти у сумі 2000000 грн. на рахунок №26506162031101 відкритий на імя ЗАТ «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп»у Голосіївському відділенні АКБ «Київ».

Даним листом, Відповідач також повідомив, що станом на 09.02.2009 залишок коштів на поточному рахунку Позивача склав 2000000 грн.

Факт наявності боргу у Відповідача в сумі 2000 000 грн. вкладу Позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем на спростований, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що ж стосується вимоги Позивача про стягнення пені за неповернення суми за вкладом (депозитом) в сумі 149869,77 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, у разі несвоєчасного повернення суми депозиту та нарахованих відсотків Банк сплачує Вкладнику, за його вимогою, пеню за кожен день прострочки, у розмірі 0,1 відсотка від не перерахованої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діяла у цей час.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 2 статті 343 ГК України, статтею 3 вказаного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розрахунок пені здійснюється судом з урахуванням норм чинного законодавства, та до моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку, до 08.02.2009 та складає:

1)2222480,87 грн.(сума депозиту та нарахованих відсотків)*24% (подвійна облікова ставка НБУ) /366(кількість днів у календарному році)*8(кількість прострочених днів)=11690, 86 грн.

2)2222480,87 грн.(сума депозиту та нарахованих відсотків)*24% (подвійна облікова ставка НБУ) /365(кількість днів у календарному році)*4(кількість прострочених днів)= 5 845,43 грн.

3)2200000 грн. (сума депозитного вкладу)*24%(подвійна облікова ставка НБУ) /365(кількість днів у календарному році)*16(кількість прострочених днів)= 23145, 21 грн.

4)2000000 (сума депозитного вкладу)*24% (подвійна облікова ставка НБУ) /365 (кількість днів у календарному році) *19 (кількість прострочених днів) = 24986,30 грн.

Відтак, загальна сума пені за несвоєчасне неповернення суми вкладу становить 65667,80 грн.

Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не буре до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Стаття 2 Закону містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Враховуючи дані норми, при введені у банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, останній звільняється від відповідальності за невиконання тих зобовязань на які поширюється дія мораторію, позаяк вина банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні цих зобов'язань відсутня.

При розгляді справи судом було встановлено, що Банк повинен був виконати свої зобовязання з повернення депозиту до введення мораторію. Ці зобовязання відповідач не виконав без поважних на те причин, тим самим порушивши права та законні інтереси позивача, як власника вкладу.

Частинами 1 та 4 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку відповідача за Депозитним договором щодо повернення позивачу суми депозиту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обовязку виконувати зазначені зобовязання.

Системний аналіз змісту положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону дає підстави для висновку про те, що відповідно до положень частини 2 статті 58 та пункту 2 частини 3 статті 85 вказаного Закону банк звільняється від відповідальності, яка виникає у звязку із невиконанням зобовязань на які поширюється дія мораторію, саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання цих зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобовязань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих субєктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).

Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 85 Закону примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, з депозитного рахунку №26506162031101 відкритого у Голосіївському відділенні АКБ «Київ») на користь Закритого акціонерного товариства «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп»(01133, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд.10-12, приміщення 83, в літері А, ідентифікаційний код 30434963, на п/р 2650212116728 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904) 2000000 (два мільйони) грн. депозитного вкладу.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Київ»(м. Київ, вул. Васильківська, 32, к/р 39013000486901 в АКБ «Київ», МФО 300915, ідентифікаційний код 26254258) на користь Закритого акціонерного товариства «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп» (01133, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд.10-12, приміщення 83, в літері А, ідентифікаційний код 30434963, на п/р 2650212116728 в КРД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904) 65667 (шістдесят пять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 80 коп. пені, 20656 (двадцять тисяч шістсот пятдесят шість) грн. 68 коп. витрат по сплаті державного мита та 113 (сто тринадцять) грн. 38 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 06.05.2009