Постанова № 62435972, 03.11.2016, Білопільський районний суд Сумської області

Справа №573/1090/16-к

Номер провадження 1-кп/573/85/16

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2016 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:

головуючої судді Терещенко О. І.,

з участю секретаря Кислої Ю.М.,

прокурора Федоренко Ю.І.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

потерпілого ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою,

в с т а н о в и в:

У провадженні Білопільського районного суду Сумської області знаходиться об'єднане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України.

Розгляд провадження відносно ОСОБА_1, ОСОБА_2 ще не закінчений, а 04 листопада 2016 року спливає строк тримання під вартою ОСОБА_1

У судовому засіданні прокурор Федоренко Ю.І. заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на 60 діб.

Захисник ОСОБА_3 проти задоволення клопотання заперечувала.

Потерпілий ОСОБА_5 клопотання прокурора підтримав.

Інші учасники процесу дане питання залишили на розсуд суду.

Заслухав учасників судового процесу, суд дійшов висновку про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Ухвалою Білопільського районного суду від 28 липня 2016 року обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід буз змінений із особистого зобов'язання на тримання під вартою на строк 60 діб, оскільки ОСОБА_1 переховувався від суду. Термін тримання під вартою йому був визначений з дня затримання та поміщення до Сумського слідчого ізолятору. Також йому була визначена застава.

06 вересня 2016 року ОСОБА_1 був затриманий та поміщений до Сумського слідчого ізолятору, з цього часу йому і рахується термін тримання під вартою. Сума застави до даного часу не внесена.

Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог частин 2 та 3 статті 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

У відповідності до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоровя підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних звязків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини і утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; чи застосовувались до підозрюваного, обвинуваченого раніше запобіжні заходи; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Відповідно до п. 1, п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Як зазначено у справах ЄСПЛ "Харченко проти України" (заява №40107/02) рішення від 10 лютого 2011 року (п.п. 79, 70), "Єлоєв проти України" (заява №17283/02) рішення від 06 листопада 2008 року (п. 60), продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості. Для продовження строку тримання під вартою саме існування обгрунтованої підозри перестає бути підставою позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані судом.

У пункті 103 рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2014 року у справі "ОСОБА_6 проти України" (заява №50264/08) зазначено, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.

У пункті 52 рішення ЄСПЛ від 26 червня 2014 року у справі "ОСОБА_3 проти України" (заява №21262/06) зазначено, що аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її на стільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином та за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років, має непогашені судимості за тяжкі умисні злочини, злочин, за який він обвинувачується у даному провадженні, вчинений ним у період іспитового строку під час відбуття покарання з випробуванням за вироком суду від 18 травня 2015 року, ніде не працює, порушив обовязки, покладені на нього під час застосування особистого зобовязання, а саме: не зявлявся на виклики до суду, не повідомляв про причини свого неприбуття, не знаходився за місцем свого проживання і не повідомив суд про зміну свого місця проживання, таким чином переховувся від суду.

Оскільки застава внесена не була, тому суд вважає, що жоден із більш мяких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, і ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити на 60 діб, тобто до 01 січня 2017 року включно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 331, 369, 372 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 на 60 діб до 01 січня 2017 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з дня її оголошення.

Суддя