Рішення № 6242772, 13.04.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2009 р. Справа № 61/47-09

вх. № 1676/4-61

Суддя господарського суду Рильова В.В.

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Молочко Н.Г., за довіреністю №1275 від 04.03.2009р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 16879,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - КП "Міський інформаційний центр", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 16879,06 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов"язань , передбачених договором №7479 від 26.06.2008р. Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 169,00грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 23 березня 2009 року о 12:00 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 березня 2009 року, у звязку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог суду щодо надання доказів, відкладено розгляд справи на 13 квітня 2009 року о 11:00 годині.

23.03.2009 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що знаходяться на рахунку відповідача та шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776, суд, при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Ретельно дослідивши підстави, викладені в обґрунтування заяви позивача про забезпечення позову, зважаючи не те, що позивачем належних обґрунтувань необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову та можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду надано не було, суд дійшов висновку про те, що заява позивача не обґрунтована належними доказами та позивачем не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивач у призначеному судовому засіданні 13 квітня 2009 року позов підтримував та просив суд його задовольнити.

Відповідач у судове засідання 13.04.09р. не зявився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував. Судом перевірена адреса відповідача: відповідно до наданої позивачем довідки Головного управління статистики у Харківській області від 25.03.2009 р., відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. Саме на цю адресу надсилалась ухвала суду від 10.03.2009 року, проте цей документ повернуто до суду з відміткою пошти „не значится”.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обовязок зясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 13 квітня 2009 року представник позивача вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача судом встановлено наступне.

26 червня 2008 року між КП "Міський інформаційний центр" (далі позивач), та ФОП ОСОБА_2 (далівідповідач) було укладено договір № 7479 про надання в користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі-договір), відповідно до умов якого позивач по справі надав в користування відповідачу місця, які знаходяться в комунальній власності для розташування спеціальних конструкцій, згідно з додатком № 1 до договору: щити стаціонарні (6,00х3,00х2) у кількості 3 штук, за адресою: м. Харків, просп.. Московський та вул.. Плиткова, вул.. Полт. Шлях та пров. Тюменський, просп.. Гагаріна та Мереф"янське шосе, строком з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року.

Факт передачі місць підтверджується актом приймання-передачі, підписаний сторонами 01 липня 2008 року.

Відповідно до п.п. З.4.6., 4.1. Договору та Додатку № 1 до Договору № 7479 від 26.06.2008 року відповідач зобов'язався кожний місяць здійснювати оплату за користування наданими йому місцями у розмірі 4633,20 грн., у т.ч. ПДВ .

Пунктами 4.5, 4.6 договору сторонами узгоджений порядок розрахунків, який здійснюється шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок позивача без виставлення рахунка-фактури авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

У звязку з порушенням відповідачем своїх зобовязань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за надані у користування місця, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 8636 грн.80 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надіслано повідомлення № 7083 від 03.02.2009 року з вимогою погасити виниклу заборгованість. Проте, як зазначає позивач, на направлене повідомлення відповідач не прореагував й, відповідно, ні яких дій щодо пред'явлених позивачем вимог не вчинив.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач прийняті на себе зобовязання згідно договору від №7479 від 26 червня 2008 року виконав належним чином, але відповідач свої зобовязання не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 8636 грн.80 коп. за користуванням місцем за Договором, що і стало підставою позивачу для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання за договором від 26 червня 2008 року № 7479 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості розмірі 8636 грн.80 коп., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за несплату або несвоєчасну сплату відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожен день прострочки.

За прострочення внесення платежів по договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну та неповну сплату платежів за договором № 7779 від 26.06.2008 року у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка склала: 375,23 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобовязання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, пеня у сумі 375,23 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Пунктом 2.1 договору встановлено строк дії договору з 01 липня 2008 р. по 30 червня 2009 р.

Відповідно до підпункту а п. 2.3 Порядку демонтажу , обліку та зберігання спеціальних конструкцій, встановлених на місцях, які перебувають у комунальній власності , спеціальні конструкції підлягають демонтажу у випадках, передбачених договором про надання в користування місць.

Відповідно до підпункту а п. 3.1.1. договору від 26.06.08р. позивач має право здійснювати роботи з демонтажу спеціальних конструкцій у випадках несплати, несвоєчасної або неповної сплати платежів, передбачених розділом 4 цього Договору.

03.02.09р. позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість та попередженням про те, що у разі невиконання даної вимоги спеціальна конструкція буде демонтована позивачем.

Відповідач проігнорував повідомлення і не виконав вимоги позивача та продовжував використовувати місце.

В статті 525 Цивільного кодексу України зазначено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу визначено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

На підставі наказу начальника департаменту зовнішньої реклами КП «МІЦ» від 12.02.09р. № 21-Д 12.02.2009 року позивачем було здійснено демонтаж спеціальних конструкцій: щити стаціонарні (6,00х3,00х2) у кількості 3 штук, за адресою: м. Харків, просп.. Московський та вул.. Плиткова, вул.. Полт. Шлях та пров. Тюменський, просп.. Гагаріна та Мереф"янське шосе, в результаті чого позивач поніс збитки у розмірі 7867,03 грн.

Порядок відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначені в статті 22 Цивільного кодексу України, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Господарським кодексом України також передбачено такий вид відповідальності за порушення господарських зобовязань як відшкодування збитків. Так, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати зроблені управленою стороною, страта або пошкодження майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення відповідно статті 225 Господарського кодексу України, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний звязок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вже було зазначено вище позивач вимушений був здійснити демонтаж спеціальних конструкцій за власні кошти у звязку з невиконанням відповідачем свого обовязку, передбаченого умовами договору щодо своєчасної сплати платежів, в чому вбачається протиправна та винна поведінка відповідача. Розмір витрат на проведення демонтажу підтверджується матеріалами справи та знаходиться в прямому причинному звязку з протиправною поведінкою відповідача.

На підставі вказаного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 7867 грн. 03 коп. витрат обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 526, 530, 546, 548, 598, 610-612 Цивільного кодексу України, ст. 179, 216, 230, 343 Господарського кодексу України. ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (61023, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у ВАТ "Інпромбанк", МФО НОМЕР_3) на користь Комунального підприємства „Міський інформаційний центр” (61166, м.Харків, пр.Леніна,38,оф.618, р/р 2600030114375 в АКБ „Золоті ворота” м. Харків, МФО 351931, код 32135675) заборгованість у розмірі 16879,06 грн., з яких: 8637,80 грн. заборгованість за щомісячне користуванням місцем; пеня за несвоєчасну сплату за користуванням місцем 375,23 грн., витрати по проведенню демонтажу 7867,03 грн., а також - 169,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 13 квітня 2009 року.

Суддя Рильова В.В.