Ухвала суду № 62426865, 02.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3384/16-ц Головуючий у 1-ій інстанції

Провадження 22-ц/774/2056/К/16 Квятковський Я.А.

Категорія - 26 (І) Доповідач: Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар: Гладиш К.І.

за участю: представникапозивача - ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» -Северетник Людмили Володимирівни,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПівнГЗК») з позовом про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, вона отримала професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 10.09.2015 року їй первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25%, безстроково.

Позивач вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, їй спричинено моральну шкоду, а тому просила суд стягнути на її користь з ПрАТ «ПівнГЗК» в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та на її користь з ПрАТ «ПівнГЗК» стягнуто 13000 грн. моральної шкоди без урахування податків та обов'язкових платежів, а також на користь держави - судовий збір 551,20 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушенням норм судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального при ухвалені рішення. Вважає, що суд першої інстанції призначив їй незначну суму компенсації за спричинену моральну шкоду, не взявши до уваги тривалість роботи в шкідливих умовах протягом 14 років 4 місяців, характер захворювання, яке є невиліковним.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне встановлення обставин справи. Зокрема, судом не враховано, що позивач добровільно працювала тривалий час у шкідливих умовах праці та, оскільки причиною її професійного захворювання є саме тривалий час роботи в умовах впливу на організм шкідливих факторів, саме її дії стали причиною професійного захворювання, що свідчить про відсутність вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачу. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. Крім того, при постановленні рішення судом не враховано тяжке фінансове становище підприємства.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПрАТ «ПівнГЗК» підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, працюючи з 01.10.1981 року по 31.03.1993 року та з 17.01.2001 року по 21.09.2015 року газівником на виробничій дільниці випалювання обкотишів цеху по виробництву обкотишів підприємства відповідача, в умовах, які характеризувались перевищенням граничного допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, отримала професійне захворювання. 21.09.2015 року позивач звільнена за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 7-10).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 19 травня 2015 року у позивача встановлене професійне захворювання з діагнозом: остеоартоз та періартроз колінних суглобів, ПФС другого ст., ліктьових суглобів, ПФС першого ст., двобічний плечолопатковий періатроз, ПФС другого ст. (а.с. 45).

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 липня 2015 року причиною виникнення зазначеного професійного захворювання є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу (а.с.11-14).

Висновком МСЕК від 10.09.2015 року ОСОБА_2 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25%, починаючи з 31 серпня 2015 року безстроково (а.с. 15).

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв'язку з отриманим нею на виробництві професійним захворюванням моральної шкоди відповідачем, з вини, якого заподіяно шкоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 липня 2015 року, причиною професійного захворювання позивача є робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Відповідно до п.19 зазначеного акту, конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання ОСОБА_2, встановити неможливо, враховуючи тривалість роботи позивача протягом 25 років 10 місяців на підприємстві.

При цьому, неможливість встановити конкретних посадових осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, гігієнічних регламентів і нормативів, не знімає з відповідача ПАТ «ПівнГЗК» обов'язку виконувати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманим нею професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушена проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує її життєву активність і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував її засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг сторін щодо розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди колегія суддів вважає їх безпідставними й такими, що спростовуються матеріалами справи, виходячи з наступного.

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції врахував приписи ст. 23 ЦК України та роз'яснення, наведені Пленумом Верховного Суду України в п.9 Постанови № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та визначено розмір моральної шкоди з урахуванням фізичних та душевних страждань позивача, виходячи з засад розумності, виваженості та співмірності.

Так, при постановленні рішення суд встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода під час її роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах протягом тривалого часу - впродовж більше 14 років, що стало причиною її професійного захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності у розмірі 25%, та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах.

А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди в сумі 13000 грн. й вважає, що саме цей розмір відповідає характеру страждань позивача, а також вимогам розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, доводи ж апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова