Рішення № 62426801, 26.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3342/16 Справа № 182/2686/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Дніпро 26 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Демченко Е.Л., Городничої В.С.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А 2110, командира військової частини А 2110 підполковника ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до військової частини А 2110, командира військової частини А 2110 підполковника ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 50000 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 11.02.2000 року працював стрільцем 2 класу у команді ВОХОР, а з 26.08.2008 року переведений на роботу стрільцем загону воєнізованої охорони військової частини А 2110. Наказом командира військової частини А 2110 від 17.03.2014 року № 52 його було звільнено з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул 13.03.2014 року. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки з 17.02.2014 року до 13.03.2014 року знаходився на лікарняному, у тому числі 13.03.2014 року був у лікаря, отримував листок непрацездатності.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.03.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено / т.1 а.с. 64-68/.

З рішенням суду не погодився ОСОБА_2 і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /т.1 а.с. 73-77/.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 11.02.2000 року працював стрільцем 2 класу у команді ВОХОР, а з 26.08.2008 року переведений на роботу стрільцем загону воєнізованої охорони військової частини А 2110.

В період з 27.02.2014 року по 12.03.2014 року ОСОБА_2 знаходився на лікарняному, та повинен був стати до роботи 13.03.2014 року, що підтверджується лікарняним листом /т.1 а.с. 40/.

Але 13 березня 2014 року ОСОБА_2 до 12 години знаходився на прийомі у врача - хірурга у міській поліклініці № 4, що підтверджується довідкою /т.1 а.с. 10/. А з 13 години до 14 години цього дня знаходився на обстеженні у медичному центрі «Імпульс» ПП «Імпульс ДЦ» що підтверджується довідкою від 20.02.2015 року /т.1 а.с. 80/.

14.03.2014 року відповідачем було складено акт про відсутність на робочому місці стрільця загону ВОХОР ОСОБА_2 без поважних причин /т.1 а.с. 39/.

Наказом командира військової частини ОСОБА_3 від 17.03.2014 року № 52 позивача було звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул без поважних причин 13.03.2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що його звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України відбулося з дотриманням роботодавцем усіх вимог трудового законодавства, оскільки згідно з виданим йому листком непрацездатності він мав приступити до служби 13 березня 2014 року, проте на роботу не вийшов.

Апеляційним судом Дніпропетровської області двічі це рішення залишалося без змін, з тих підстав, що довідка про відвідування позивачем лікаря 13.03.2014 року не є поважною причиною та не замінює листок непрацездатності, який єдиний може підтвердити тимчасову непрацездатність працівника, а відвідування лікаря не є підставою для звільнення з роботи.

Але з таким висновком не погодилася колегія Вищого спеціалізованого суду України від 15.07.2015 року та 03.02.2016 року, яка скасувала ухвали апеляційного суду та передала на новий розгляд до суду апеляційної інстанції /т.1 а.с. 151-152, 250-251/.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Отже, законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених ст. 57 ЦПК України. При цьому відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не лише лікарняним листом, а й довідкою медичної установи, а також показаннями свідків чи іншими доказами.

Стаття 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» визначає порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі. Відповідно до цієї статті розроблена Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року № 455, тимчасова непрацездатність в силу п.п.1.1, 1.2 засвідчується листком непрацездатності.

Отже, листок непрацездатності не може бути єдиним доказом поважності чи неповажності відсутності працівника на роботі за станом здоров'я, який має використовуватись у трудових спорах про поновлення на роботі наряду з іншими доказами, передбаченими ст. 57 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно листка непрацездатності ОСОБА_2 мав стати до роботи 13.03.2014 року, але позивачем надана довідка лікаря-хірурга міської поліклініки № 4 від 13.03.2014 року що він до 12 години знаходився у лікаря та довідка ПП «Імпульс ДЦ» що 13.03.2014 року з 13 години до 14 години ОСОБА_2 знаходився у них на обстеженні /т.1 а.с. 10, 80/.

Але суд першої інстанції ухвалюючи рішення на викладене уваги не звернув, та не перевірив поважність відсутності працівника на роботі за станом здоров'я та не дав належної оцінки вищевказаним довідкам та помилково прийшов до висновку, що лише листок непрацездатності може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника, а відвідування лікаря не є підставою для звільнення з роботи.

Згідно з вимогами ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на предмет своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 УПК України.

При цьому у спорах про поновлення на роботі, з урахуванням положень ЦПК України та КЗпП України доведення правомірності звільнення працівника покладено на роботодавця.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2, в частині поновлення його на роботі, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Військової частини А2110 середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 101 грн. 11 коп. /т.1 а.с. 34/.

Розрахунковий періодРозмір середньоденної заробітна платаРозмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у даний періодЗ 17.03.14 року по 31.12.14 року101, 11 грн.20323, 11 грн.З 01.01.15 року по 31.12.15 року101,11 грн.25277, 50 грн.З 01.01.16 року по 26.10.16 року101, 11, грн.19918, 67 грн.Загальна сума:65519, 28 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 65519, 28 грн., яка визначена без урахування податків та інших обовязкових платежів.

Також в своїх вимогах позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду, яка була завдана йому відповідачем незаконним позбавленням роботи та заробітної плати, що причинило йому моральні страждання і яку він оцінює у 50000 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з роботи у березні 2014 року за п.4 ст. 40 КЗпП України без дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства через що позивач на довгий час втратив нормальний життєвий зв'язок та докладав необхідних додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 1000 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_2 частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини А- 2110 № 52 від 17 березня 2014 року та наказу № 98 від 17 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади стрільця загону воєнізованої охорони військової частини А-2110, за пунктом 4 статті 40 Кодексу Законів про Працю України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді стрільця загону воєнізованої охорони у військовій частині А 2110 з 17 березня 2014 року.

Стягнути з військової частини А-2110 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2014 року по 26 жовтня 2016 року в сумі 65519 грн. 28 коп., яка визначена без урахування податків та інших обовязкових платежів.

Стягнути з військової частини А 2110 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Стягнути з військової частини А 2110 на користь держави судовий збір в сумі 655 грн. 20 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

ОСОБА_4