Ухвала суду № 62426, 03.08.2006, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

03 серпня 2006 року

Справа № 2-27/7718-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Голика В.С.,

Черткової І.В.,

секретар судового засідання Будяк К.А.

за участю представників сторін:

позивача: Куліченко О.М., дор від 06.02.2006; Аркатова В.В., дор. від 03.08.2006; Лаура О.Д., дор. від 06.02.2006

відповідача: Обухова А.В., дор. № 3057/9/10 від 02.03.2006: Шугалка Д.І., дор. № 6438/9/10-2 від 17.03.2005

3-іх осіб: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 24.05.2006 по справі № 2-27/7718-2006А

за позовом Дочірнього підприємства Туристична фірма "ЮМОС-ТУР закритого акціонерного товариства "ТАВРОСС" (вул. Київська, 46/Фрунзе, 8, місто Сімферополь,95017)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь,95053)

3-ті особи Євпаторійський центральний дитячий клінічний санаторій Міністерства оборони України (вул. Дуванівська, 21,Євпаторія,97400)

Дитячий санаторно-оздоровчий центр "Дружба" (вул. Маяковського, 7,Євпаторія,97411)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.05.2006 у справі № 2-27/7718-2006А задоволено позов Дочірнього підприємства Туристична фірма „Юмос-Тур” Закритого акціонерного товариства „Тавросс” до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача №0003282301/0 від 27.03.2006.

В основу постанови покладено висновок суду про невідповідність фактичним обставинам та вимогам чинного податкового законодавства України висновків відповідача про порушення позивачем підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5, підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпункту 6.2.2 пункту 6.2, пункту 6.3 статті 6, а також підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, які були викладені нею в акті перевірки №2005/23-6/31859462 від 20.03.2006 та покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення №0003282301/0 від 27.03.2006 про донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 512444,00грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 512444,00грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову , як винесену з порушенням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що платник податків – Дочірнє підприємство Туристична фірма “Юмос-Тур” купував санаторно-курортні послуги (путівки) на відпочинок дітей у санаторіїв і оздоровчих закладів (Євпаторійський дитячий клінічний санаторій, ДСОЦ “Дружба” м. Євпаторія) без податку на додану вартість відповідно до підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” і, додаючи до їх вартості свої туристичні послуги (екскурсійне обслуговування, трансфер та ін.), реалізовував нерезидентам по нульовій ставці, посилаючись на підпункт 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, що, на думку податкового органу, є порушенням пункту 6.3 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”. Так, не спростовуючи вживання нульової ставки податку на додану вартість при реалізації туристичних послуг (трасфер, екскурсійне обслуговування та ін.), доданих до пільгової дитячої путівки, відповідач вважає неправомірним застосування позивачем нульової ставки до операцій з продажу нерезидентам пільгової дитячої путівки, на яку не розповсюджується дія підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки згідно пункту 6.3 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється вживання нульової ставки податку на додану вартість з операцій експорту товарів (робіт, послуг) у випадку, якщо такі операції звільнені від оподаткування на митній території України відповідно до пункту 5.1 і пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону. За таких обставин, на думку відповідача, операції з перепродажу санаторно-курортних послуг (путівок) на відпочинок дітей в оздоровчих і санаторно-курортних установах у складі туристичних послуг підлягають по ставці 20%.

Державна податкова інспекція у місті Сімферополі також зазначає, що після виключення підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 із Закону України „Про податок на додану вартість” згідно із Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів” № 2505-ІV від 25.03.2005 послуги з туризму відповідно до пункту 6.1, пункту 6.2 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” обкладаються по ставці 20%. Пільга розповсюджується тільки на поставку путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок на території України фізичних осіб у віці до 18 років. А оскільки турпродукт позивача складався не тільки з дитячої пільгової путівки, а і доданих до неї туристичних послуг (трансфер, екскурсії тощо), то, на думку відповідача, позивач в порушення підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” не включав до податкових зобов’язань з податку на додану вартість у червні-серпні 2005року податок на додану вартість з операцій по реалізації туристичних послуг, які не є пільговими.

Висновок суду першої інстанції по обґрунтованому віднесенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, в яких відсутні реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пунктом 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” вважає таким, що суперечить даній нормі Закону, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону, а також пункту 12 Наказу Державної податкової адміністрації України „Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання і книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” № 165 від 30.05.1997.

В судовому засіданні представник ДПІ в м. Сімферополі апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти скарги заперечував, постанову суду першої інстанції просив залишити без змін.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились. Направили суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без їх участі.

При повторному розгляді справи в межах апеляційної скарги судова колегія встановила наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 14.02-20.03.2006 Державною податковою інспекцію у місті Сімферополі проведена комплексна документальна перевірка Дочірнього підприємства „Юмос-Тур” закритого акціонерного товариства „Тавросс” з питання правильності дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 до 01.10.2005, під час якої встановлено порушення позивачем підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5, підпункту 6.1.1 пункту 6.1, пункту 6.3 статті 6, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997.

За результатами вказаної перевірки і складено акт №2005/23-6/31859462 від 20.03.2006, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення №0003282301/0 від 27.03.2006, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1024888,00грн., в тому числі 512444,00грн. основного платежу і 512444,00грн. штрафних санкцій.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, за період з 01.10.2004 до 31.03.2005 відповідачем донараховано податок на додану вартість в сумі 454098,70грн. у зв’язку з виявленим порушенням підпункту 6.1.1 пункту 6.1, пункту 6.3 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997, за період з 31.03.2005 по 30.09.2005 відповідачем донараховано податок на додану вартість в сумі 34809,00грн., у зв’язку з виявленим порушенням позивачем підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, а також за грудень-січень 2005 року в сумі 23436грн., у зв’язку з порушенням підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Так, судова колегія не вбачає порушення застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин за перевірений період з 01.10.2004 до 31.03.2005 положень підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” (до його виключення із Закону згідно із Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів” № 2505-ІV від 25.03.2005р.).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами по суті, позивач здійснює туроператорську діяльність, самостійно формує власний туристичний продукт.

Стаття 5 Закону України „Про туризм” визначає, що туристичні оператори є суб’єктами туристичної діяльності і представляють собою юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Відповідно до підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997, чинної за перевірений період з 01.10.2004 по 31.03.2005, податок по нульовій ставці розраховується по операціям по наданню послуг з туризму на території України в разі їх продажу за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків.

Як свідчить апеляційна скарга, відповідачем не заперечується по суті правомірність застосування ДП „Юмос-Тур” ЗАТ „Тавросс” передбаченої підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” нульової ставки до операцій при реалізації туристичних послуг (трасфер, екскурсійне обслуговування та ін.), доданих до пільгової дитячої путівки, вважаючи неправомірним застосування позивачем нульової ставки до операцій з продажу нерезидентам самої пільгової дитячої путівки, на яку не розповсюджується дія підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки згідно пункту 6.3 статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється вживання нульової ставки податку на додану вартість по операціях експорту товарів (робіт, послуг) у випадку, якщо такі операції звільнені від оподаткування на митній території України відповідно до пункту 5.1 і пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону.

Судова колегія не приймає до уваги висновки відповідача відносно того, що операції з перепродажу санаторно-курортних послуг (путівок) на відпочинок дітей в оздоровчих і санаторно-курортних установах у складі туристичних послуг підлягають по ставці 20% з наступних підстав.

В розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” продажем послуг (робіт) є будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт).

Відповідно до статті 1 Закону України “Про туризм” туристичні послуги –це послуги по розміщенню в готелі (мотелі, кемпінгу, інших місцях тимчасового проживання), харчуванню, транспортному, екскурсійно-інформаційному та іншому туристичному обслуговуванню (включаючи послуги по страхуванню туристів) чи їхньої комбінації.

При цьому, туристичний продукт –це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, що включає не менше двох таких послуг, що реалізуються чи пропонуються для реалізації за зазначеною ціною, до складу якої входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не зв’язані з перевезенням і розміщенням (послуги по організації відвідування об’єктів культури, відпочинку і розваг, реалізації сувенірної продукції).

Та обставина, що позивач здійснював протягом періоду, що перевірявся, операції по реалізації нерезидентам саме туристичного продукту як власного товару на підставі власних ваучерів і договорів на санаторно-курортні і туристичні послуги, не заперечується відповідачем по суті.

Таким чином, доводи податкового органу відносно того, що позивач здійснював перепродаж санаторно-курортних послуг не відповідають фактичним обставинам і не грунтуються на вимогах Закону України „Про туризм”, оскільки позивач не здійснював перепродаж санаторно-курортних послуг, а здійснював продаж власного товару –туристичного продукту.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону база оподаткування операцій по продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості.

В даному випадку позивач обгрунтовано визначив базу оподаткування по операції з продажу туристичного продукту уцілому.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що донарахування податку на додану вартість по окремо взятій послузі в рамках однієї операції –продажу турпродукту і однієї бази оподаткування суперечить вимогам статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Безпідставним вважає судова колегія і посилання відповідача, в обгрунтування доводів своєї апеляційної скарги, на те, що судом першої інстанції порушено застосування до спірних правовідносин за період з 31.03.2005 по 30.09.2005 підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість”. Відповідач вказує, що підпункт 5.1.9 пункт 5.1 статті 5 вищевказаного Закону пільга (звільнення від оподаткування) розповсюджується тільки на поставку путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок на території України фізичних осіб у віці до 18 років, а не на весь тур продукт, продаж якого здійснював позивач.

Як свідчать матеріали справи, за вказане порушення протягом періоду з 31.03.2005 до 30.09.2005 відповідачем донараховано податок на додану вартість в сумі 34809,00грн.

Згідно підпункту 1.13.1 пункту 1.13 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, чинного в період спірних правовідносин, туристичний ваучер (путівка) –це документ визначен6ої форми, що дає право туристу на одержання туристичної послуги чи їх комплексу відповідно до умов письмового договору туристичного чи екскурсійного обслуговування.

Стаття 4 Закону України „Про туризм” визначає, що залежно від категорії осіб, які здійснюють туристичну подорож, їхніх цілей, об’єктів, що використовуються чи відвідуються, чи інших ознак, існують такі види туризму як дитячий, лікувально-оздоровчий та ін.

Як свідчать матеріали справи, позивач, поєднавши комплекс туристичних послуг, створив туристичний продукт –дитячий туризм, спрямований на задоволення потреб кінцевого споживача –фізичних осіб віком до 18 років, та здійснював його реалізацію на території України шляхом продажу туристичних ваучерів (путівок).

Підпунктом 5.1.9 пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що звільняються від оподаткування операції поставки путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок на території України фізичних осіб у віці до 18 років.

У Державній програмі відпочинку і оздоровлення дітей на період до 2008 року, затвердженій Постановою КМУ № 33 від 16.01.2003 встановлено, що відпочинком є комплекс спеціальних заходів, спрямованих на відновлення фізичних та психічних функцій дитячого організму, соціальної активності.

Як свідчать матеріали справи, до складу вартості туристичного ваучера (путівки) позивачем була включена не тільки вартість санаторно-курортного лікування і оздоровлення осіб у віці до 18 років, але і їх харчування, проживання та розміщення, екскурсійне обслуговування та транспортні послуги.

У судової колегії відсутні підстави вважати, що вказані заходи не спрямовані на відпочинок дітей, відновлення фізичних та психічних функцій дитячого організму та соціальної активності, у зв’язку з чим судова колегія вважає туристичний ваучер позивача путівкою на санаторно-курортне лікування і відпочинок на території України фізичних осіб у віці до 18 років, операції поставки яких позивач правомірно звільняв від оподаткування відповідно до підпункту 5.1.9 пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Крім того, в даному випадку судова колегія також виходить з того, що позивач не здійснював перепродаж путівок на санаторно-курортне лікування і оздоровлення осіб віком до 18 років, а здійснював продаж власного товару –туристичного продукту.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону база оподаткування операцій по продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості.

В даному випадку позивач обгрунтовано визначив базу оподаткування по операції з продажу туристичного продукту уцілому, оскільки донарахування податку на додану вартість по окремо взятій послузі в рамках однієї операції –продажу турпродукту і однієї бази оподаткування суперечить вимогам ст.. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Не погоджується судова колегія також з твердженнями відповідача про необґрунтоване включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість в грудні 2004 року в розмірі 14630грн. і в січні 2005 в розмірі 8806грн. на загальну суму 23436грн., оскільки податкові накладні, отримані від контрагентів, не містять всіх реквізитів відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а також пункту 12 Наказу ДПА України „Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання і книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” № 165 від 30.05.1997.

У вказаних податкових накладних відсутні одиниці виміру, кількість та ціна, але, враховуючи номенклатуру поставки послуг, зазначити ці показники є неможливим.

Посилання Державної податкової інспекції у місті Сімферополі на суперечність даних висновків суду першої інстанції підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” є безпідставним, оскільки вказана норма Закону, як і пункт 12 Наказу ДПА України № 165, не містить імперативної вказівки на недопустимість включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, в яких відсутні будь-які передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” реквізити. Крім того, підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначає право, а не обов’язок покупця в разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної звернутись до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням, додавши документи, що засвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких затрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Також, відповідно до пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 за зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, не зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Проте, як свідчать матеріали справи, податкові накладні, що підтверджують суми включеного до податкового кредиту податку на додану вартість у спірному періоді, до перевірки надані. Обставин їх виписування не платниками податку на додану вартість не встановлено.

За таких обставин справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в позові відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної республіки Крим від 24.05.2006 у справі № 2-27/7718-2006 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту оголошення та може бути оскаржена протягом місяця безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.В. Дугаренко

Судді В.С. Голик

І.В. Черткова