Ухвала суду № 62422535, 24.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 757/19706/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: ОстапчукТ.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11562/15 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Котули Л.Г.

при секретарі Крічфалуши С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Рябоконь Надії Станіславівни - представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_5 про припинення поруки.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 році Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» - правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - позивач, ПАТ «Укрсоцбанк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просило стягнути солідарно на користь Банку за Договором кредиту №10-29/3441 від 22.05.2007 заборгованість в розмірі 640 417,22 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку, становить 7 609 385,54 грн., а також судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог ПАТ «Укрсоцбанк» посилався на те, що Позичальник не виконує свої зобов'язання за графіком погашення кредитної заборгованості, викладеним у договорі в зв'язку з чим станом на 22.05.2014 виникла заборгованість в розмірі 640 417,22 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку, становить 7 609 385,54 грн., яка складається: із заборгованості за кредитом у сумі 414 490,87 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку, становить 4 924 946,94 грн. та заборгованості за процентами у сумі 225 926,35 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 2 684 438,59 грн.

У березні 2016 року відповідач ОСОБА_6 пред'явила зустрічний позов про визнання поруки, що виникла із договору поруки від 22 травня 2007 року № 02-10/1656, укладеного між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» такою, що припинена.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за участю третьої особи до ОСОБА_5 про припинення поруки - задоволено. Визнано поруку, що виникла на підставі Договору поруки від 22.05.2007 №02-10/1656, укладеного між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк») такою, що припинена.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції представник позивача подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити у повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не враховано вимоги ст. 264 ЦК України згідно якої після переривання перебіг позовної давності починається заново. Так, 07.11.2013 банком було надіслано на адресу ОСОБА_5 вимогу усунення порушень передбачених умовами договору, а саме повернення чергової частини по кредиту згідно графіку та сплатити відсотки за користування кредитні коштами. Дана дія служить підставою для переривання позовної давності, з позовом до суду банк звернувся 08.07.2014, а тому банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності. Вважає, що правила про позовну давність (тим більше початок його перебігу з моменту першої несплати чергового платежу) взагалі не можуть бути застосовані до заборгованості по тілу кредиту - суми яка була отримана від банку (без нарахованих відсотків). Такі строки можуть застосовуватися щодо кожного окремого траншу, який клієнт не здійснив. Також вказала, що підстави для припинення поруки відсутні, оскільки строк кредитного договору не закінчився, кредитний договір та договір поруки не розірвано.

У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідачів ОСОБА_8 - заперечував проти доводів скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2007 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір кредиту, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 499 000,00 доларів США та сплатою 13,00 % річних. Пунктом 1.1. кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 4 198,00 доларів США щомісячно з кінцевим терміном погашення 21 травня 2017 року та правом дострокового погашення у випадках, передбачених договором.

За умовами п.1.1. Договору кредиту сторони визначили, що погашення суми основної заборгованості здійснюється до 10 числа кожного місяця згідно графіку.

Відповідно до п. 2.4.1. Кредитного договору сплата процентів здійснюється не пізніше 10 числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо 10 число місяця є неробочим днем, то Позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно п. 2.4. цього Договору у попередній робочий день.

Згідно з підпунктами 3.3.7., 3.3.8, 3.3.9. договору позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному підпунктом 1.1 договору; достроково повернути кредит, погасити нараховані проценти та сплатити можливі штрафні санкції у випадках, визначених, в тому числі у пункті 4.5 цього договору.

Пунктом 4.5 цього договору передбачена відповідальність позичальника у разі невиконання (неналежного виконання) останнім обов'язків, визначених у підпунктах 3.3.7., 3.3.8. цього договору. Так, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня повернути кредит в повному обсязі, сплатити проценти та штрафи.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_6 22 травня 2007 року було укладено договір поруки, відповідно до підпункту 6.2 якого він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Із наданих позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник ОСОБА_5 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів з травня 2010 року, останній платіж зі сплати кредиту здійснено ним 15 січня 2008 року, 02 лютого 2009 року погашено прострочену заборгованість та 12 квітня 2010 року сплачені проценти за користування кредитом.

У зв'язку з порушенням позичальником строків повернення кредиту та процентів за користування кредитом, що встановлені договором та виникненням заборгованості кредитор 14 липня 2014 року звернувся до суду, пред′явивши позов про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором, а також дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Перевіряючи доводи сторін, надаючи оцінки зібраним у справі доказам, судова колегія виходять з такого.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів.

Пунктом 4.5 кредитного договору встановлено, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником більш ніж 90 календарних днів своїх обов'язків щодо своєчасної сплати кредиту та процентів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а позичальник зобов'язаний протягом 1 робочого дня повернути кредит у повному обсязі, сплатити відсотки та штрафи.

Отже, сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Таким чином, відповідає умовам договору та вимогам закону висновок суду першої інстанції про те, що строк, у межах якого кредитор може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, передбачений статтею 257 ЦК України (щодо позичальника у даних правовідносинах) та частиною четвертою статті 559 цього Кодексу ( щодо поручителя у даних правовідносинах) обчислюється через 90 календарних днів з дати, коли позичальник перестав сплачувати кредит, нараховані проценти за кредитом та штрафні санкції.

Із наданих позивачем розрахунків заборгованості та пояснень сторін судом першої інстанції встановлено, що позичальник ОСОБА_5 здійснив останній платіж 12 квітня 2010 року. Відповідно за умовами пункту 4.5 договору строк користування кредитом достроково сплив 10 серпня 2010 року через 90 календарних днів з дати, коли позичальник перестав сплачувати кредит, нараховані проценти за кредитом та штрафні санкції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк у три роки від дня настання зміненого строку виконання основного зобов'язання закінчився у 2013 році, тоді як ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом 14 липня 2014 року, тобто поза межами цього строку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 10 березня 2016 року подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давність до вимог ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с.188-189 том 1).

У відповідності до вимог частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» із застосуванням положення про наслідки спливу позовної давності відповідає вимогам закону.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_6 про визнання поруки, що виникла на підставі договору поруки від 22 травня 2007 року № 02-10/1656 між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» такою, що припинена, суд першої інстанції правильно виходив із того, що згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як встановлено судом першої інстанції, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання усіх зобов'язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів. Крім того, пунктом 4.5 кредитного договору сторони врегулювали питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Як встановлено судом першої інстанції при розгляді справи, що позичальник ОСОБА_5 здійснив останній платіж 12 квітня 2010 року. Строк користування кредитом достроково сплив 10 серпня 2010 року, а з позовом до поручителя кредитор звернувся в суд 14 липня 2014 року.

Встановленні обставини у справі свідчать про те, що вимогу до поручителя ОСОБА_6 про повернення боргових сум кредитор пред'явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати, тому суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З урахуванням зазначених норм матеріального права суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ«Укрсоцбанк».

Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що судом першої інстанції не застосована норма ст. 264 ЦК України та не враховано, що 07.11.2013 банком було надіслано на адресу ОСОБА_5 вимога про усунення порушень, передбачених умовами договору, а саме повернення чергової частини по кредиту згідно графіку та сплатити відсотки за користування кредитні коштами, а тому дана дія служить підставою для переривання позовної давності, є безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1), а також у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина 2). Згідно з частиною 1 цієї статті діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. Таким чином направлення кредитором на адресу боржника вимоги про усунення порушень за кредитним договором без підтвердження (визнання) таких порушень боржником не є підставою, за наявності якої починається новий перебіг строку позовної давності у правовідносинах за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 .

Посилання в апеляційній скарзі щодо неможливості застосування правил про позовну давності до заборгованості по тілу кредиту - суми яка була отримана від банку (без нарахованих відсотків) відхиляються як необґрунтовані та такі, що не впливають на суть ухваленого рішення, оскільки сторони кредитного договору поряд з установленням строку дії договору встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання - частина 5 статті 261 ЦК України.Таким чином, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Крім того, як вбачається із змісту кредитного договору, що сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання (пункт 4.5). Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до визначених умов договору строк користування кредитом достроково сплив 10 серпня 2010 року через 90 календарних днів з дати, коли позичальник перестав сплачувати кредит, нараховані проценти за кредитом та штрафні санкції

Отже, змінивши строк виконання основного зобов'язання, кредитор зобов'язаний був пред'явити позов до позичальника в межах трирічного строку позовної давності, а до поручителя протягом шести місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Рябоконь Надії Станіславівни - представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційного суду.

Головуючий: Судді: