Ухвала суду № 62415010, 02.11.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/1190/16-ц Номер провадження 22-ц/775/2010/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 листопада 2016 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Папоян В.В.

за участю секретаря Чураєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішен-ня Димитровського міського суду Донецької області від 6 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповіда-льністю «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» про відшкодування мора-льної шкоди у звязку з трудовим каліцтвом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Шахтобудівельна ком-панія «Донецькшахтопроходка» про відшкодування моральної шкоди у звязку з трудовим каліцтвом. На обґрунтування вимог зазначив, що з 02 квітня 2012 року по 04 червня 2014 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Шахтобудівельна компанія «Донецьк-шахтопроходка», працюючи гірником очисного забою. 3 лютого 2014 року під час вико-нання трудових обовязків з ним стався нещасний випадок, в результаті якого шматком гірничої маси було травмовано 5-й палець лівої руки, що було зафіксовано актами Н-5 та Н-1 від 06 лютого 2014 року.

Позивач лікувався амбулаторно та стаціонарно, зокрема, лікувався стаціонарно у Димитровській міській лікарні з 03 лютого 2014 року по 10 лютого 2014 року, де йому бу-ла проведена ампутація 5-го пальця на рівні нижньої третини основної фаланги.

10 квітня 2014 року висновком міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Красноармійська йому вперше було встановлено 10 % втрати праце-здатності внаслідок трудового каліцтва. Повторно 10 квітня 2016 року позивачу було та-кож встановлено 10 % втрати працездатності на 3 роки. Вказуючи на те, що в результаті отримання ушкодження він зазнав значних фізичних та душевних страждань, які вирази-лись у фізичному болю, важкості хвороби, психологічному дискомфорті, зниженні життє-вої активності, відчутті неповноцінності у трудових відносинах, неможливості вести пов-ноцінний спосіб життя, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь мора-льну шкоду в розмірі 9 592 гривні, визначивши його десятьма щомісячними страховими виплатами.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 6 жовтня 2016 ро-ку позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопро-ходка» про відшкодування моральної шкоди у звязку з трудовим каліцтвом задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» на ко-ристь ОСОБА_2 3 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та судовий збір в розмірі 551,20 грн на користь УДК в м. Димитров.

При ухвалені рішення суд виходив з того, що позивач дійсно отримав травму на виробництві, йому була проведена ампутація пятого пальця на рівні нижньої третини ос-новної фаланги, після цього він проходив амбулаторне лікування, внаслідок чого йому була заподіяна моральна шкода. Проте враховуючи те, що отримана травма не відноситься до тяжких виробничих травм, та позивач і надалі продовжує працювати на аналогічній роботі, виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.

На вказане рішення ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляцій-ну скаргу, в якій просив рішення Димитровського міського суду Донецької області від 6 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначив, що суд неправильно встановив ступінь страждань позивача, та сума у 3 000 грн. не є справед-ливою компенсацією завданої моральної шкоди.

Наразі позивачу потрібно докладати зайвих зусиль для постійного проведення реа-білітації та лікування його хвороб для підтримання стану здоровя принаймні у такому самому стані та для запобігання погіршення стану здоровя. Сьогодні позивач не може вести повноцінний спосіб життя, протягом тривалого часу відчуває фізичні страждання, обумовлені важкістю хвороби, психологічний дискомфорт і значне порушення душевного спокою.

Позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що він був здоровою працездатною людиною, втратив 10 % працездатності у звязку з травмою на виробництві. Після втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. Спостерігається критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина, адже він більше ніколи не повернеться до роботи, бо його хвороба невиліковна.

Крім того представник позивача зазначає, що нормативні акти з охорони праці по-зивач не порушував. Мала місце протиправність дій відповідача, повязаних з порушен-ням Закону України «Про охорону праці», «Правил безпеки у вугільних шахтах», що ста-ло причиною втрати здоровя позивача. Також комісією з розслідування нещасного випа-дку було неякісно проведено розслідування.

Від позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд апеляційної скарги без їх участі (а.с. 71, 88).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши ма¬теріали справи та перевіри-вши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вва-жає, що скарга задоволенню не підлягає, а оска¬ржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 02 квітня 2012 року був прийнятий на роботу в ТОВ «Шахтобудівельна компанія «Донецькшахтопроходка» горноробочим очисного забою 5 розряду з повним робочим днем під землею. 04 червня 2014 року пози-вач звільнений з підприємства на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін (а.с.7 зв. бік).

3 лютого 2014 року під час виконання трудових обовязків, працюючи в другу зміну над виконання наряду на зведення литої смуги в 6 південному конвеєрному штреку блоку 10 позивач ОСОБА_2 отримав травму пятого пальця лівої кисті, спричинену випадінням шматку породи з покрівлі розгазуючого вікна, що підтверджується актами форми Н-5 та Н-1 (а.с. 8-10, 11-12). Причинами нещасного випадку визнано невиконання потерпілим ОСОБА_2 вимог п.1 «Інструкції з охорони праці для гірника очисного забою», згідно якої гірник очисного забою зобовязаний піклуватися про особисту безпеку та здоровя у процесі виконання трудових обовязків, вимог п.9.40.2 СУПОТ згідно яких працівник зобовязаний знати і виконувати вимоги технічної документації, ПЛА в межах своєї роботи та правила поведінки в особливо небезпечних підземних умовах. Окрім того, причинами нещасного випадку визнано невиконання гірничим майстром дільниці ОСОБА_4 вимог п.2 «Посадової інструкції гірничого майстра дільниці». Висновки актів сторонами не оспорені.

Згідно довідки МСЕК за наслідками отриманого в результаті нещасного випадку ушкодження позивачу по даній травмі 10 квітня 2014 року вперше було встановлено втра-ту працездатності у розмірі 10% та по травмі, що мала місце 02 березня 2009 року - в роз-мірі 10%, всього 20 % втрати працездатності, з 10 квітня 2014 року по 01 травня 2016 року (а.с. 13). Повторно 10 квітня 2016 року позивачу було також встановлено по 10 % втрати працездатності по трудовим каліцтвам від 03 лютого 2014 року та від 02 березня 2009 ро-ку до 28 квітня 2019 року (а.с. 14).

Згідно історії хвороби №109-145 позивач після отримання травми перебував на ста-ціонарному лікуванні з 03 лютого 2014 року по 10 лютого 2014 року, де йому була прове-дена ампутація 5-го пальця на рівні нижньої третини основної фаланги, після чого прохо-див амбулаторне лікування. За висновком ВКК №23 від 04 березня 2014 року отримана ним травма не відноситься до тяжких виробничих травм. 04 червня 2014 року позивача було звільнено з роботи на підставі ст.36 КЗпП за згодою сторін. З 01 вересня 2014 року позивач продовжив свою трудову діяльність на іншому підприємстві, працюючи горноро-бочим очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем в шахті і працює на таких роботах на теперішній час.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в устано-вах, організаціях мають бути створені безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів вироб-ництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються пра-цівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізич-ної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не-безпеки.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваже-ним ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Про наявність права на відшкодування моральної шкоди потерпілій особі внаслідок нещасного випадку на виробництві зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі за конституційним поданням Уповноваже-ного Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту „б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещас-ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра-цездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пун-кту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про страхові виплати), де в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини зазначено, що: «положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону N 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця)».

Оскільки судом встановлено, що травму позивач отримав під час виконання трудо-вих обовязків 3 лютого 2014 року, обовязок відшкодування моральної шкоди має бути покладено на роботодавця.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню, на відшкодування моральної шкоди, суд відповідно до розяснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верхов-ного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про ві-дшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тіле-сних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до частини 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування мора-льної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізич-них та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і спра-ведливості.

Суд першої інстанції з урахуванням встановлених судом обставин, характеру і об-сягу завданої моральної шкоди, ступеню втрати працездатності, глибини і тривалості мо-ральних та фізичних страждань потерпілого, яких зазнав та продовжує зазнавати позивач, а також загальних засад цивільного судочинства щодо розумності і справедливості, визна-чив розмір відшкодування моральної шкоди - 3000 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що по-зивачу внаслідок того, що з ним стався нещасний випадок на виробництві, була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач вимушений був проходити лікування, обстеження для встановлення втрати працездатності, це дійсно потягло за собою зниження життєвої активності, переживання з приводу хвороби та можливе критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за висновком ВКК №23 від 04 березня 2014 року отримана позивачем травма не відноситься до тяжких виробничих травм. А причинами нещасного випадку серед іншого визнано невиконання потерпілим ОСОБА_2 вимог п.1 «Інструкції з охорони праці для гірника очисного забою», згідно якої гір-ник очисного забою зобовязаний піклуватися про особисту безпеку та здоровя у процесі виконання трудових обовязків, вимог п.9.40.2 СУПОТ згідно яких працівник зо-бовязаний знати і виконувати вимоги технічної документації, ПЛА в межах своєї роботи та правила поведінки в особливо небезпечних підземних умовах.

Таким чином враховуючи, що травма не була тяжкою, кардинальним чином не змі-нила уклад життя та життєві звязки позивача, та сталася у тому числі з вини позивача ма-теріальна компенсація моральної шкоди у сумі 3000 грн. є справедливою та відповідає об-ставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що комісією з розслідування нещасного випадку розслідування було проведено неякісно, є необґрунтованими, адже висновки актів сторо-нами не були оспорені.

Таким чином доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення су-ду першої інстанції.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розг¬ляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рі¬шення суду першої інста-нції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заяв¬лених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і за-лишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додер-жанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України, підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303 - 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 Сер-гія Олександровича, відхилити.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 6 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею закон-ної сили.

Судді: