Ухвала суду № 62412848, 31.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/2989/16-ц 31.10.2016 31.10.2016 31.10.2016

Провадження №22-ц/784/2311/16

Суддя у 1 інстанції Лазарева Г.М.

Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

31 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів - Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю:

- боржника ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року у справі за поданням державного виконавця Корабельного відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України,

встановила:

У серпні 2016 року державний виконавець Корабельного відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі Корабельний відділ ДВС) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - ОСОБА_2, без вилучення паспортного документу, посилаючись на те, що боржником не виконується судове рішення в добровільному порядку.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року подання задоволено. ОСОБА_2 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність такої ухвали, просив її скасувати.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу суду першої інстанції скасувати, оскільки суд постановив її без точного додержанням норм процесуального права, а подання державного виконавця повернути до того ж районного суду для повторного вирішення питання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.

Постановляючи оскаржену ухвалу, районний суд виходив з того, що для цього у нього є законні підстави та повноваження.

Проте з цим у повній мірі погодитися неможна.

В силу ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що здійснюється нею через систему відповідних державних органів, а також судів.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

-2-

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі - Пакт), кожна людина є вільної у виборі місця перебування і вправі покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, або які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення, прав і свобод інших осіб.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України і може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2); якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

З набранням чинності з 9 березня 2011 р. Закону від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

У зв'язку з цим, Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) доповнено ст. 377-1, яка є спеціальною, і якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Іншого способу обмеження у праві виїзду за межі України законодавець не передбачив, а тому встановлення такого обмеження в інший спосіб - є неприпустимим.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що вирішення судами питання про обмеження у праві виїзду за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК України, лише за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону № 606-XIV і у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).

За змістом ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за місцезнаходженням органу ДВС в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

-3-

При цьому, саме державному виконавцю належить обов'язок довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право лише у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Оскільки чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення», а практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня, то під «ухиленням» від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків, у зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Саме ці діяння, а також наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, і підлягають доведенню у суді.

І тільки за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання» можливе задоволення такого подання.

Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, а тому саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Оскільки законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність самого факту невиконання зобов'язань, а тільки за ухилення від їх виконання, то з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясовувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

При цьому слід зазначити, що ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо.

Встановлення названих обставин, дає суду підстави для відмови у поданні державного виконавця.

В той же час, встановлення того, що боржник свідомо ухиляється від виконання - маючи змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин, дає суду підстави для задоволення подання.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом.

Наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку не зумовлюють «необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів». Не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків і саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, встановленого державним виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження.

-4-

У зв'язку із цим не можна говорити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні у разі, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

На підставі наведеного вище, можна зробити висновок, що поняття «ухилення» від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Судовий розгляд справи про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України закінчується постановленням ухвали, яка за своєю формою та змістом повинна відповідати вимогам статей 208 - 210 ЦПК України.

Вступна частина такої ухвали повинна містити час та місце її постановлення; повне найменування суду, що прийняв ухвалу; прізвище та ініціали судді та секретаря судового засідання; ім'я, прізвище, по батькові державного виконавця, який брав участь у справі (відповідно до ст. 377-1 ЦПК України ), а також предмет подання.

В описовій частині ухвали зазначається про суть питання, яке вирішується, зокрема зазначається: зміст і підстави внесеного подання; пояснення державного виконавця, якщо він брав участь у розгляді подання, а також зазначаються докази, подані державним виконавцем на підтвердження внесеного подання.

Мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу. Зокрема, у цій частині ухвали суд повинен наводити встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких він виходив при вирішенні подання, мотиви визнання одних фактів та доказів, якими обґрунтовувалось подання, та відхилення інших.

Резолютивна частина ухвали повинна містити:

- висновок суду про задоволення або відмову в задоволенні подання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження;

- прізвище, ім'я, по батькові боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи, число, місяць і рік народження, місце реєстрації для боржника - фізичної особи або юридична адреса для боржника-юридичної особи і фактичне місце проживання або знаходження відповідно для фізичних і юридичних осіб, також з обов'язковим зазначенням громадянства країни боржника;

- висновки про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, без тимчасового затримання чи вилучення паспорта або іншого документа, який посвідчує особу та надає право виїзду з і в'їзду в Україну, з обов'язковим зазначенням, до якого моменту діють обмеження.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України право оскаржити ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України мають: державний виконавець, який вніс подання, сторони виконавчого провадження та інші зацікавлені особи.

-5-

Підставами для скасування ухвал судів першої інстанції можуть бути такі помилки: відсутність вирішення питання про відкриття провадження за поданням державного виконавця, порушення процедури розгляду подання, недоведення ухилення від виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржена ухвала постановлена без точного дотримання виписаних вище положень чинного законодавства, зокрема:

- суд першої інстанції ухвалив її без відкриття провадження у справі;

- без належного дослідження обставин та доказів, на які посилався державний виконавець в обґрунтування подання, а також встановлення виконавчих дій останнього, здійснених з січня 2016 року;

- за відсутності мотивів, з яких подання було задоволено.

В матеріалах справи є відомості про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 16 січня 2016 року, вимоги державного виконавця до боржника ОСОБА_2 про його явку до Корабельного відділу ДВС та надання відповідної інформації щодо нього була направлена на адресу боржника. Проте, докази про вручення постанови та вимоги боржнику відсутні.

ОСОБА_2 заперечував отримання вищезазначених постанови та вимог від державного виконавця про надання інформації та повідомлення про відкриття виконавчого провадження. З акту державного виконавця від 14 червня 2016 року слідує, що зі слів батька боржника, ОСОБА_2 за місцем реєстрації не мешкає тривалий час (а.с.5).

За такого, оскаржена ухвала не може залишатися в силі, а тому її слід скасувати, а подання з доданими до нього матеріалами, повернути до районного суду для повторного вирішення у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року скасувати.

Подання державного виконавця Корабельного відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у миколаївській області Акопяна Л.Г. повернути до того ж районного суду для повторного вирішення питання про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова