Рішення № 62412846, 31.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2933/16-ц 31.10.2016 31.10.2016 31.10.2016

Провадження №22-ц/784/2399/16

Категорія 55 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Рішення

Іменем України

31 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю:

- позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2016 року ухвалене за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «ЖЕК-10» (далі - ПП «ЖЕК-10») про стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

06 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПП «ЖЕК-10» про стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати за період з 17 лютого по 15 грудня 2015 року в розмірі 13478 грн. 58 коп.

08 вересня 2016 року, збільшуючи позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що перебував з відповідачем у трудових відносинах.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2015 року, поновлено його на роботі у ПП «ЖЕК 10» на посаді слюсаря-електрика з ремонту устаткування 4 розряду з 04 березня 2014 року, стягнуто з ПП «ЖЕК-10» на його користь 10926 грн. 81 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказане судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу фактично виконано відповідачем 15 грудня 2015 року, про що йому стало відомо 21 грудня 2015 року.

Позивач також вказував, що зазначені порушення його трудових прав призвели до моральних страждань. Тривалим ухиленням відповідача від своєчасного виконання рішення суду та захворюванням серця, яке виникло у нього та, у звязку з чим він з 08 березня по 06 червня 2016 року знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, існує прямий причинний зв'язок.

Посилаючись на вищезазначене, вимоги ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

-2-

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувшись з таким позовом пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, а клопотання про поновлення вказаного строку ним не заявлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.

Між тим, колегія суддів не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими рішеннями, ОСОБА_3 з 16 жовтня 2012 року по 25 березня 2013 року перебував у трудових відносинах з ПП «ЖЕК-10» та обіймав посаду слюсаря - електрика 4 розряду.

Наказом директора ПП «ЖЕК-10» від 25 березня 2013 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2014 року ОСОБА_3 поновлено на роботі. На виконання вказаного рішення суду відповідачем видано наказ №19-к від 20 лютого 2014 року щодо поновлення позивача на роботі.

Наказом № 27 к від 04 березня 2014 року його звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2014 року та додатковим рішенням цього ж суду від 05 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 лютого 2015 року, ОСОБА_3 поновлено на роботі та стягнуто на його користь 10926 грн. 81 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.5-8).

Отже, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2014 року набрало законної сили 17 лютого 2015 року і саме з цього часу повинно було бути виконано відповідачем (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Проте, на виконання зазначеного рішення суду, на рахунок позивача були зараховані кошти лише 15 грудня 2015 року, про що свідчить лист ТВБВ №10014/0187 філії - Миколаївське обласне управління ПАТ «Ощадбанк м. Миколаєва» про зарахування на рахунок позивача 10926 грн. 81 коп. ( а.с. 11).

За змістом ст. ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати, є обґрунтованими.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порушення трудових прав позивача щодо своєчасної виплати заробітної плати, на думку колегії суддів, призвело до заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди. Тому вимоги позивача про відшкодування такої шкоди, також є обґрунтованими. У звязку з тим, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності спричинення позивачу моральної шкоди є помилковим.

-3-

Аналіз наведених вище положень закону свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати, відшкодування моральної шкоди, є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторони. У кожному випадку суд зобовязаний перевірити і обговорить причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви., чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк

Правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року справа № 6-409цс16, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2015 року державним виконавцем Заводського відділу ДВС ММУЮ винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2014 року, у звязку з його виконанням (а.с. 38). Згідно з платіжними дорученнями № 65066322 від 15 грудня 2015 року перераховано на картковий рахунок ОСОБА_3 10926 грн. 81 коп. (а.с. 11). Отже, вищезазначене рішення суду виконане в повному обсязі, проведено повний розрахунок із ОСОБА_3

З позовом про стягнення компенсації за ст. 117 КЗпП України позивач звернувся лише 06 червня 2016 року, тобто з пропуском тримісячного строку, що встановлений ст. 233 КЗпП України. Доповнені ним позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди подані до суду 08 вересня 2016 року, тобто ще більш ніж 3 місяці з дня звернення до суду з первісними вимогами, строк предявлення за якими пропущено.

Як на поважність причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивач посилався на те, що починаючи з 08 березня по 06 червня 2016 року він перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, у звязку із захворюванням на гострий інфаркт міокарда. 06 червня 2016 року за рішенням ВКК йому встановлено інвалідність.

На підтвердження цих доводів ОСОБА_3 надав медичні виписки з яких вбачається, що він один день з 09 по 10 березня 2016 року та 14 днів з 24 березня по 06 квітня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні. 06 червня 2016 року йому встановлена інвалідність (3 група) до 01 червня 2017 року (а.с.31, 39 42).

-4-

Інших доказів відсутності обєктивної можливості позивача вчасно подати даний позов, матеріали справи не містять. Отже, аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що позивач та його представник не представили достатні та обєктивні докази, що свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що 09 лютого 2016 року позивач ОСОБА_3 предявив позов до відповідача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати (стягнута за вищезазначеним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва), у звязку з порушенням термінів її виплати, стягнення витрат, відшкодування моральної шкоди. 24 травня 2016 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва, ухваленим з участю позивача, стягнуто з ПП «ЖЕК 10» на користь ОСОБА_3 3113 грн. 91 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, 32 грн. 52 коп. витрат на отримання довідки та 300 грн. відшкодування моральної шкоди. (а.с.33-36).

Таким чином, хоча у рішенні суд і не зазначив мотивів відмови у поновленні пропущеного строку звернення до суду, однак в своєму рішенні правильно не врахував вищенаведені доводи позивача як поважні причини пропуску такого строку.

За такого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернувшись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати лише 06 червня 2016 року ОСОБА_3 пропустив встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з даним позовом. Тому суд вірно відмовив в задоволенні вказаних позовних вимог з цих підстав.

Разом з тим, з урахуванням викладеного, за пропуском позивачем строку звернення до суду щодо вирішення трудового спору відповідно до положень ст. 233 КЗпП України не підлягали задоволенню вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки та вважав недоведеними вимоги позивача про завдання моральної шкоди, то на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення районного суду підлягає зміні щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме підставою відмови слід вважати пропуск позивачем строку звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2016 року змінити в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та вважати підставою відмови у задоволенні цих позовних вимог пропуск строку звернення до суду.

Рішення суду в іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_5

Справа № 487/2933/16-ц

Провадження № 22ц/784/2399/16 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 55 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Рішення

Іменем України

(вступна та резолютивна частини)

31 жовтня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю:

- позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2016 року ухвалене за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «ЖЕК-10» (далі - ПП «ЖЕК-10») про стягнення середнього заробітку за час порушення строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

Керуючись ст. ст. 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2016 року змінити в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та вважати підставою відмови у задоволенні цих позовних вимог пропуск строку звернення до суду.

Рішення суду в іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_5