Постанова № 62411806, 21.10.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11590/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Гончарука В.П.,

з секретарем Красновою І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язати здійснити виплату пенсійного забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язати здійснити виплату пенсійного забезпечення. Просить суд визнати протиправними дії відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії за вислугу років з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за вислугу років за період 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Позивач мотивував заявлені вимоги тим, що працює з 2010 року на посаді судді Вмщого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. З 2011 року перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримає пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням. Згідно довідки № 14/2797 від 14 березня 2016 року виданої на запит позивача вбачається, що з 01 квітня 2015 року виплату пенсії позивачу було припинено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вважає, що його право на отримання пенсії за вислугу років у встановлений законом строк порушено.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. Додатково надав суду письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову. Додатково надав суду пояснення, які викладенні в запереченнях на позовну заяву, що долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані заперечення, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Судом встановлено, що з 16.02.2011 року позивач перебуває на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію за вислугу років.

Згідно довідки № 14/2797 від 14 березня 2016 року виданої на запит позивача вбачається, що з 01 квітня 2015 року виплату пенсії позивачу було припинено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».(а.с. 10).

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права,Конституція Українимає найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй.Конституція Українигарантує впевненість громадян у тому, що їхнє теперішнє становище не буде погіршено прийняттям новогозаконучи іншого нормативно-правового акта; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком (статті1,3 Конституції України). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третястатті 22 Конституції України), усі люди є рівні у своїх правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними передзаконом, не може бути привілеїв чи обмежень прав і свобод громадян за будь-якими ознаками (стаття 21, частина першастатті 24 Основного Закону України).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).

Відповідно достатті 1 Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осібособи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цимЗакономза наявності встановленої ним вислуги на військовій службі та службі в органах внутрішніх справ, мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Редакція пункту „б статті 12 Закону N 2262-XII протягом дії цього закону змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби. У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець (прирівняні до них особи) міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності трудового стажу 25 років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить вислуга в органах внутрішніх справ та на військовій службі.

Так, пункт „б ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб в редакції Закону від 4 лютого 1994 року передбачав право на пенсію за вислугу років осіб офіцерського складу та осіб середнього, старшого і вищого складу органів внутрішніх справ, які звільнені зі служби за віком, у зв'язку із хворобою, скороченням штатів або обмеженим станом здоров'я і які на день звільнення досягли 45-річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Проте, в редакції п. „б ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та наявності загального трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день звільнення, була замінена словами „незалежно від підстав та часу звільнення.

Тобто після набрання чинності зазначеного Закону в редакції від 4 липня 2002 року умова досягнення 45-річного віку та наявності загального трудового стажу 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ саме на день звільнення відпала та братися до уваги не може.

Крім того, у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.05 року № 4 «Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»роз'яснено, що може бути призначена пенсія військовослужбовцям раніше звільненим зі служби за умов встановлених пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституція Українивиокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно достатті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо [Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення N 5-рп/2002)]. Отже, для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов'язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов'язаних з ризиком для життя та здоровя, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб. Обмеження цих гарантій не відповідає статтям3,22,48 Конституції України. Тому право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами статей22та64 Конституції України.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Саме до цього зводяться правові висновки, висловлені Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі № 21-630а14, в постанові від 06 лютого 2012 року у справі № 21-322а11 та в постанові від 25 вересня 2012 року у справі № 21-230а12 (рішення № 42905865, 23740249 та № 27362826 відповідно у Єдиному державному реєстрі судових рішень), ухвалених за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносин.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якогозаконучи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїі в усіх необхідних випадках застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (п. 2постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Відповідно до ст. 2 Положення про Пенсійний фонд України (затвердженоУказом Президента України від 6 квітня 2011 року N 384/2011), Пенсійний фонд України у своїй діяльності керуєтьсяКонституцією Українита законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра

Таким чином, з 1 квітня 2015 року відповідачем виплату вказаної вище пенсії позивачу припинено з посиланням на вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213), яким внесені зміни до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262) в редакції Закону № 213, яка набрала чинності з 1 квітня 2015 року, і яка на час розгляду справи не визнана такою, що не відповідає Конституції України, тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Станом на 1 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач дійсно давала право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у звязку з чим відповідачем правомірно було припинено виплату пенсії позивачу.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213 у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у звязку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, нормиЗакону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

З 1 червня 2015 року особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 квітня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у звязку з чим передбачені статтею 54 Закону № 2262 підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 1 квітня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

З огляду на вказане суд вважає, що з 1 квітня 2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону № 2262 підлягає відновленню у звязку з відсутністю зазначених у статті 54 вказаного Закону підстав для її невиплати. При цьому, поновити права та інтереси позивача іншим шляхом ніж відновлення виплати цієї пенсії неможливо.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно ч. 2 зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було неправомірно припинено виплату пенсії позивачу, оскільки відсутні підстави для невиплати її відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262) в редакції Закону № 213, яка набрала чинності з 1 квітня 2015 року.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язати здійснити виплату пенсійного забезпечення підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", 8-11, 17-19, 41, 69-71, 94, 100, 160-163, 167, 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язати здійснити виплату пенсійного забезпечення - задовольнити .

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплати ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) з 1 квітня 2015 р. по 31 грудня 2015 р. пенсійного забезпечення за вислугу років.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) витрати пов»язані зі сплатою судового в розмірі 551 грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з моменту проголошення, а постанова, що була проголошена в поряду передбаченого ч.3 ст. 160 КАС України протягом 10 діб з дня отримання копії постанови.

Суддя: