Ухвала суду № 62409287, 01.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/2363/15-ц Головуючий у І інстанції Бурзель Ю. В.Провадження № 22-ц/780/4995/16 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 56 01.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

01 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Журби С.О., Олійника В.І.,

за участю секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Яготинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» (надалі ТОВ «Євролізинг Україна» та/або ТОВ) не має ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу, не отримало необхідну довідку про взяття на облік юридичної особи, яка видається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, з якої слідувало б, що компанію-лізингодавця взято на облік як фінансову установу з правом надавати послуги фінансового лізингу, договір фінансового лізингу, укладений між ним та ТОВ нотаріально не посвідчений, а відтак є нікчемним, умови вказаного договору є несправедливими.

Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № д00950 від 29 вересня 2015 року, стягнути з відповідача на його користь грошову суму, сплачену на виконання договору фінансового лізингу № д00950 від 29 вересня 2015 року в розмірі 72 тис. грн. та покласти судові витрати на ТОВ «Євролізинг Україна».

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року позов задоволено.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилаючись на необґрунтованість рішення та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір містить несправедливі умови для позивача та не був нотаріально посвідченим, що в сукупності є передбаченими законом підставами для визнання договору недійсним і стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за договором коштів.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із вимогами закону.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізигну (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (ч.2 ст. 806 ЦК України та ч.1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»). За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. ст. 806, 808 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 вересня 2015 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Євролізинг Україна" укладено договір фінансового лізингу № д00950. На виконання умов договору фінансового лізингу № д00950 від 29 вересня 2015 року ОСОБА_2 сплачено рахунок авансовий платіж на суму 72 тис. грн. (а.с. 22). Предмет лізингу ОСОБА_2 не передавався, акт приймання-передачі не підписувався.

За змістом п.п. 1.3, 2.1, 2.2, 3.3.1 оспорюваного договору лізингу лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.

Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку, передбаченому договором, сплатити передбачені даним договором платежі.

Відповідно до п. 1.4 вказаного договору Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Вказане положення договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Також відповідно до п. 3.2.7 договору лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 даного договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

Відповідно до п. 12.1 договору лізингу лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно до п. 4.1 договору фінансового лізингу лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 даного договору.

За змістом сторінки 1 договору фінансового лізингу адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Таким чином визначені у п. 4.1 оспорюваного договору платежі, зокрема, адміністративний платіж, комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Оскільки визнання недійсними вказаних положень оспорюваного договору зумовлює зміну інших положень договору відповідно до ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» згідно позовних вимог оспорюваний договір слід визнати недійсним у цілому.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживачу та порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Факт відсутності ліцензії у ТОВ «Євролізинг Україна» відповідачем не оспорювався.

Виходячи з аналізу чинного законодавства оспорюваний ОСОБА_2 правочин за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тобто відповідно до ст. 215 ЦК України недійсність такого договору встановлена законом.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що договір фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Євролізинг Україна» 29 вересня 2015 року, слід визнати недійсним, а оскільки ОСОБА_2 на виконання умов вказаного договору сплатив відповідачу 72 тис. грн., предмет лізингу у користування не отримав, тому відповідно до вимог ст. 216 ЦК України слід стягнути з відповідача сплачені ОСОБА_2 кошти на виконання умов договору фінансового лізингу.

Встановивши вказані обставини справи, суд прийшов до вірних висновків про те, що в даному випадку право позивача як лізингоодержувача було порушено та його вимоги щодо повернення плаченого ним коштів на виконання договору фінансового лізингу підлягають задоволенню .

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інших доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.

При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» - відхилити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: