Ухвала суду № 62407522, 27.10.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/453/15-ц Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Галацевич О.М., Якухно О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АЛЬФА-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 04 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "АЛЬФА-БАНК" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 Просило стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 66 279,01 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та пені. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 14 травня 2008 року з ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 7 196,12 доларів США. Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 04 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 за кредитним договором кошти у сумі 64 265,34 грн., із яких: прострочене та строкове тіло кредиту - 58 499,92 грн. та пеня - 5 765,42 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (а.с.251-252 т.1). Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги договір купівлі-продажу з ВАТ «Житомир-Авто», гарантійний лист банку, в якому не співпадають дати, не врахував сплати по квитанціях та порушив строки подачі апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 14 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №700006967, за умовами якого для придбання ОСОБА_1 транспортного засобу ВАЗ 210934-20 за договором купівлі-продажу №0225, укладеним 12 травня 2008 року із ТОВ «Авто-Технологія» (продавцем), відповідачу надано кредит у розмірі 7 196,12 дол. США, з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 13,99% та терміном остаточного повернення кредиту до 15 травня 2013 року (а.с.5-9 т.1).

Сторонами 11 березня 2009 року укладений договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору від 14 травня 2008 року №700006967, за умовами якого змінилася дата остаточного повернення кредиту з 15 травня 2013 року на 15 травня 2017 року (а.с.158-160 т.1).

Кредитний довір є оспорюваним правочином, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

У даній справі вимоги про визнання недійсним кредитного договору чи договору про внесення змін і доповнень до нього або окремих їх частин не заявлялися, а відповідно до застережень ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як у межах заявлених вимог.

У матеріалах справи також відсутні рішення судів щодо визнання недійсними оспорюваних договорів на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Окрім того, у даному випадку суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення.

За таких обставин на даний час колегія суддів не вбачає правових підстав для сумнівів щодо підписання ОСОБА_1 договору про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору, оскільки належних та допустимих доказів на спростування чинності цього договору не надано, а доводи апеляційної скарги з цього приводу не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до п.2.7 розділу 1 кредитного договору сторони домовилися про наступний порядок надання відповідачу кредиту.

Так, не пізніше наступного банківського дня після отримання банком документів, зазначених у розділі №2, останній мав надати кредит однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на відповідний поточний рахунок ОСОБА_1, відкритий ним у кредитора.

У разі надання кредиту в доларах США ОСОБА_1 здійснює продаж іноземної валюти, отриманої як кредитні кошти за договором, за безготівковим курсом, встановленим банком на день здійснення валютообмінної операції, а сума, отримана в результаті такої операції, в національній валюті України одразу зараховується на його поточний рахунок.

ОСОБА_1 в порядку договірного списання доручив позивачу перерахувати кошти (в т.ч. виручені ним від продажу валюти) зі свого поточного рахунку на рахунок продавця автомобіля у сумі 34 160 грн. з метою оплати за договором купівлі-продажу від 12 травня 2008 року №0225.

Умови п.2.7 розділу 1 кредитного договору та виконання цих умов повністю спростовують доводи апеляційної скарги про невзяття судом першої інстанції до уваги договору купівлі-продажу з ВАТ «Житомир-Авто» та гарантійного листа банку, в якому не співпадають дати, а також посилання відповідача на те, що у позивача на день платежу не було законних підстав для здійснення від його імені будь-яких валютообмінних операцій та інших платежів та дій, оскільки придбання автомобіля відбулося до моменту укладення кредитного договору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач діяв у відповідності до положень ст.526 ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та умов договору, а тому його дії є законними, а доводи ОСОБА_1 - надуманими, враховуючи також ту обставину, що він підтвердив факт передачі йому продавцем автомобіля.

Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено право банку в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов, з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника.

Збільшення банком розміру процентної ставки за цим договором в односторонньому порядку з 13,99% до 16,5% річних є правомірним, оскільки рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийняте до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким заборонено змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору (цей Закон набрав чинності 10 січня 2009 року), та банк своєчасно до моменту настання таких змін листом від 01 вересня 2008 року повідомив ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки шляхом направлення рекомендованого листа на адресу останнього (а.с.58-60).

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції всіх сплат відповідача по квитанціях спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких заборгованість за простроченим тілом кредиту становить 368,75 дол. США та строкове тіло кредиту складає 2 290,90 дол. США, що за курсом НБУ - 58 499,92 грн., а пеня за рік - 5 765,42 грн.( а.с.54-57, 88-149,161-223).

За таких обставин, суд першої інстанції керуючись статтями 525,526,530,549,631,1050,1054 ЦК України обґрунтовано стягнув з відповідача вищевказані суми на користь позивача.

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не врахував п.12 кредитного договору, що призвело до ухвалення рішення судом, який не мав на те право, спростовуються правовою позицією Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року, висловленою при розгляді справи №6-2630цс15, відповідно до якої розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03 лютого 2011 року №2983-VI «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди», щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейськими судами» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку. Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

За таких обставин спір між банком та ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту, що виник під час виконання цього кредитного договору, правомірно розглянув Брусилівський районний суд Житомирської області, оскільки вищевказаним Законом виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку, незважаючи на наявність третейського застереження в кредитному договорі, а тому даний спір не може бути предметом третейського розгляду, а підвідомчий суду загальної юрисдикції.

Посилання відповідача на те, що при укладенні кредитного договору була відсутня письмова згода його дружини щодо вчинення такого правочину не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки дана обставина мала б значення при пред'явленні вимог про визнання договору недійсним, а як вже зазначалося вище, таких вимог у даній справі не заявлялося.

Відповідно до ч.3 і 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доводи ОСОБА_1 у апеляційній інстанції відносно того, що позивачем пропущено строк позовної давності не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки рішення по суті спору ухвалювалося судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У суді першої інстанції відповідач та його представники у жодний спосіб не заявляли про застосування позовної давності. Дана обставина ретельно перевірена судом апеляційної інстанції. Оскільки не заявлялося про застосування позовної давності під час розгляду спору в суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями застосувати даний інститут.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду, згідно ст.308 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 04 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча

Судді: