Рішення № 62406254, 25.10.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7117/16-ц

Провадження № 2/161/2849/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

при секретарі Козак О.А.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.03.2012 року між нею та ОСОБА_3, як пізніше зясувала, був укладений договір дарування, за умовами якого вона передала у власність ОСОБА_3 ? частку квартири АДРЕСА_1.

Зазначає, що вказаний договір був укладений нею під впливом помилки, оскільки вона є пенсіонеркою, у неї померла дитина, має поганий стан здоровя, часто хворіє, постійно потребує допомоги та піклування.

Вказує, що ОСОБА_3 є племінницею її бувшого чоловіка і знаючи про проблеми зі здоровям, матеріальний стан, запропонувала їй допомогу, пообіцявши доглянути її до смерті, надавати матеріальну, моральну та іншу допомогу, якщо вона переоформить свою квартиру. І так як відповідач раніше допомагала їй в особистих справах, проявляла турботу, була її представником в суді щодо поділу квартири, оформляла документи на неї, то вона погодилась переоформити своє житло. При цьому, вона вважала, що укладала договір довічного утримання.

Проте, в подальшому ОСОБА_3 заявила, що ні доглядати, ні утримувати вона її більше не буде, а лише тільки гарно похоронить.

17.11.2015 року вона звернулась до нотаріуса ОСОБА_4, у якої отримала копію договору дарування та зрозуміла, що то не договір довічного утримання.

Вважає, що відповідач, заздалегідь не маючи намір вести за нею догляд та матеріально утримувати, увійшла в довіря, обіцяючи її доглянути до смерті, навмисно та цілеспрямовано ввела її в оману і схилила до укладення договору дарування.

При цьому, вказує, що договір дарування був укладений всупереч її волі, тому що вона не мала наміру безоплатно передавати квартиру у власність відповідача, оскільки це у неї єдине житло. Договір укладався з умовою, що ОСОБА_3 буде її доглядати до смерті і матеріально утримувати.

У звязку з чим, просила визнати недійсним договір дарування ? частки квартири АДРЕСА_1.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовну заяву підтримали з підстав, викладених у ній. Просили суд її задовольнити.

Відповідач та її представник в судове засідання не зявились, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені судом належним чином. Разом з тим, представник відповідача подав заява, в якій він просить справу слухати у його відсутності та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши представлені письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.03.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 ? частки квартири АДРЕСА_1 (а.с. 7-9).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 1 ст. 718 ЦК України передбачено, що дарунком можуть бути рухомі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

У відповідності до ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як слідує із п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як зясовано в судовому засіданні, позивач, як особа похилого віку, перенісши важку моральну травму, повязану із смертю доньки та незадовільний стан здоровя, з метою її утримання посвідчила у нотаріуса договір дарування помилившись щодо фактичних обставин справи, маючи на меті укладення договору довічного утримання, чого в судовому засіданні не заперечила й сама відповідач.

При цьому, на даний факт вказує поведінка й дії обдарованої, яка намагалась спочатку допомагати позивачу у повсякденному житті, тим самим вказувала на наявність правочину стосовно довічного утримання.

Крім того, дані обставини підтверджуються здійсненням платежів позивачем за комунальні послуги як за своє житло, оскільки іншого в неї немає і навіть за таких обставин, як стверджує ОСОБА_1, вона не могла б собі дозволити позбутись таким чином житла. Вказане також ствердила в судовому засіданні й свідок ОСОБА_5

Водночас, інші свідки, допитані в судовому засіданні не змогли спростувати наявність у позивача помилки щодо фактичних обставин правочину.

Отже, дослідивши та проаналізувавши в сукупності представлені докази, суд прийшов до висновку, що в діях позивача мала місце помилка в момент укладання правочину щодо його фактичних обставин та реальних наслідків, тобто помилка, яка має істотне значення, зважаючи на вік та хворобливий стан позивача, а тому оспорюваний договір слід визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 551,20 грн. сплаченого судового збору.

На підставі ст. ст. 6, 10, 11, 58, 60, 61, 209, 213-215 ЦПК України, керуючись ст. ст. 651, 717, 725, 726 ЦК України, суд , -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування ? частки квартири АДРЕСА_2, укладений 28.03.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за №584.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 551 (пятсот пятдесят одну) грн.. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк