Постанова № 62405391, 02.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12933/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Ніко-Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.02.2015 року № 110/26552210 та № 11126552206.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2016 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 11126552206 та 110/26552210 в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 8159,40 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову та просять постановити нову про відмову у задоволенні позову в цій частині. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судом встановлено, що в період з 24.11.2014 року по 13.01.2015 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова перевірка ТОВ «Ніко-Україна» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 19.01.2015 року № 45/26-55-22-10/30113927.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 160.2 ст. 160, п. 152.8 ст. 152 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидентів всього у сумі 586202 грн.;

п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ 15.12.2004 року № 637, тобто несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в КОРО.

Рішенням ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.01.2015 року № 5816/10/26-55-22-10 висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення позивача на акт перевірки - без задоволення.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень від 03.02.2015 року:

- № 11126552206, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 732752,00 грн., у тому числі за основним платежем - 586202,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 146550,00 грн.;

- № 110/26552210, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 31815,20 грн.

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів спірні рішення залишено без змін.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 11126552206, судова колегія виходить з наступного.

Перш за все, судова колегія звертає увагу на приписи п. 102.1 ст. 102 ПК України, за якими контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції щодо винесення податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення у межах строку, визначеного ст. 102 ПК України.

Доводи апелянта щодо правомірності даного спірного рішення зводяться до того, що ТОВ «Ніко-Україна» у зв'язку із виплатою Компанії «Buymore Ltd» (Кіпр) роялті на підставі субліцензійної угоди № BMR-NUK/007 від 01.01.2010 року повинні були сплачувати податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений п. 160.2 ст. 160 ПК України, оскільки беніфіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу по вищевказаній угоді, на думку апелянта, є Компанія «International Finance & Leasing Ltd.» (Сполучене Королівство), яка із Компанією «Buymore Ltd» (Кіпр) уклала відповідний ліцензійний договір.

Колегія суддів не може пристати на позицію апелянта, з огляду на слідуюче.

Згідно із статтею 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до п. 160.2 ст. 160 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Пунктом 160.1 ст. 160 ПК України встановлено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються: …; в) роялті; … .

Згідно пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування …, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, … . Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абз. 1 цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

В силу пунктів 103.1 - 103.4 ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Отже, податковий агент - резидент України, який виплачує дохід нерезиденту країни, з якою укладено відповідний міжнародний договір, звільняється від оподаткування у разі подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує його статус, як нерезидента. При цьому, дозволяється застосовувати звільнення від оподаткування доходів нерезидента, якщо такий нерезидент має право на отримання таких доходів та не є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або посередником щодо такого доходу.

Таким чином, аналіз зазначених вище правових приписів дає підстави зробити висновок, що податкове законодавство України не вимагає, щоб нерезидент був власником об'єкта інтелектуальної власності, щодо якого виникають роялті.

Статтею 6 «Доходы от авторских прав и лицензий» Соглашения между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Республики Кипр об избежании двойного налогообложения доходов и имущества, подписаной 29.10.82, ратифицированой 04.07.83, встановлено, що «платежи по авторским правам и лицензиям, получаемые из источников в одном Договаривающемся Государстве лицом с постоянным местопребыванием в другом Договаривающемся Государстве, не подлежат налогообложению в первом Государстве. Термин «платежи по авторским правам и лицензиям» в настоящей статье означает любые платежи, полученные в качестве компенсации за продажу, использование или предоставление права использования: …; d) товарных знаков, а также знаков обслуживания; е) фирменных наименований и другой аналогичной собственности;».

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

В п. 3.2 ст. 3 ПК України також зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що у першу чергу, в даному випадку, потрібно керуватися саме положеннями міжнародного договору Соглашения между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Республики Кипр об избежании двойного налогообложения доходов и имущества, яка діяла протягом 26.08.1983 року - 01.01.2014 року (в тому числі, у перевіряємому періоді).

За таких обставин, податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений пунктом 160.2 статті 160 Податкового кодексу України не сплачується якщо такий нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків або коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам.

Судом встановлено, що між ТОВ «Ніко-Україна» (Україна, ліцензіат) та Компанією «Buymore Ltd» (Кіпр, ліцензіар) було укладено субліцензійну угоду № BMR-NUK/007 від 01.01.2010 року.

Зі змісту даного цього договору, а також листа Компанії «International Finance & Leasing Ltd.» (Сполучене Королівство) від 01.01.2010 року № 01/10 слідує, що Компанія «Buymore Ltd» (Кіпр) за згодою ліцензіара (Компанії «Іnternational Finance & Leasing Ltd.» (Сполучене Королівство) надали позивачу субліцензію на використання торгової марки «NIKO», тобто Компанія «Buymore Ltd» (Кіпр) за даною субліцензійною угодою є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, у вигляді роялті, із джерелом походження з України.

Більш того, ТОВ «Ніко-Україна» для перевірки надавали відповідачу сертифікати про статус податкового резидента від 09.07.2012 року (апостиль № 238947/12 від 11.07.2012 року) та від 14.03.2013 року (апостиль № 180379/13 від 27.06.2013 року), видані податковим управлінням Міністерства фінансів Республіки Кіпр, яким засвідчується, що Компанія «Buymore Ltd» є резидентом Кіпру, відповідно до Угоди між Урядом Республіки Кіпр та Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік про уникнення подвійного оподаткування прибутків та майна, що була підписана 29.10.1982 року у м. Москва, положення якої продовжують застосовуватися у відносинах між Республікою Кіпр та Україною. Дані обставини не заперечуються та не спростовуються апелянтом.

Отже, ТОВ «Ніко-Україна» не мали підстав для утримання податку з доходів нерезидентів в розмірі 15% при здійсненні виплат у вигляді роялті Компанії «Buymore Ltd» (Кіпр) за субліцензійною угодою про надання субліцензії на торгову марку «NIKO».

Апелянтом також зазначається, що позивач протиправно не утримав податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений п. 160.2 ст. 160 ПК України, при виплаті нерезиденту - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) за договором № APX-N-UKR/001 від 05.09.2013 року про сплату винагороди за переведення боргових зобов'язань в сумі 422611,21 доларів США, що еквівалентно 3377931,41 грн.

Такі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, адже, договір № APX-N-UKR/001 від 05.09.2013 року було укладено між Компанією «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Кредитор, Швейцарія) та ТОВ «Ніко-Україна» (Боржник, Україна) на підставі переліку договорів стосовно кількаразового переведення боргових зобов'язань ТОВ «Ніко-Україна» між різними кредиторами, переліченими у преамбулі договору, в якому зазначено, що боржник зобов'язується, починаючи з 01.11.2013 щомісячно, протягом 36-ти календарних місяців, сплатити кредитору винагороду за переведення боргових зобов'язань боржника, а кредитор зобов'язується прийняти винагороду, сплачену боржником. Сума винагороди становить 7606981,21 доларів США. Строки і розміри сплати винагороди визначені у п. 1.4 договору.

Крім того, в п. 1 додаткової угоди до договору № APX-N-UKR/001 зазначено, що під терміном «винагорода» в цьому договорі сторони розуміють виключно повну грошову компенсацію боргових зобов'язань боржника перед кредитором по договору відступлення права вимоги № 1 від 02.09.2013, укладеному між кредитором та первісним кредитором.

Зазначене вище повністю спростовує твердження апелянта, що ТОВ «Ніко-Україна» в 4 кварталі 2013 року здійснили нерезиденту - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) виплату доходу за договором № APX-N-UKR/001 від 05.09.2013 року в розмірі 422611,21 доларів США (еквівалентно 3377931,41 грн.), оскільки винагорода, виплачена позивачем вказаному нерезиденту не підпадає під визначення доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, які передбачені абз. «й» п. 160.1 ст. 160 ПК України.

Аналіз змісту ст.ст. 509, 512, 514, 516, 517, 524 Цивільного кодексу України та пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 ПК України свідчить, що переуступка будь-яким кредитором (первісним або наступним) будь-яких вимог прав боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору здійснюється за компенсацію у будь-якій формі (грошову та негрошову) або без такої компенсації.

З огляду на зазначене, судова колегія не може не погодитися з висновком суду першої інстанції, що кошти, які ТОВ «Ніко-Україна» виплатили Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) на підставі договору № APX-N-UKR/001 про сплату винагороди від 05.09.2013 року є компенсацією вартості боргу, а не доходом нерезидента - Компанії «ATC-Apex Trade & Commerce AG» (Швейцарія) у вигляді інших доходів від провадження господарської діяльності на території України.

Таким чином, твердження апелянта про порушення позивачем вимог ПК України щодо оподаткування доходів нерезидентів є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому податкове повідомлення - рішення від 03.02.2015 року № 11126552206 є протиправним та правомірно скасовано судом першої інстанції.

Більш того, згідно висновку експертів КНДІСЕ за результатами проведення судово-економічної експертизи від 30.10.2015 року № 12236/12237/15-45 встановлено, що висновки акту перевірки відповідача щодо заниження податку з доходу нерезидентів ТОВ «Ніко-Україна» в період з 1 по 4 квартали 2012 року та з 1 по 4 квартали 2013 року на загальну суму 586202,00 документально та нормативно не підтверджується. Даний експертний висновок додатково підтверджує позицію суду першої інстанції щодо протиправності зазначеного вище спірного рішення апелянта.

Щодо посилань апелянта на порушення ТОВ «Ніко-Україна» вимог п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 року № 637 (далі - Положення), а саме: несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів на загальну суму 6363,04 грн. (1059,23 + 1631,88 + 3671,93) в КОРО, судова колегія зазначає слідуюче.

Відповідно до контрольних стрічок РРО фіскальний № 2655013946, за робочий день 18.02.2012 року було здійснено операцію «службова видача» на суму 1059,23 грн. та відповідно до записів касової книги підприємства фактично оприбутковано 17.02.2012 року; за робочий день 17.07.2012 року було здійснено операцію «службова видача» на суму 1631,88 грн. та відповідно до записів касової книги підприємства фактично оприбутковано 16.07.2012 року; за робочий день 20.02.2013 року було здійснено операцію «службова видача» на суму 3671,93 грн. та відповідно до записів касової книги підприємства фактично оприбутковано 19.02.2013 року.

Згідно п. 2.6 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим …, дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

В силу вимог п. 1 Положення оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскільки календарний день (доба) налічує 24 години, тобто день триває з 0 годин 00 хвилин до 24 годин 00 хвилин, при щоденній роботі з РРО Z-звіт необхідно виконувати щодня по закінченні робочої зміни, але не пізніше 24 години цього дня.

Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, …, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем було надано достатньо доказів в підтвердження оприбуткування готівки по операціям за 16.07.2012 року у повній відповідності до п. 2.6 Постанови № 637, оскільки підприємство не мало можливості здійснити таке оприбуткування за цей день через несправність блоку живлення РРО.

В свою чергу, апеляційна інстанція не може пристати на таку позицію Окружного адміністративного суду м. Києва, оскільки надані ТОВ «Ніко-Україна» докази не спростовують факту оприбуткування готівки за 16.07.2012 року на слідуючий день - 17.07.2012 року.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, мають своєчасно та в повній мірі оприбутковувати всю готівку, що надходить до кас, та щоденно, тобто кожного робочого дня по закінченні зміни, але не пізніше 24 години цього ж дня, друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО. У разі недотримання суб'єктом господарювання при здійсненні діяльності п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та пп. 2.6 гл. 2 Положення до нього за рішенням відповідних органів застосовуються штрафні (фінансові) санкції згідно з вимогами п. 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та абз. 3 ч. 1 ст. 1 Указу Президента України № 436/95.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом України в постанові від 14.06.2016 року у справі № 0870/1140/12.

Судова колегія не може в якості належних та допустимих доказів посилання на несправність 16.07.2012 року блоку живлення РРО, що позивач підтверджує книгою обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування і перевірок, акта від 17.07.2012 року (в якому зазначено, що через несправність блоку живлення РРО не було знято за 16.07.2012 Z звіт, який був знятий 17.07.2012 року), оскільки дані документи створені та видані ТОВ «Ніко-Україна», які є зацікавленими особами. Більш того, навіть вказані позивачем докази не є поважними причинами нероздрукування РРО Z-звіт не пізніше 24 години 16.07.2012 року. Несправність блоку живлення РРО по суті є проблемою самого підприємства, яке в такому разі мало б припинити роботу в цей день через несправність РРО.

Отже, апеляційна інстанція приходить до висновку про несвоєчасне оприбуткування позивачем готівкових коштів за 16.07.2012 року на суму 1631,88 в КОРО, у зв'язку з чим, податкове повідомлення - рішення від 03.02.2015 року № 110/26552210 протиправно скасовано судом першої інстанції в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 8159,40 грн. (1631,88 х 5). Правомірність спірного рішення в іншій частині була встановлена Окружним адміністративним судом м. Києва та позивачем не оскаржувалася.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 110/26552210, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 31815,20 грн. є правомірним в повному обсязі. Оскільки дане рішення було скасовано судом першої інстанції в частині застосування суми штрафу в розмірі 8159,40 грн., то колегія суддів знаходить за необхідне скасувати постанову суду в цій частині з ухваленням нової про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності та обґрунтованості спірного рішення від 03.02.2015 року № 11126552206, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 732 752,00 грн., тоді як правомірність рішення від 03.02.2015 року № 110/26552210, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 31815,20 грн. знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 110/26552210 в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 8159,40 грн. з постановленням нової про відмову у позові в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2016 року в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2015 року № 110/26552210 в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 8159,40 грн. - скасувати, постановивши в цій частині нову про відмову у позові.

В решті постанову суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 02.11.2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Карпушова О.В.