Постанова № 62403186, 13.10.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 р. Справа № 804/5538/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій А.В. за участю: позивача представника відповідача ОСОБА_3 Єлізарова К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини В 0440 (А 1126) Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Військової частини В 0440 (А 1126) в якому позивач просить:

- визнати відмову командуванням військової частини № В 0440 (А1126), код 22994874, Міністерства оборони України, звільнити позивача з військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту з 24 вересня 2016 року - протиправною;

- зобов'язати командування Військової частини № В 0440 (А1126), код 22994874, Міністерства оборони України звільнити позивача з військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту з 24 вересня 2016 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 23 вересня 2013 року позивачем був підписаний контракт з відповідачем про проходження військової служби у Збройних силах України, строк дії якого складає три роки. 29 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом про звільнення в зв'язку з закінченням строку контракту, проте, 02.07.2016 року отримав письмову відповідь від відповідача про відмову у звільненні у зв'язку з тим, що в Україні відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» настав особливий період. Позивач вважає висновки відповідача безпідставними та необґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

В наданих до суду запереченнях зазначено, що 29.06.2016 року позивач звернувся до командування військової служби - польова пошта В0440 з письмовим рапортом за вх.№4902, в якому висловив своє небажання продовжувати термін військової служби та прохав звільнити його з військової служби за контрактом у запас, про що позивачу відмовлено, оскільки, відсутні правові підстави для його звільнення з військової частини - служби за контрактом, який укладений до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А 1126 полковника Содоля Юрія Івановича 23.09.2013 року укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України протягом строку Контракту.

Згідно п. 3 вищезазначеного контракту зазначено, що контракт є строковим та укладено відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992№2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За змістом частини 2 статті 23 Закону №2232-ХІІ для громадян України з числа осіб рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється тривалістю 3 роки.

Згідно порядку розірвання та продовження строку дії Контракту військовослужбовець зобов'язаний попередити про свій намір щодо розірвання контракту письмово посадову особу, уповноважену приймати рішення про звільнення, не пізніше ніж за місяць до подання рапорту про звільнення з військової служби, а за наявності бажання продовжити військову службу після закінчення строку дії контракту не пізніше ніж за три місяці до дня закінчення цього строку, подати відповідний рапорт у порядку підпорядкування посадовій особі уповноваженій укладати новий контракт.

Чинним законодавством України передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України. Однак в порушення ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якої загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті, фактична тривалість службового часу згідно розпоряджень командування щонайменше в 2 рази перевищує нормальну тривалість. За цей понаднормовий час в порушення законодавства не надаються дні відпочинку і не виплачується компенсація грошовими коштами.

29 червня 2016 року позивачем поданий рапорт про небажання укладати новий контракт та звільнення у зв'язку з закінченням строку контракту.

Згідно ст. 27 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року N 1115/2009 днем припинення (розірвання) контракту є:

1) день закінчення строку контракту;

2) день, зазначений у наказі начальника органу Держприкордонслужби про виключення військовослужбовця зі списків особового складу цього органу в разі

дострокового припинення (розірвання) контракту;

3) день набрання чинності контрактом про навчання в разі вступу особи рядового складу, сержантського і старшинського складу до вищого військового навчального закладу;

4) день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим;

5) день, зазначений у наказі ректора вищого військового навчального закладу про виключення курсанта зі списків особового складу.

Таким чином, закінчення строку дії контракту є підставою для його розірвання, у випадку якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту.

29.06.2016 року позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом про небажання укладати новий контракт та звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту.

З відповіді відповідача від 02.07.2016 року № 3892/2 на рапорт ОСОБА_3 від 29.06.2016 року вбачається , що відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію у зв'язку з чим в Україні настав особливий період. А тому, згідно п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службі за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені роки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом 2 ч. 3 ст. 23 та ч. 8 ст. 26 цього Закону укладення контракту строком на шість місяців військовослужбовцями строкової військової служби та військовослужбовцям військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу або оголошення рішення про демобілізацію).

Отже, відповідачем, в односторонньому порядку, без письмової згоди позивача продовжено строк дії контракту від 23.09.2013р. до оголошення демобілізації, тобто на невизначений період. З наказом позивача не було ознайомлено, витяг з наказу належним чином не вручено, зміни до Контракту не вносились.

Правове регулювання проходження військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 р. Відповідно до пункту "б" частини 2 статті 26 Закону звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом проводиться на підставах, передбачених частиною шостою з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За приписами частини 6 статті 26 Закону контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт "а").

Разом з цим, у силу положень частини 9 статті 23 Закону у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Таким чином, закінчення строку дії контракту є підставою для його розірвання у випадку, якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту. У той же час можливість продовження строку дії контракту про проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку законодавець пов'язує виключно з настанням особливого періоду.

Визначення "особливого періоду" міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого допускається продовження строку дії контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, а також часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом зазначає, що часткову мобілізацію в Україні було оголошено та проведено у декілька етапів. Так, зокрема Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014 - починаючи з 18.02.2014 року по 02.05.2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 року №454/2014 - починаючи з 07.05.2014 року по 20.06.2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 року №607/2014 - починаючи з 24.07.2014 року по 06.09.2014 року, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015 - починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.

Таким чином, зазначеними Указами Президента України мобілізація як комплекс відповідних заходів зі сторони держави оголошувалась не безстроково, а була обмеженою у часі та стосувалась не усіх категорій військовослужбовців.

Слід звернути увагу й на те, що в Указі в. о. Президента України "Про часткову мобілізацію" №303/2014 від 17 березня 2014 року, на підставі якого було продовжено строк дії контракту позивача, взагалі не зазначалось про те, що дія цього Указу розповсюджується на осіб, які проходять військову службу за контрактом.

Що стосується посилання відповідача на ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо неможливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду до оголошення рішення про демобілізацію, то у п.3 цієї частини статті дійсно зазначено про необхідність прийняття рішення про демобілізацію для звільнення з військової служби за контрактом у зв'язку із закінчення його строку.

Однак, у даному випадку йдеться саме про ті контракти, які були укладені під час особливого періоду, у тому числі під час проведення мобілізації. У той же час контракт з позивачем був укладений до прийняття Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014, тобто до подій, що стали причиною запровадження особливого періоду та мобілізації.

Відповідно до п.6 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015 постановлено Міністерству оборони України провести звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію". Указом Президента України №254/2015 від 06.05.2015 року «Про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 "Про часткову мобілізацію" було постановлено провести у травні-липні 2015 року звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 "Про часткову мобілізацію".

Отже, як вбачається з зазначених Указів Президента України, вони стосуються такого виду військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, а позивач даного виду військової служби не проходив.

Більш того, з позивачем не укладався новий контракт під час мобілізації та дії особливого періоду, відтак на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем при укладанні контракту у вересні 2013р., не поширюються вимоги Указів Президента України про часткову мобілізацію чи демобілізацію, а отже і норма Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" про продовження строку дії контракту до оголошення демобілізації.

За таких обставин, підстави, з якими Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" пов'язує можливість продовження дії контракту позивача понад встановлені строки - відсутні, відтак відмова припинити дію контракту з позивачем не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати відмову командуванням військової частини-польова пошта №В 0440 (код 22994874), Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_3 з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту з 23 вересня 2016 року - протиправною.

Зобов'язати командування військової частини-польова пошта №В 0440 (код 22994874), Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_3 з військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту з 23 вересня 2016 року.

Стягнути з військової частини-польова пошта №В 0440 (код 22994874) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2016 року

Суддя О.В. Єфанова