Постанова № 62402671, 01.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа № 906/756/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Кириченко О.В. - представник за довіреністю від 28.12.2015р. №05/5287

від відповідачів:

- ПАТ "Житомирінвест": не з'явився

- ФОП ОСОБА_2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, м.Житомир

на рішення господарського суду Житомирської області

від 29.09.16 р. у справі № 906/756/16 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, м.Житомир

до - Публічного акціонерного товариства "Житомирінвест", м.Житомир,

- Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Житомир

про визнання недійсним договір купівлі-продажу, про спонукання до повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.09.2016р. у справі №906/756/16 в задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Публічного акціонерного товариства "Житомирінвест" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договір купівлі-продажу, про спонукання до повернення майна - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відділення Фонду державного майна України по Житомирській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм чинного законодавства;

- не погоджується з думкою суду першої інстанції, який вважає, що належним способом захисту права власності в даному випадку є пред'явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та аргументував відмову у позові тим, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області було обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону;

- зауважує, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, з огляду на норми цивільного законодавства, просило суд застосувати саме наслідки недійсності правочину та відновити порушене право власності шляхом повернення об'єкта до державної власності, враховуючи наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним;

- вважає, що такий спосіб захисту порушеного права власності як визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, обраний Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області, є цілком правомірним та таким, що відповідає нормам ст.16 ЦК України.

- додає, що відмовою у задоволенні позову, на підставі нібито невірно обраного способу захисту, суд фактично порушив гарантоване державою право на захист права власності, чим на сьогодні порушені державні інтереси.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.10.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 01.11.2016р..

Відповідачі у справі в судове засідання 01.11.2016р. не звились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 19.10.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення до розгляду на 01.11.2016р. всім сторонам процесу надіслана у встановленому порядку, що підтверджується відміткою канцелярії суду у лівому нижньому куті на зворотній стороні зазначеної ухвали.

Вказана ухвала надіслана на адресу відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, а саме: 10004, АДРЕСА_1, однак повернулась з відміткою поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання".

Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення при розгляді даної справи в суді першої інстанції ФОП ОСОБА_2 отримувала судову поштову кореспонденцію за адресою: 10004, АДРЕСА_1, про що свідчить відмітка на ньому.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, ухвалою суду від 19.10.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідачі не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2016р. підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2016р. у справі №906/756/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників відповідачів, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2002р. між Відкритим акціонерним товариством "Житомирводбуд" (продавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі - продажу (під умовою) (далі - договір), згідно п.1.1 якого Відкрите акціонерне товариство "Житомирводбуд" передало, а Приватний підприємець ОСОБА_2, кпила часину приміщень, загальною площею 4014,9м.кв., що входять до цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства - "Автобаза" Відкритого акціонерного товариства "Житлмирводбуд", розташованих в АДРЕСА_2, що складаються з:

- адмінбудинку з вбудованою їдальнею, цегляного, літ."А", загальною площею 1354,5м.кв, договірною ціною 200000грн.,

- будинку майстерні , цегляного, літ."Б", загальною площею 1981,7м.кв., договірною ціною 400000грн.,

- будинку заправки, цегляного , літ."Д", загальною площею 41,5м.кв.,

- приміщення КПП, цегляного, літ."Ж", загальною площею 127,6м.кв.,

- будинку диспетчерської, цегляного, літ."З, З1", загальною площею 509,6м.кв. - загальною договірною вартістю трьох вище вказаних приміщень 120000,00грн., в подальшому предмет продажу.

Відповідно до п.1.2 договору, це майно, що є предметом продажу, належить продавцю ВАТ "Житомирводбуд", на підставі Наказу Фонду державного майна України від 24.09.1996р. за №309- ЗВАТ, Переліку нерухомого майна, що передасть у власність ВАТ "Житомирводбуд" (по структурному підрозділу ДП "Житомирська автобаза") від 27.03.2002р. за №04/1057, зареєстрованих в Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації 04.04.2002р. за реєстром №984, Листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 23.12.2002р. за вих.№04/3743 про внесення змін до переліку нерухомого майна від 27.03.2002р., вих.№04/1057.

У відповідності до п.2.1 договору, продаж здійснено за домовленістю сторін за суму 720000,00грн., тощо.

Право власності на придбані приміщення виникає у покупця по мірі сплати вартості, яка здійснюється в такій черговості:

1. сплата договірної вартості адмінбудинку з вбудованою їдальнею з послідуючим переходом права власності на нього до покупця;

2. сплата договірної вартості будинку майстерні з послідуючим переходом права власності на нього до покупця;

3. сплата договірної вартості будинку заправки, приміщення КПП та будинку диспетчерської з послідуючим переходом права власності на них до покупця.

Пунктом 3.1 договору, продавець зобов'язується передати покупцю предмет продажу на протязі трьох днів з дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Згідно п.8.3 договору, перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації та балансу на дату продажу.

Договір купівлі - продажу (під умовою) від 24.12.2002р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №3555.

В подальшому, на виконання наказу Фонду державного майна України від 16.12.2009р. №1998 "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій щодо державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилися у них на балансі", регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області проведено перевірку утримання, зберігання та використання державного майна, яке при приватизації не увійшло до статутного капіталу, але залишилось на балансі ВАТ "Житомирводбуд", про що свідчить акт від 14.12.2015р.. затверджений начальником регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області 15.12.2015р. (а.с.27-29).

За результатами перевірки було встановлено, що підприємством за договором купівлі-продажу ПП ОСОБА_2 (договір купівлі - продажу №3555 від 24.12.2002р.) було відчужено об'єкт цивільної оборони, який розташований у АДРЕСА_2.

Крім того, зазначено про наявність порушень вимог чинного законодавства, зокрема відсутнє державне майно - приміщення ЦО в АДРЕСА_2, а також те, що господарським товариством порушені зобов'язання, які були покладені на балансоутримувача щодо збереження державного майна.

За вказаних обставин, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Житомирводбуд" та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та про спонукання до повернення майна (а.с.2-4).

Обґрунтовуючи позовну заяву, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, посилається на те, що за спірним договором було відчужене майно, яке належить до захисних споруд цивільного захисту та не підлягало приватизації згідно Закону України "Про приватизацію державного майна". Тобто власником відчуженого майна є держава.

При цьому, в приміщенні адмінбудинку з вбудованою їдальнею розташований об'єкт цивільної оборони, який не увійшов до статутного капіталу ВАТ "Жимтомирводбуд" та залишався на балансі товариства як об'єкт права державної власності, оскільки нормами чинного законодавства встановлена пряма заборона на приватизацію об'єктів цивільної оброни.

З посиланням на ст.ст.203, 215 ЦК України позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщень від 24.12.2002р., який укладений між ВАТ "Житомирводбуд" та ПП ОСОБА_2 в частині продажу об'єкта цивільної оборони площею 231,80м.кв., який знаходиться в підвальній частині адмінприміщення з вбудованою їдальнею за адресою: АДРЕСА_2, а також про зобов'язання ПП ОСОБА_2 повернути до державної власності в особі позивача об'єкт цивільної оборони площею 231,80м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 02.08.2016р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.09.2016р. залучено до участі в справі в якості відповідача - Публічне акціонерне товариство "Житомирінвест", а розгляд справи №906/756/16 відкладено.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 28.09.2016р. у справі №906/756/16 замінено відповідача Відкрите акціонерне товариство "Житомирводбуд" на Публічне акціонерне товариство "Житомирінвест".

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Житомирської області від 29.09.2016р. у справі №906/756/16 в задоволенні позову відмовлено. (а.с.65-66).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи предметом розгляду у ній є вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщень від 24.12.2002р., який укладений між ВАТ "Житомирводбуд" та ПП ОСОБА_2 в частині продажу об'єкта цивільної оборони площею 231,80кв.м., який знаходиться в підвальній частині адмінприміщення з вбудованою їдальнею за адресою: АДРЕСА_2, а також про зобов'язання ПП ОСОБА_2 повернути до державної власності в особі позивача об'єкт цивільної оборони площею 231,80м.кв., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами чинності правочинів є дотримання вимог, передбачених ст.203 ЦК України, зокрема правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України такий правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим згідно з ч.3 ст.216 ЦК України загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст.387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Аналогічну праву позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 11.12.2012р. у справі №65гс12, від 29.05.2015р. у справі №3-62гс15.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна (в даному випадку держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області), не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Таким чином, за вказаних обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову, а тому, з урахуванням наведеного, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону.

Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що під час розгляду справи судом попередньої інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки місцевого суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

За наведених обставин, рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2016р. у справі №906/756/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області - без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2016р. у справі №906/756/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, м.Житомир - без задоволення.

2. Справу №906/756/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Житомирській області

(10008, м.Житомир, вул.1-го Травня, 20),

3 - ПАТ "Житомирінвест" (04071, м.Київ, вул.Ярославська, 4 Б),

4 - ФОП ОСОБА_2 (10004, АДРЕСА_1),

5 - в наряд.