Рішення № 62401992, 27.10.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/100/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2016 Справа № 908/2703/16

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Публічного акціонерного товариства “національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу “Азовський”, Запорізька область, м. Бердянськ

про стягнення в сумі 3817,04 грн.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 12.10.2016 р. звернувся позивач – Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з позовною заявою до Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу “Азовський” про стягнення 3817,04 грн., які складаються з: 1352,25 грн. пені, 228,98 грн. 3% річних та 2235,81 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані невчасним виконанням відповідачем зобов’язань зі сплати вартості купленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу № 733/14-ТЕ-13 від 11.12.2013 р. За неналежне виконання грошових зобов’язань за договором, враховуючи положення договору та норми чинного законодавства, відповідачу нараховані пеня, 3% річних та втрати від інфляції. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на ст.ст. 11-16, 258, 525, 526, 530, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 216-217, 231, 264, 265 ГК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.10.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/100/16 та призначено розгляд справи на 27.10.2016р. об 12 год. 20 хв.

Представник позивача не з’явився в судовому засіданні, про причини неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань, заяв від нього не надійшло.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, надіслав заяву про визнання позову в повному обсязі. Також просив розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець, позивач у справі) та Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив “Азовський” (покупець, відповідач у справі) 11.12.2013 р. уклали договір № 733/14-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу (надалі – договір).

До вказаного Договору сторонами під час його дій укладалися додаткові угоди №№ 1-3 щодо внесення змін до договору.

Відповідно до п 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі – газ), на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 30.04.2014р.) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Пунктом 2.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 13.10.2014р.) сторони узгодили, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 30,647 тис. куб м, в тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м):

- січень 2014 р. – 9,5 тис. куб. м.,

- лютий 2014 р. – 6,63 тис. куб. м.,

- березень 2014 р. – 5,318 тис. куб. м.,

- квітень 2014 р. – 1,099 тис. куб. м.,

- травень 2014 р. – 0 тис. куб. м.;

- червень 2014 р. – 0 тис. куб. м.;

- липень 2014 р. – 0 тис. куб. м.;

- серпень 2014 р. – 0 тис. куб. м.;

- вересень 2014 р. – 0 тис. куб. м.;

- жовтень 2014 р. – 1,4 тис. куб. м.,

- листопад 2014 р. – 2,3 тис. куб. м.,

- грудень 2014 р. – 4,4 тис. куб. м.

Умовами пунктів 3.1., 3.3., 3.4. договору сторони визначили, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов’язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 4.1. договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

Умови щодо визначення ціни газу викладені в розділі 5 Договору, зокрема в п. 5.1.- 5.5. Так, п. 5.1. Договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Додатковою угодою № 1 від 31.01.2014р. вносились зміни до п. 5.2. договору, який визначає ціну газу, а саме: ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м природного газу – 1 091,00 грн., кім того ПДВ -20% - 2180,20 грн., всього з ПДВ – 1309,20 грн.

Згідно з п. 5.5. договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Порядок та умови проведення розрахунків сторони узгодили в розділі 6 Договору. Так, відповідно до п. 6.1., 6.3., 6.4. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях покупець повинен обов’язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного покупцем:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов’язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;

3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Умовами п. 9.3. договору сторони визначили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п’ять) років.

Згідно з п. 11 договору договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Позивач, у відповідності до умов договору, протягом січня-квітня, листопада-грудня 2014 р. передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 38904,18 грн., про що свідчать акти приймання-передачі наявні у матеріалах справи.

Відповідач зобов’язання щодо своєчасної оплати фактично отриманого газу за вказаний позивачем період, як то встановлено в п. 6.1 договору, не виконав, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних та компенсаційних санкції у відповідності до умов договору та ст.ст. 611, 625 ЦК України, а також звернення з позовом до суду за їх стягненням.

Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Спеціальним законом, що регулює відносини сторін є Закон України “Про ринок природного газу” № 329-VIІІ від 09.04.2015 року.

Частиною 1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу” визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов’язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов’язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу” передбачений обов’язок споживача природного газу, а саме: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов’язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов’язок щодо своєчасної оплати за фактично прийнятий природний газ, у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений позивачем та визнаний відповідачем.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого газу, позивач, враховуючи положення п. 7.2 договору, просить стягнути 1352,25 грн. пені за період прострочення з 15.02.2014 р. по 30.12.2014 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки при здійсненні розрахунку. Перерахувавши належну до стягнення суму пені за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає сума 1352,24 грн.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов’язання позивач просив стягнути 3% річних у розмірі 228,98 грн. за період з 15.02.2014 р. по 30.12.2014 р. та інфляційні втрати у розмірі 2235,81 грн. за період з лютого 2014 р. по грудень 2014 р. включно.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним вірно, а вимогу про стягнення з відповідача 228,98 грн. 3% річних за період з 15.02.2014 р. по 30.12.2014 р. законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимог щодо стягнення інфляційних втрат за період прострочення з лютого 2014 р. по грудень 2014 р. включно у розмірі 2235,81 грн. суд зазначає, що відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальністю за порушення грошових зобов'язань” розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція.

Судом встановлено, що позивачем безпідставно інфляційні втрати нараховувалися не на суму боргу на останній день місяця, а на загальну суму боргу та інфляційних втрат, що передували попередньому місяцю. Крім того, при розрахунку судом враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Перерахувавши належну до стягнення суму інфляційних втрат за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає сума 2161,22 грн.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу “Азовський”, (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Хіміків, буд. 13, ідентифікаційний код 34976498) на користь публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) 1352 (одна тисяча триста п’ятдесят два) грн. 24 коп. пені, 228 (двісті двадцять вісім) грн. 98 коп. 3% річних, 2161 (дві тисячі сто шістдесят один) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 1 351 (одну тисячу двісті п’ятдесят вісім) 07 судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.А. Топчій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 01 листопада 2016 р.