Ухвала суду № 62397694, 12.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/852/16

Категорія: 9.4 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК», треті особи - публічне акціонерне товариство «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» про визнання протиправним та скасування рішення в частині визнання правочину, нікчемним із одночасним застосуванням наслідків нікчемності, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» подало апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою від 10 травня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд в повному обсязі задовольнив адміністративний позов ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК», треті особи публічне акціонерне товариство «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію ПАТ «ЮСБ БАНК» №3-ТА від 10.12.2015 року в частині визнання правочину, проведеного за участю ОСОБА_2, нікчемним із одночасним застосуванням наслідків нікчемності, а саме проведення сторнування банківських операцій з перерахуванням коштів з рахунку ОСОБА_2 та відображення сторнованих коштів на рахунку їх первісного власника.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржена постанова суду першої інстанції є необґрунтованою та не законною у зв'язку з тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. При цьому апелянт в якості доводів апеляційної скарги дублює свої письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 50-56).

ОСОБА_2 надав письмові заперечення на апеляційну скаргу та додаткові пояснення до заперечень, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що 02.10.2015 року позивач уклав с ТОВ «Національна Товарно-сировинна Компанія» договір безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) № 021015 ПФД (а.с. 16-17).

02.10.2015 року ТОВ «Національна Товарно-сировинна Компанія» перерахувало на картковий рахунок позивача кошти у розмірі 415 480,00 грн., підтвердженням є платіжне доручення № 106 від 02.10.2015 року (а.с. 57).

03.10.2015 року позивач зняв кошти зі свого карткового рахунку, після чого операції за платіжною карткою були заблоковані.

02.10.2015 року Правління НБУ прийняло постанову № 665/ БТ «Про віднесення ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" до категорії неплатоспроможних.

Також суд першої інстанції встановив, що відповідно до постанови Правління НБУ від 24.12.2015 року №939 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 28.12.2015 року № 241 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ЮСБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора Банку.

10.12.2015 року відповідач прийняв рішення № 3-ТА про визнання правочинів нікчемними та застосування наслідків їх нікчемності (а.с. 74-76).

З урахуванням додатків до рішення № 3-ТА від 10.12.2015 року, суд першої інстанції встановив, що позивач зазначений в переліку осіб до яких застосовано реституцію в ПАТ «ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК» (а.с. 78).

18.02.2016 року позивач отримав від відповідача повідомлення про нікчемність правочину по списанню коштів у загальному розмірі 415 480,00 грн., в якому також зазначено, що позивач зобов'язаний повернути ПАТ «ЮСБ БАНК» 326 710,00 грн., отриманих шляхом зняття у вигляді готівкових коштів в АТМ та списання на купівлю товарів (послуг) через мережу Інтернет на підставі нікчемних правочинів (а.с. 18-19).

З посиланням на приписи ст. 14, ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 4 ч. 2 ст. 37, ч. 2, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України, враховуючи те, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються та визначаються саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а нікчемними правочинами є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави (зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо) суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що правочин укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Національна Товарно-сировинна Компанія» є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

З посиланням на приписи ст. 626 ЦК України, та за відсутності належних доказів нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Національна Товарно-сировинна Компанія», суд першої інстанції встановив, що правочин від 02.10.2015 року щодо надання позивачу фінансової допомоги у розмірі 415 480,00 грн., який в подальшому відповідач відніс до категорії нікчемних та до якого застосував наслідки нікчемності у вигляді сторнування грошових коштів з рахунку позивача на рахунок ТОВ «Національна Товарно-сировинна Компанія», є двостороннім - погоджений двома особами. При цьому суд першої інстанції зазначив, що ПАТ «ЮСБ БАНК» не є стороною відповідних договорів фінансової допомоги, непов'язаної з підприємницькою діяльністю.

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідач в спірному рішенні не вказав та не обґрунтував підстави для визнання нікчемним правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Національна Товарно-сировинна Компанія» відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що висновки стосовно нікчемності спірного правочину по цій справі відноситься до компетенції судів, а не уповноваженої особи Фонду, та відповідно, оскаржені дії щодо визнання спірного правочину нікчемним вчинені з перевищенням повноважень відповідача, що є достатньою підставою для визнання їх неправомірними та задоволення позову.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача, оскільки загального посилання відповідача на ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» без аргументації конкретної підстави нікчемності правочинів недостатньо, внаслідок того, що є незрозумілим чому саме відповідач дійшов висновку щодо нікчемності правочину.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що одне з правил принципу обґрунтованості рішення встановлює, що несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути вмотивованим, а за правилом правової визначеності, рішення суб'єкта владних повноважень є обґрунтованим, якщо підстави, на яких ґрунтується це рішення, належно зазначені, а доводи та мотиви, на яких базується рішення, зазначені з достатньою ясністю, внаслідок чого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний виправдати свої дії шляхом наведення обґрунтування своїх рішень.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково.

Вирішуючи дану справу, апеляційний суд виходе з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів за наступних обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 8 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом - тобто право на доступ до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Відповідно до ст. 17 КАС України до компетенції адміністративних судів відносяться, та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 16 лютого 2016 року по справі № 21-4846а15, який відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для суду, зробленим виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI, та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, - на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним.

Апеляційний суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами по цій справі стосуються наслідків невиконання стороною договору банківського вкладу та відшкодування шкоди за процедурою ліквідації банку, та вважає, що джерело фінансування договору не може визначати його публічність, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково застосував норми процесуального права при вирішення питання щодо віднесення спору, який виник між сторонами у цій справі, до юрисдикції адміністративних судів, у зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157, ч. 1 ст. 203 КАС України, апеляційна скарга має бути задоволена, частково, оскаржена постанова - скасована та постановлена ухвала про закриття провадження по справі.

Судові витрати, понесені апелянтом, відшкодуванню не підлягають відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, ст. 206, ст. ст. 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ЮНІОН СТАНДАРД БАНК» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року скасувати. Провадження по справі закрити.

Роз'яснити ОСОБА_2, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 28.10.2016 р.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець