Рішення № 62397433, 19.10.2016, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1130/15-ц

Провадження № 2/175/453/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4,приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,договорів купівлі-продажу та державних актів на землю, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, який в вересні 2016 року уточнив та просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 серпня 2011 року видане державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4, реєстровий № 2196; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 серпня 2011 року видане державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4, реєстровий № 2199; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 серпня 2011 року видане державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4, реєстровий № 2193 (бланк ВРМ №003083); визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за адресою Дніпропетровська область Дніпропетровський район м. Підгородне, вул. Первомайська, 59, цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку від 25 травня 2012 року, реєстровий №377, укладений між законним представником ОСОБА_6 та ОСОБА_3; визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0561 га, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Первомайська, 59, цільового призначення для ведення особистого селянського господарства від 25 травня 2012 року, реєстровий №386, укладений між законним представником ОСОБА_6 та ОСОБА_3; визнати недійсним Договір купівлі-продажу будинку №59, розташованого за адресою вул. Первомайська, м. Підгородне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область, від 25 травня 2012 року, реєстровий № 388, укладеного між законним представником ОСОБА_6 та ОСОБА_3; визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку, та земельних ділянок площею 0,1000 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку) та 0,0561 га (для ведення особистого селянського господарства), розташованих за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Первомайська, 59 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку та земельних ділянок площею 0,1000 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку) та 0,0561 га (для ведення особистого селянського господарства), що розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Первомайська, 59, та передати їх йому, позивачу, ОСОБА_1; стягнути з відповідачів на його користь сплачену суму судового збору у розмірі 1827 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 10 лютого 2010 року померла його мати ОСОБА_7. В липні 2010 року він разом з сестрою ОСОБА_6 (дівоче прізвище - ОСОБА_7) О.М. звернулися до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, яка залишилася після померлої ОСОБА_7, а саме: домоволодіння за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Первомайська, 59. Після цього, ОСОБА_6 запропонувала йому відмовитися від спадщини на її користь, з наступною виплатою половини вартості спадкового майна, що мала б йому належати після продажу домоволодіння. 12 березня 2010 року він відмовився від належної йому частки спадщини, що залишилася після смерті їх матері ОСОБА_7, на користь ОСОБА_6 05 серпня 2011 року ОСОБА_4 державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, які зареєстровані в реєстрі №2193, №2199, №2196. Через деякий час, він був змушений примусово залишити спадкове домоволодіння, на вимогу особи, яка представилася представником інтересів власника визначеного нерухомого майна, що отримав його у власність на підставі договорів купівлі-продажу, що були укладений між законним представником ОСОБА_6 та ОСОБА_3. Про те, що домоволодіння та земельні ділянки були відчужені на користь ОСОБА_3, він повідомлений не був і дізнався про даний правочин в момент, коли був вимушений залишити місце свого постійного проживання. Звернувшись до ОСОБА_6 з метою отримання половини вартості проданого домоволодіння, отримав відмову, внаслідок чого він залишився без житла та засобів для існування. Вважаючи свої права порушеними, він звернувся до суду з метою визнання відмови від прийняття спадщини та свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_6, які зареєстровані в реєстрі №2193, №2199, №2196, недійсними. Рішенням від 09 вересня 2013 року у справі №2-175/2722/13-ц, суд визнав відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_7 та свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_6 недійсними, рішення набуло законної сили. Вважає, що його права були порушені ОСОБА_6 ще на стадії прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_6 двічі вводила його в оману та не дотримувалась домовленостей, що було визнано судами двох інстанцій, а тому він звернувся до суду за захистом своїх майнових прав.

Представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_8 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Відповідачка ОСОБА_6 у судове засідання не зявилася про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином відповідно до п. 9 ст. 74 ЦПК України, що підтверджується оголошенням в газеті «Вісті Придніпровя» №69 (1768) від 13.09.2016 року (а.с.140).

Представники відповідача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

Третя особа державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 надала суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с.150).

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5 надала суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с.151).

Представник третьої особи управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області у судове засідання не зявився.

Суд, вислухавши у судовому засіданні пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.

В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 10 лютого 2010 року померла мати позивача ОСОБА_7, про що 12 лютого 2010 року виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області було видано свідоцтво про смерть серія І-КИ №326947. Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на земельну ділянку та домоволодіння, за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Первомайська, 59.

В липні 2010 року, діти спадкодавиці ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище «Шевченко») О.М. звернулися до Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтв на спадкове майно, яке залишилося після смерті їх матері ОСОБА_7 Однак, 12 березня 2010 року ОСОБА_1 відмовився від належної йому частки спадщини, що залишилася після смерті матері ОСОБА_7 на користь сестри ОСОБА_6

05 серпня 2011 року державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4 на імя ОСОБА_6 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку та домоволодіння, за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Первомайська, 59, у тому числі з урахуванням 1/2 частини від якої відмовився син спадкодавиці ОСОБА_1, які зареєстровано в реєстрі за №2193, №2199, №2196.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

25 травня 2012 року між ОСОБА_6, від імені якої на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 21 березня 2012 року діяв ОСОБА_12 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння № 59 по вул. Первомайській в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області (а.с.60), договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, що розташована по вул. Первомайській, 59 в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221411000:02:030:0056 (а.с.54), договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0561 га, що розташована по вул. Первомайській, 59 в м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221411000:02:030:0057 (а.с.57). Таким чином, ОСОБА_3 набув законне право власності на вищевказане майно.

Згідно п. 6 вищевказаного Договору купівлі-продажу будинку продавець засвідчив, що на момент укладання цього договору згадане нерухоме майно не перебувало під арештом чи забороною, щодо нього не велись судові спори, воно не заставлене, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса воно не використовується, відносно цього майна не встановлено сервітуту ні за договором, ні за законом, ні за заповітом або рішенням суду. Треті особи не мають прав па нерухоме майно.

Судом встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_13 до ОСОБА_6 про визнання відмови від спадщини після смерті ОСОБА_14 недійсним, визнано відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини яка відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_7 недійсною; визнано Свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_7) ОСОБА_15 недійсним (а.с.14). Право позивача ОСОБА_14 на спадщину виникло після набрання чинності рішення суду, яким визнано недійсною відмову від спадщини, тобто 09 вересня 2013 року, а ОСОБА_6 продала спадкове майно ОСОБА_3 ще 25 травня 2012 року. Тобто ОСОБА_6 на законних підставах одержала свідоцтва про право на спадщину та на законних підставах розпорядилася спадковим майном, а ОСОБА_1 ніколи не був власником спірного спадкового майна, а тільки після того як ОСОБА_3 придбав майно, звернувся до суду з позовом про визнання відмови від спадщини недійсною.

У відповідності до ст. 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Перерозподіл спадщини це поняття, що стосується спадщини, яка уже розподілена між спадкоємцями в натурі. Після прийняття спадкоємцями спадщини та її розподілу суд може надати спадкоємцям, які своєчасно не прийняли спадщину, додатковий строк для прийняття спадщини. Якщо спадщина такими спадкоємцями прийнята впродовж цього додаткового строку, раніше розподілена спадщина підлягає перерозподілу. Якщо майно, що входить до складу спадщини та було розподілене між спадкоємцями, збереглося в натурі, спадкоємці, яким було надано додатковий строк для прийняття спадщини, вправі вимагати передання їм у натурі цього майна. Замість цього вони вправі вимагати сплати на їх користь грошової компенсації.

Правила про перерозподіл спадщини слід за аналогією застосовувати до випадків визнання заповіту повністю або частково недійсним, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини (ст. 1274 ЦК України), визнання недійсною угоди про зміну розміру часток у спадщині (ст. 1267 ЦК України). Однак, позивач не ставить в суді питання про визнання частково не дійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке отримано ОСОБА_6, не ставить питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, та не ставить питання про перерозподіл спадщини.

Правові підстави на які посилається позивач, при визнанні договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та будинку не дійсними є ч. 1 ст. 229 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ЦК України, однак не вказує який саме правочин вчинено внаслідок помилки, а який внаслідок обману, та як це стосується договорів купівлі-продажу спадкового майна, між ОСОБА_6М та ОСОБА_3

Посилання позивача на ч. 1 ст. ст. 215 ЦК України, де підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог встановленими ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, є незрозумілими. Сторонами правочинів, Договорів купівлі-продажу земельних ділянок та будинку, були ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець). Правочини відповідали волевиявленню сторін та були направлені на реальне настання правових наслідків. Позивачем доказів протилежного, суду не надано. Правових підстав недійсності даних правочинів не існує.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У всіх інших випадках власник не має право витребувати таке майно і на підставі положень статті у добросовісного набувача виникає право власності на таке майно.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5, відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до етапі 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.

Виходячи зі змісту статті 330 ЦК України, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Аналізуючи вище викладені обставини, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю відповідали вимогам чинного законодавства. Зміст зазначених правочинів та їх форма не суперечить вимогам цивільного законодавства, їх сторони дійсно бажали правових результатів, що обумовлені ними і дані правочини є виконаними. Доказів зворотного позивачем до суду не надано, що має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України суд захищає права, свободи чи інтереси осіб лише у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не є стороною у правочинах, які просить визнати недійсними, суд також бере до уваги роз'яснення, які містяться у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Тобто, повинен мати місце факт порушення прав та законних інтересів позивачки, чого насправді, в силу вимог законодавства та обставин судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на укладання між ОСОБА_6, від імені якої на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 21 березня 2012 року діяв ОСОБА_12 та ОСОБА_3, договорів купівлі-продажу у відповідності до вимог законодавства України, а також відсутність підстав для визнання судом зазначених договорів недійсними. Окрім цього, не можна в даному випадку погодитися і з вимогами позивача про повернення майна з підстав вказаних в п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, так як по-перше, на час укладення угод по відчуженню спадкового майна, єдиною власницею спірного спадкового майна була ОСОБА_6, по-друге позивач не являвся власником майна, та не передавав його у володіння іншій особі. На підставі викладеного суд прийшов до переконання, що необхідно відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У звязку з відмовою позивачу у задоволенні вимог, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача а підлягають покладенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 202, 203, 204, 230, 319, 321, 330, 388, 627 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 11, 57, 60, 88, 169, 212-214 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4,приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,договорів купівлі-продажу та державних актів на землю, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Озерянська Ж.М.