Рішення № 62396275, 28.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/680/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1487/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Девляшевського В.А.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третіх осіб: Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 банк ОСОБА_1», державного нотаріуса Галицької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 році ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив: провести поділ спільного майна подружжя, виділивши йому як співвласнику нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області, більшу частину з врахуванням суми сплачених кредитних коштів; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину продтовари загальною площею 30,3 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області, укладеного 13 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 листопада 1995 року зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_2 У шлюбі народився син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, який фактично на даний час проживає з ним. У березні 2009 року рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області шлюб розірвано. Під час шлюбу ними набуто майно, яке слід віднести до спільного майна подружжя, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області, площею 325 кв.м, яке набуто відповідно до договору купівлі-продажу від 16 червня 1999 року. У 2007 році проведено реконструкцію вказаного приміщення, а саме здійснено добудову, в результаті чого площа приміщення збільшилась. У 2007 році реконструйоване приміщення введено в експлуатацію та 23 липня 2007 року за ОСОБА_2В рішенням Галицької міської ради визнано право власності на вказане приміщення. Вказував на те, що після розірвання шлюбу між ним та відповідачкою досягнуто згоди щодо користування спірним приміщенням, а саме: ним використовувався перший поверх для здійснення підприємницької діяльності пов'язаної з торгівлею будівельними матеріалами, а відповідачкою використовувався другий поверх для здійснення підприємницької діяльності, а саме влаштовано кафе.

Позивач зазначав, що наприкінці 2013 року йому стало відомо, що відповідачкою ОСОБА_2 відчужено відповідачу ОСОБА_4 у серпні 2013 року частину спірного приміщення площею 30,3 кв. м без його згоди, а тому вважав, що договір купівлі-продажу слід визнати недійсним. У січні 2013 року відповідач ОСОБА_2 уклала з ПП Куляк договір оренди частини спірного приміщення (першого поверху), яким він користувався протягом тривалого часу, чим унеможливила користування спільним майном. Також в інтересах подружжя ним 02 жовтня 2007 року укладено з третьою особою - ПАТ «ОСОБА_5 ОСОБА_1» генеральну кредитну угоду в межах якої укладено два кредитні договори та отримано кредити в розмірі 46 100 євро та 674 тис. грн. Дані кредитні кошти використані на придбання для дружини автомобіля «Mercedes-Benz» SLK 320 та здійснено реконструкцію (добудову) спірного нежитлового приміщення. На забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «ОСОБА_5 ОСОБА_1» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передано нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області на той час площею 325 кв. м, яке набуте відповідно до договору купівлі-продажу від 16 червня 1999 року. Вважав, що дане зобов'язання слід віднести до спільного зобов'язання подружжя. Зазначав, що після розірвання шлюбу самостійно погашає кредит, а тому вважає, що при поділі майна, зокрема спірного нежитлового приміщення, його частку слід збільшити з врахуванням сплачених сум.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року позов задоволено частково.

Виділено ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність 4/5 ідеальної частки нежитлового приміщення магазину «Роман», загальною площею 349,3 кв. м, що знаходиться за адресою вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області. Виділено ОСОБА_3 в порядку спільного майна подружжя у приватну власність автомобіль «Mercedes-Benz» 230 Е, державний номерний знак НОМЕР_1.

Виділено ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність 1/5 ідеальної частки нежитлового приміщення магазину «Роман», загальною площею 349,3 кв. м, що знаходиться за адресою. вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області. Виділено ОСОБА_2 у порядку спільного майна подружжя у приватну власність автомобіль «Mercedes-Benz» 320, державний номерний знак НОМЕР_2.

У задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину продтовари, загальною площею 30,3 кв.м, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3114 грн 60 коп. судового збору, а ОСОБА_2 3 211 грн 60 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17 988 грн 16 коп., визначених шляхом взаємозаліку грошової компенсації різниці виділеного майна та суми судових витрат в порядку розподілу таких (т. 3 а.с. 178-182).

ОСОБА_2 на дане рішення подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянтка зазначила, що судом не застосовано позовну давність, яку вона у своїй заяві просила застосувати, оскільки позивачем пропущено трьохрічний строк звернення до суду і не подано заяви про поновлення такого строку. ОСОБА_2 також вказує, що в 1999 році нею було придбано комерційне приміщення «Господарські товари» по вул. Коновальця, 3 в м. Галич за власні кошти для зайняття підприємницькою діяльністю. Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Відповідно до п. 29 цієї постанови, а також згідно положень ст.ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України, майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є обєктом спільної сумісної власності подружжя. Так, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, право на майно зареєстроване в 2012 році, після розірвання шлюбу, а тому воно не є спільною власністю подружжя. Також, на думку апелянтки, судом не дано належної оцінки поясненням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які вказали, що нежитлове приміщення куплялось нею за кошти її батька. Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив враховувати кредитні зобовязання при визначенні спільного майна подружжя. Також апелянт не погоджується з розміром стягуваного з неї судового збору.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2014 року рішення Галицького районного суду від 22 липня 2014 року в частині поділу спільного майна подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 51,5 % ідеальної частки нежитлового приміщення магазину «Роман», загальною площею 349,3 кв.м, вартістю 615 941 грн 54 коп., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області.

Визнано за ОСОБА_2 48,5 % ідеальної частки нежитлового приміщення магазину «Роман», загальною площею 349,3 кв. м, вартістю 580 061 грн 46 коп., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області.

Виділено ОСОБА_3 автомобіль марки «Audi-6», 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, вартістю 80 623 грн та автомобіль марки «Mercedes-Benz» 230-Е «Універсал», 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, вартістю 39 855 грн.

Виділено ОСОБА_2 автомобіль марки «Toyota Celica», 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5, вартістю 58 350 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 23 749 грн 50 коп. різниці у вартості виділеного їм майна.

Стягнуто з ОСОБА_2на користь держави 3 195 грн 20 коп. недосплаченого судового збору.

У решті рішення суду залишено без змін (т. 3 а.с. 247-250).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Вищевказане рішення скасовано,а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.4 а.с. 42-45). Згідно з Ухвалою, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та спірне нерухоме майно використовується нею для здійснення підприємницької діяльності.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2015 року рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальної частки нежитлового приміщення магазину «Роман» загальною площею 349,3 кв.м., загальною вартістю 1 196 003 грн, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2012.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 44071,50 грн за 1/2 частину проданого приміщення магазину «продтовари» загальною площею 30, 3 кв.м. у будинку № 3 по вул. Коновальця у м. Галичі за договором купівлі-продажу від 13 серпня 2012 року. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено (т. 4 а.с. 145-149).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно з ухвалою, установивши у справі факт використання ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем спірного нерухомого майна (приміщення магазину «Продтовари», загальною площею 30,3 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини такого магазину (т.4 а.с. 225-229).

У судовому засіданні апелянтка та її представники вимоги апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити з наведених в ній мотивів.

Позивач проти вимог апеляційної скарги заперечив. Вказав, що він працював у Польщі і присилав кошти, а відповідачка за ці кошти набувала спільне майно. Так і вийшло, що скрізь у документах значиться вона. Кредит брали разом, ОСОБА_2 давала згоду як дружина. Кошти від кредиту було потрачено на реконструкцію придбаного раніше магазину кредитом погашали борги, які було зроблено щоб реконструювати магазин. Доказів надати не може.

Заслухавши сторін по справі та представників відповідачки, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 15 листопада 1995 року зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2009 року. В шлюбі мають сина ОСОБА_7, 19 листопада 1998 року, місце проживання якого згаданим рішенням визначено разом з матірю. (т.1, а.с. 19).

Позивач стверджує, а відповідачка заперечує те, що за час шлюбу набуто приміщення магазину «Господарські товари» загальною площею 325 кв.м. за адресою: вул. Коновальця, 3, м. Галич, Івано-Франківської обл. за договором купівлі-продажу від 16 червня 1999 року, укладеного між ОСОБА_2 та Галицьким райспоживтовариством. (т.1, а.с. 12).

Кошти за придбане приміщення вносились ОСОБА_2, що стверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру (т. 1,а.с. 151-157).

В 2007 році здійснено реконструкцію зазначеного приміщення (акт державної приймальної комісії від 19.04.2007) і рішенням виконавчого комітету Галицької міської ради Івано-Франківської області від 23 липня 2008 року визнано за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення - торговий магазин загальною площею 379, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3, м. Галич, Івано-Франківської обл. На підставі даного рішення на імя ОСОБА_2 13 червня 2012 року видано свідоцтво про право власності (т. 2, а.с. 175, 176).

ОСОБА_2 здійснюється розподіл згаданого нежитлового приміщення на два окремі обєкти, а саме нежитлове приміщення магазину «Роман» площею 349,3 кв.м. та нежитлове приміщення магазину продтовари площею 30,3 кв.м., про що прийнято рішення виконавчого комітету Галицької міської ради Івано-Франківської області від 28 березня 2012 року (т. 2 а.с. 200).

06.08.2012 на імя ОСОБА_2 видано свідоцтва про право власності на згадані приміщення (т.2 а.с. 201, 217).

13.08.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину продтовари загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3, м. Галич, Івано-Франківської області (т.1а.с. 101). Згоди на відчуження такого позивач не надавав (т.1 а.с. 105).

Згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 007/БТ 14 від 09.04.2014: - ринкова вартість нежитлового приміщення магазину «Роман» загальною площею 349,3 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3, м. Галич, Івано-Франківської обл. станом на 09 квітня 2014 року становить 1 196 003 грн;

- ринкова вартість нежитлового приміщення магазину продтовари загальною площею 30,3 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3, м. Галич, Івано-Франківської обл. станом на 09 квітня 2014 року становить 139 638 грн.

Ринкову вартість зазначених приміщень визначено із застосуванням порівняльного методу при курсі вартості валют 1 долар США 11, 651 грн. згідно курсу НБУ станом на 09 квітня 2014 року (т.3 а.с. 117-141):.

Згідно поданих ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_1» розрахунків по кредитних договорах № 010/14-10-716G136 та № 010/14-10-717G136 від 02.10.2007, укладених між ОСОБА_3 та ПАТ «ОСОБА_5 банк ОСОБА_1» (т. 2 а.с.131-142) та квитанцій поданих ОСОБА_2 (т.1 а.с. 237-239), в рахунок погашення заборгованості за зазначеним кредитними договорами в період з часу розірвання шлюбу ОСОБА_3 сплачено: 23 382,2 Евро, що враховуючи курс вартості валют 1 Евро 16,36133 грн згідно курсу НБУ станом на 09.04. 2014 в гривневому еквіваленті становить 382 563,89 грн; 252 775, 93 грн., а загалом сплачено 635 339,82 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про поділ спільного майна подружжя та з урахуванням вартості відчуженого приміщення і сплаченого кредиту виділив позивачу 4/5 ідеальних частки нежитлового приміщення магазину «Роман», загальною площею 349,3 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області, а ОСОБА_2 1/5 ідеальну частину цього приміщення та стягнення позивачу 17988,16 гривень компенсації за перевищення частки.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У справі № 6-2641цс15 Верховний суд України, поряд з іншим, вказав, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У звязку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2015 та від 18.05.2016 двічі вказано на те, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, спірне нерухоме майно використовується нею для здійснення підприємницької діяльності, а судом безпідставно присуджено позивачеві частку у праві власності на це майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Жодного доказу того, що позивач надавав кошти, або будь-яким іншим чином приймав участь у набутті спірного майна немає. Усі провоустановлюючі, платіжні та інші документи свідчать, що кошти за майно надавала ОСОБА_2 і розпоряджалась ним як власник відповідно до ст. 57 СК України. Враховуючи наведене, наявні обставини справи та той факт, що ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем використовується спірне нерухоме майно - приміщення магазинів, що знаходяться за адресою: вул. Коновальця, 3 м. Галич, Івано-Франківської області, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 колегія суддів не знаходить.

ОСОБА_3 також заявляв вимогу щодо врахування кредитних зобов`язань, які він узяв на себе 02.10.2007 для набуття спільного майна (а.с. 86 т. 2). Кредитні кошти вкладались у приміщення магазинів і тому повинні бути враховані під час їх поділу.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї. У справі 6-55цс13 Верховний суд України роз`яснив, що договір, укладений одним із подружжя, створює обовязки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сімї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сімї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сімї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя.

Вимога про врахування кредитних зобов`язань при поділі майна, вважає суд, задоволена бути не може, оскільки кредитні кошти ОСОБА_3 отримані після проведення реконструкції спірних приміщень (а.с. 65), у кредитній угоді та договорі іпотеки щодо спірного майна (а.с. 50 56 т. 1) єдиним власником вже існуючого предмета іпотеки вказано ОСОБА_2, а даних про те, що кредитні кошти були направлені на погашення боргів за набуття спірного майна чи для потреб сім'ї, немає. Те, що ОСОБА_2 надавала згоду на отримання кредитних коштів і передавала своє майно в іпотеку не означає, що ОСОБА_3 ці кошти витрачені в інтересах сім`ї. Тому колегія суддів приходить до висновку, що кредитний договір, на який посилався позивач, не створює для відповідачки інших зобов`язань, крім тих, які випливають із договору іпотеки.

Що стосується поділу автомобілів, то цей спір між сторонами відсутній, позивач пояснив в суді, що таку вимогу не заявляв і на розгляді її не наполягає. Представники відповідача також вказали, що вимога не заявлена і предмету для вирішення немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним апеляцію задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третіх осіб: Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 банк ОСОБА_1», державного нотаріуса Галицької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, поділ спільного майна подружжя.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

ОСОБА_10