Рішення № 62384611, 31.10.2016, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/886/16-ц

Справа № 226/886/16-ц

Провадження № 2/226/413/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2016 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Мітюхіній О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Мирноград Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа Мирноградська міська рада, про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про поділ спільного майн подружжя, в обгрунтування якого вказав, що з 11.01.1992 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у якому народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З лютого 2012 року він припинив з відповідачем сумісне проживання та ведення спільного господарства. При цьому він залишився проживати у придбаному під час шлюбу за сумісні кошти з відповідачем на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11.07.2002 року будинку за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач стала проживати за іншою, невідомою йому адресою. Житловий будинок та господарські споруди знаходяться на земельній ділянці Димитровської (нині Мирноградської) міської ради, з якою 17.02.2014 року відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0688 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Після припинення шлюбу з відповідачем вони не вирішили питання щодо поділу спільного сумісного будинку, відповідач погоджується на грошову компенсацію вартості 1/2 частини житлового будинку в сумі 118000 грн, проте на його неодноразові прохання до нотаріуса не з'являється. Оскільки згоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто, відповідач з 2012 року в спірному будинку не проживає та не виявляє інтерес до цього майна, позивач просить суд: визнати за ним право власності на вказаний жилий будинок та господарські споруди та побудови, стягнувши з нього на користь відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини жилого будинку в сумі 118000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 змінив свої позовні вимоги, згідно яких на час подання позову між ним та відповідачем була досягнута домовленість щодо вартості спірного будинку та розміру компенсації 1/2 частки, однак згодом у зв'язку зі змінами цін на ринку нерухомості м.Мирноград ця домовленість між ними була скасована. Тому, позивач просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя домоволодіння, розташоване на земельній ділянці Мирноградської міської ради за адресою: АДРЕСА_1, та поділити це майно, визнавши за ним та за відповідачем право власності на 1/2 частину цього домоволодіння, яке складається з жилого будинку загальною площею 75,3 кв.м, в тому числі житловою - 48,5 кв.м, та господарських будівель та споруд, позначених у технічному паспорті, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, наступними літерами: А-1 жилий будинок, а-1 ганок, пг-1 погріб, Б-1 літня кухня, И-1 душ, К-1 вбиральня, Л-1 зливна яма, З-1 гараж, З-1 оглядна яма, № 1 паркан, № 1 ворота, № 3 хвіртка, № 4 паркан, № 5 паркан, ІІ водопровід, ІІІ замощення.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала змінені вимоги свого довірителя у повному обсязі та пояснила, що після розірвання шлюбу непорозумінь з приводу володіння, користування та розпорядження спільним сумісним майном, а саме: жилим будинком, придбаним за час шлюбу, між сторонами не виникало, відповідач пішла жити до іншого чоловіка, а позивач залишився проживати у спірному будинку. Сторони досягли згоди, що жилий будинок буде ними продано, а грошові кошти від продажу розділені між ними в рівних частинах. Для купівлі-продажу будинку необхідно було отримати кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований будинок, та будівельні документи на гараж, побудований у 2007 році на місці сараю з будівельних матеріалів, отриманих від розбирання цього сараю. Для отримання кадастрового номеру земельної ділянки відповідач виготовила землевпорядну документацію та уклала договір оренди земельної ділянки з Димитровською (нині Мирноградською) міською радою 20.01.2014 року. Половину витрат по виготовленню землевпорядної документації та проектно-будівельної документації на гараж компенсував позивач. Рік будівництва гаражу та оглядної ями визначено БТІ на підставі дозвільних документів державного архітектурно-будівельного контролю, які були виготовлені у 2014 році. Коли всі необхідні для продажу будинку документи були готові, сторони у 2015 році визначились з ціною будинку та розмістили оголошення про його продаж. До лютого 2016 року покупці до них не звертались. Коли у лютому 2016 року до сторін звернувся потенційний покупець, позивач вирішив не продавати будинок, залишити його у своїй власності та сплатити відповідачу компенсацію належної їй 1/2 частини будинку. Оскільки між сторонами виникли розбіжності щодо розміру компенсації, позивач звернувся до суду з даним позовом. Розбіжності у показниках загальної та житлової площі будинку, які містяться в договорі купівлі-продажу та технічному паспорті, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, відбулись за рахунок демонтажу кухонної печі та оздоблення стін та не є самочинним переплануванням. Оскільки предметом позову не є право користування земельною ділянкою, документальне оформлення відповідачем цього права після розірвання шлюбу не може бути підставою для відмови у визнанні права власності на придбаний нами в шлюбі будинок. Тому просить позовні вимоги свого довірителя задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 до суду не з'явилася, про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином, письмово повідомила суд про розгляд справи у її відсутність, за участю її представника ОСОБА_3

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11.01.1992 року по 28.04.2012 року, тобто по дату, коли рішення суду від 17.04.2012 року про розірвання шлюбу набрало законної сили. Спірний жилий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці Димитровської міської ради, було придбано ОСОБА_4 11.07.2002 року під час шлюбу з відповідачем. На вказаній земельній ділянці знаходився один обкладений цеглою житловий будинок загальною площею 78,6 кв.м, житловою площею 52 кв.м з наступними господарчими спорудами та побудовами: літня кухня, гараж, сарай, вбиральня, душ, сарай, замощення, огородження, ганок, водовід. У наступному площа спільного будинку була змінена, як повідомлено БТІ, за рахунок демонтажу кухонної печі та оздоблення стін, але позивачем не надано дозвільних документів на таке переобладнання та перебудову, тоді як згідно технічному паспорту від 03.01.1978 року спірний жилий будинок має чотири житлові кімнати, а згідно технічного паспорту від 30.09.2014 року - три житлові кімнати, цифрові показники площ, перелік і номера приміщень будинку згідно наведених технічних паспортів різняться. Згідно договору оренди земельної ділянки від 20.01.2014 року між ОСОБА_4 та Димитрвською міською радою після розірвання шлюбу з позивачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0688 га, на якій розташований спірний будинок разом з надвірними будівлями. Строк дії договору складає 5 років. Від Димитровської міської ради та ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 згоди на зміну договору оренди земельної ділянки чи укладання нового договору оренди не отримав. Згідно технічного паспорту, виготовленого станом на 30.09.2014 року, гараж літ.З-1 та оглядна яма літ.з-1 збудовані у 2014 році та згідно декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 29.08.2016 року визнано готовим до експлуатації. В юридичному плані позивач ніякого відношення до будівництва цього гаражу немає. Оскільки наявні розбіжності та протиріччя позивачем не доведені, просить суд відмовити у задоволення позову.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої вказав, що 25.05.2016 року до суду була подана дана позовна заява, яка була залишена без руху. Після усунення недоліків 01.06.2016 року було відкрите провадження, та справа призначена до розгляду. 04.08.2016 року та 31.08.2016 року позивач подав до суду заяви про зміну предмету позову. Вважаючи, що строк позовної давності обчислюється з 28.04.2012 року по 31.08.2016 року, вказаний позов повинно було подати ОСОБА_1 до суду до 28.04.2015 року. Письмовий договір про збільшення позовної давності сторони між собою не укладали, переривання цього строку ні в юридичному, ні фактично не відбувалося. Тому він просить суд застосувати строк позовної давності у три роки, який сплив з вини ОСОБА_1

Представник третьої особи Мирноградської міської ради ОСОБА_6, будучи присутньою в одному із судових засідань, проти позову не заперечувала, пояснила, що дійсно 20.01.2014 року між Димитровською міською радою та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0688 га, на якій розташовано житловий будинок та господарські споруди, які є власністю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11.07.2002 року. Відповідно до ст.7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на будинок, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. Згідно за ст.120 Земельного кодексу України перехід права на земельну ділянку відбувається у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача; у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Заслухавши сторін, третю особу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони з 11 січня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17.04.2012 року, що встановлено на підставі свідоцтва про шлюб, копії рішення суду про розірвання шлюбу (а.с.9, 17).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.07.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Димитровського міського нотаріального округу Донецької області, реєстровий № 2957, відповідач ОСОБА_4 придбала жилий будинок загальною площею 78,6 кв.м, жилою площею 52,0 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, з господарськими спорудами та побудовами: літня кухня, гараж, сарай, уборна, душ, сарай, замощення, огородження, ганок, водовід (а.с.10).

Право власності на вказаний будинок зареєстровано за відповідачем 02.08.2002 року Димитровським бюро технічної інвентаризації (а.с.11).

Згідно технічному паспорту, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1, має загальну площу 75,3 кв.м, у тому числі жилу площу 48,5 кв.м, з господарськими спорудами та побудовами: Б-1 літня кухня, И-1 душ, К-1 вбиральня, Л-1 зливна яма, З-1 гараж, З-1 оглядна яма, № 1 паркан, № 1 ворота, № 3 хвіртка, № 4 паркан, № 5 паркан, ІІ водопровід, ІІІ замощення (а.с.13-15).

Відповідно до листа комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Мирноградської міської ради від 04.07.2016 року житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11.07.2002 року, загальна площа житлового будинку змінена з 78,6 кв.м на 75,3 кв.м, житлова площа змінена з 52,0 кв.м на 48,5 кв.м, за рахунок демонтажу кухонної печі та оздоблення стін, що не є самочинним переплануванням (а.с.89).

Відповідно до інформації комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Мирноградської міської ради від 22.09.2016 року, від 07.10.2016 року будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 позначені наступними літерами: а-1 ганок, пг-1 погріб, Б-1 літня кухня, І-1 душ, К-1 вбиральня, Л-1 зливна яма, № 1 паркан, № 2 ворота, № 3 хвіртка, № 4 огорожа, № 5 огорожа, ІІ водопровід, ІІІ замощення не є самочинним будівництвом. На будівництво гаражу із смотровою ямою в БТІ надано повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 15.04.2014 року, яке зареєстрована в інспекції ДАБК у Донецькій області 03.04.2014 року, декларація про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрована в інспекції ДАБК у Донецькій області 29.08.2016 року (а.с.117, 136).

Відповідно до рішення Димитровської міської ради від 14.11.2012 року № УІ/43-18 відповідачу ОСОБА_4 наданий дозвіл виготовити технічну документацію з землеустрою на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарчих споруд та побудов за адресою: АДРЕСА_1, з метою подальшої передачі цієї земельної ділянки у власність або в оренду (а.с.66).

Відповідно до рішень Димитровської міської ради від 13.11.2013 року № УІ/67-15, від 11.12.2013 року № УІ/69-35 відповідачу ОСОБА_4 передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0688 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та побудов, що також підтверджується планом (схемою) меж земельної ділянки, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровим планом земельної ділянки (а.с.67-68, 71, 72-74).

20.01.2014 року між відповідачем ОСОБА_4 та Димитровською міською радою строком на 5 років укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0688 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на якій розташоване спірне домоволодіння, що підтверджується відповідним договором, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.69-70, 75).

Відповідно до повідомлення № ДЦ061141050293 від 15.04.2014 року, яке 03.04.2014 року зареєстрованае в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) у Донецькій області, відповідач ОСОБА_4 почала виконання будівельних робіт по будівництву гаражу за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується повідомленням комунального підприємства «Архітектурно-виробниче бюро» від 19.02.2014 року, будівельним паспортом на гараж, вимогами до забудови земельної ділянки, схемою забудови земельної ділянки (а.с.76, 77, 78-80, 84-88).

Відповідачем ОСОБА_4 29.08.2016 року у департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації гаражу за вказаною адресою (а.с.125).

Отже, судом встановлено, і сторонами не заперечується, що спірне домоволодіння було придбане під час їх шлюбу.

Оскільки домоволодіння було придбане у липні 2002 року, до спірних правовідносин слід застосовувати правові норми Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, який був чинний на той час.

За приписами ст.ст.22, 24 КпШС УРСР майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,

якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства,

доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного

заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені норми права встановлюють існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі (презумпція права спільної сумісної власності), незалежно від того, хто є набувачем за договором, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.

Судом встановлено, що під час шлюбу сторін відповідачем за договором купівлі-продажу від 11.07.2002 року було придбано домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 78,6 кв м, у тому числі житловою площею - 52,0 кв.м, та господарських споруд та побудов: літньої кухні, гаражу, сараю, уборної, душу, сараю, замощення, огородження, ганку та водоводу.

У технічному паспорті, виготовленому за станом на 03.01.1978 року, вказані будівлі зазначені наступними літерами: А-1 житловий будинок, пг погріб, а1 крильце, Б-1 літня кухня, В-1 гараж, Г-1 сарай, Д-1 вбиральня, Е-1 душ, Ж-1 сарай, №1 паркан, №2 ворота, І замощення, б1 крильце, ІІ водопровід. Також згідно даним цього технічного паспорту жилий будинок має чотири житлові кімнати, а також нежитлові приміщення відповідної площі.

Після придбання спірного домоволодіння сторонами було здійснене певне перепланування всередині будинку, на місці одного з сараїв збудовано новий гараж, а старий гараж було демонтовано.

Тому, згідно технічному паспорту, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, загальна площа спірного жилого будинку зменшилася до 75,3 кв.м, у тому числі жила площа до 48,5 кв.м, кількість жилих кімнат зменшилася до трьох, а господарські споруди та побудов склали: Б-1 літня кухня, И-1 душ, К-1 вбиральня, Л-1 зливна яма, З-1 гараж, З-1 оглядна яма, № 1 паркан, № 1 ворота, № 3 хвіртка, № 4 паркан, № 5 паркан, ІІ водопровід, ІІІ замощення (а.с.13-15).

Згідно зі ст.152 ЖК України в редакції до внесення змін Законом України від 12.02.2015 року переобладнання та перепланування жилого будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради.

Відповідно до цієї ж статті в редакції Закону України від 12.02.2015 року виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

Позивач у суді пояснив, що фактичного переобладнання та демонтажу стін не здійснювалося, змінилося призначення кімнат.

Відповідно до інформації БТІ зміна площі житлового будинку відбулася за рахунок демонтажу кухонної печі та оздоблення стін, що не є самочинним переплануванням.

Отже, переобладнання та перепланування у розумінні Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, у спірному жилому будинку не відбулося, а тому не потребувало дозволу виконкому місцевої ради та введення об'єкта в експлуатацію.

До того ж, відповідно до п.3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 року № 127, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року за № 582/5773 (зі змінами та доповненням), у разі самочинного будівництва на оригіналах технічного паспорту на вільному від записів місці, з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразку щодо збудованих самочинно об'єктів.

У технічному паспорті, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, такі позначки відсутні.

Отже, позиція представника відповідача щодо необхідності надання позивачем дозвільних документів на переобладнання та перебудову, здійснені у жилому будинку сторін, не ґрунтується на законі.

Відповідно до п.27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012 року № 6 розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК України не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.

На теперішній час вказаний Порядок втратив чинність.

Відповідно до п.1 розділу ІІІ діючого Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2015 року № 79, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2015 року за № 547/26992 (далі - Порядок), прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об'єкти, за результатами технічного обстеження цих об'єктів шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація), яка складається за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку.

Відповідно до розділу ІІІ п.10 вказаного Порядку датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Аналогічні положення містяться в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, відповідно до ч.1 ст.39 якого прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно за ч.5 ст.39 даного Закону датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Судом встановлено, що новозбудований гараж із оглядною ямою за адресою розташування спірного домоволодіння було прийнято в експлуатацію 29.08.2016 року, про що свідчить дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації в інспекції ДАБК у Донецькій області у вказаний день, тобто 29.08.2016 року.

Отже, збудований після набуття відповідачем права власності на спірне домоволодіння гараж з ямою, з огляду на приведені правові норми та докази, на час постановлення рішення не є самочинним будівництвом, а тому може розглядатися як об'єкт, який підлягає розподілу.

Враховуючи вищенаведене, твердження представника відповідача з приводу того, що подружжям ОСОБА_4 у 2002 році було придбало одне домоволодіння, а позивач просить визнати право власності на інше домоволодіння, не відповідають встановленим судом обставинам.

Також не знайшли свого підтвердження пояснення представника позивача з приводу того, що гараж та оглядна яма були збудовані у 2014 році після розірвання між сторонами шлюбу, а тому позивач не має до будівництва цього об'єкту ніякого відношення. При цьому ОСОБА_3 послався на технічний паспорт, виготовлений за станом на 30.09.2014 року, де вказано, що позначені літерами З-1 гараж та з-1 оглядна яма були збудовані у 2014 році, та на декларацію про готовність до експлуатації об'єкта від 29.08.2016 року.

Саме сторона, яка заперечує право спільної сумісної власності, відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК має довести протилежне, зокрема, що майно було набуто нею поза шлюбом.

З пояснень позивача встановлено, що спірний гараж було збудовано у 2007 році під час шлюбу за спільні кошти на місці сараю, а старий гараж було демонтовано. Однак дозвільні документи на новозбудований гараж, які почали збиратися у 2012 році, були отримані у 2014 році, коли він та відповідач забажали продати спірне домоволодіння, тому у технічному паспорті дата побудови зазначена 2014 роком.

Те, що спірний гараж було збудовано під час шлюбу сторін, підтвердили допитані у суді свідки.

Так, свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що ОСОБА_1 він знає з 1998 року, працював з ним разом на одній шахті по 2010 рік, підтримує з ним дружні стосунки. Приблизно з травня по червень 2007 року позивачем будувався гараж по АДРЕСА_1 На той час дружина позивача ОСОБА_4 не працювала. Особисто він допомагав позивачу демонтувати фундамент старого гаражу, який знаходився попереду домоволодіння ОСОБА_4. Новий гараж позивач збудував в іншому місті, у його будівництві він не приймав участі. У той період часу у 2007 році він перекривав дах на своєму будинку, тому запам'ятав рік. Будівництвом гаражу займався позивач, вони постійно спілкувалися з приводу того, як і що робити. На момент, коли подружжя ОСОБА_4 розійшлися, гараж вже був збудований і експлувтувався. Ніяких робіт по будівництву гаражу на території їх домоволодіння після розірвання шлюбу сторін не було.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він з 2004-2005 року проживає по сусідству з ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 їх домоволодіння розділяє спільна межа. Весною 2007 року ОСОБА_4 будувався гараж у своєму дворі, вони питали у нього, чи не буде він проти, якщо стіна гаражу буде проходити по межі його домоволодіння. Приблизно у червні 2007 року ОСОБА_1 купив у нього ворота, які встановив на новозбудований гараж. Гараж будувався на його очах, на місці, де був сарай. Повністю гараж було збудовано влітку 2007 року. Він пам'ятає, як ОСОБА_9 заїжджала на автомобілі Лада в гараж і пошкодила двері автомобілю. Старий гараж, зі сторони центрального входу, було розібрано.

Під час розгляду справи представник відповідача також не заперечував, що будівництво гаражу було здійснено до 2012 року у період сумісного проживання сторін, і що дозвільні документи на гараж стали збиратися у 2014 році, коли був реальний покупець на будинок.

За приписами ч.3 ст.368 ЦК України, ст.60 СК України, що діяли на час набуття спірного гаражу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отримання дозвільних документів на збудований об'єкт після розірвання шлюбу не впливає на визначеність належності або неналежності об'єкту до спільної власності подружжя, а лише легалізує цей об'єкт для ралізації існуючого права. Оскільки відповідачем не доведено, що збудований гараж є її особистою приватною власністю, він є предметом розподілу між сторонами.

Твердження представника відповідача про те, що позивачем не отримано згоди на зміну договору оренди земельної ділянки, уладеного між відповідачем та Димитровською міською радою, також не ґрунтується на законі, оскільки за приписами ст.120 Земельного кодексу України перехід права на земельну ділянку відбувається у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні.

За загальним правилом, що міститься у ч.1 ст.28 КпШС УРСР, у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічне правило міститься і у ст.70 СК України, відповідно до якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власністі подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Таким чином суд вважає, що позивач має право на 1/2 ідеальну частину спірного домоволодіння незалежно від того, на кого з подружжя було оформлено правовстановлюючий документ.

Заява представника відповідача про застосування строку позовної давності у три роки, який повинен обчислюватися з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу сторін, тобто з 28.04.2012 року, і який на час звернення позивача до суду з даним позовом сплив, є такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно як до ч.3 ст.29 КпШС УРСР, так і до ч.2 ст.72 СК України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, заявленої у тому числі після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Приписами ч.2 ст.72 СК України, діючої на час розірвання шлюбу сторін, також передбачено, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Аналогічна правова позиція викладена у ч.3 п.15 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У суді представник позивача пояснив, що всі питання з розпорядження майном вирішувалися з відповідачем. Припинивши у лютому 2012 року сумісне проживання, відповідач не заперечувала, щоб позивач залишався проживати у спірному будинку. ОСОБА_4 неодноразово намагалася продати домоволодіння, а гроші розділити порівну для придбання кожним із них окремого житла. Останньому покупцю у березні 2016 року було відмовлено у продажу будинку, так як позивач забажав жити у будинку та сплатити компенсацію. Угоду не було укладено з вини позивача. Розуміючи, що відповідач вже не піде на поступки в отриманні від позивача значно меншої суми, яка була запропонована останнім покупцем, ОСОБА_1 подав позов до суду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник також наголошували на те, що порушення права власності позивача як співвласника цього будинку виникло у лютому 2016 року.

З викладеного випливає, що непорозуміння між сторонами щодо спірного майна виникли на початку 2016 року, тому саме з цього моменту слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності, оскльіки до цього сторони здійснювали своє право спільної сумісної власності на домоволодіння без будь-яких перешкод з боку один одного.

Оскільки строк позовної давності позивачем не пропущено, його позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з вищевикладеним на підставі ст.ст.22, 24, 28 КпШС УРСР, ст.ст.60, 70, 72, Сімейного кодексу України, ст.ст.186, 381, 368 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.10, 15, 60, 61, 209, 212, 213, 215, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа Мирноградська мська рада, про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 яке складається з жилого будинку загальною площею 75,3 м2, в тому числі жилою - 48,5 м2 , та господарських споруд і побудов, позначених у технічному паспорті, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, наступними літерами: А-1 жилий будинок, а-1 ганок, пг-1 погріб, Б-1 літня кухня, И-1 душ, К-1 вбиральня, Л-1 зливна яма, З-1 гараж, З-1 оглядна яма, № 1 паркан, № 1 ворота, № 3 хвіртка, № 4 паркан, № 5 паркан, ІІ водопровід, ІІІ замощення.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 яке складається з жилого будинку загальною площею 75,3 м2, в тому числі жилою - 48,5 м2 , та господарських споруд і побудов, позначених у технічному паспорті, виготовленому за станом на 30.09.2014 року, наступними літерами: А-1 жилий будинок, а-1 ганок, пг-1 погріб, Б-1 літня кухня, И-1 душ, К-1 вбиральня, Л-1 зливна яма, З-1 гараж, З-1 оглядна яма, № 1 паркан, № 1 ворота, № 3 хвіртка, № 4 паркан, № 5 паркан, ІІ водопровід, ІІІ замощення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його оголошення. Особи, які брали участь, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати судову скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 31.10.2016 року.

Суддя Ж.Є.Редько