Рішення № 62377007, 20.10.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/87/16

В справі № 760/18657/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2016 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Носачова А.К.

представника позивача- Опришко Е.В.

відповідачів- ОСОБА_4, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, суд

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2015 року позивачка звернулася до суду з позовом і просила поділити майно подружжя, а саме: визнати за нею та відповідачем по ? частині автомобіля НОМЕР_1, припинити її право власності на ? частину автомобіля та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості належної їй частки в розмірі 186 400, 00гр.

В подальшому позивачка неодноразово уточнювала та збільшувала розмір позовних вимог і остаточно в вересні 2016 року подала до суду змінену позовну заяву і просить:

-визнати недійсним Договір купівлі-продажу автомобіля НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

-визнати недійсним Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім»я відповідачки ОСОБА_4 з видачею довідки -рахунку серії ААЕ №394463 від 10 вересня 2015 року;

-визнати автомобіль спільною сумісною власністю подружжя її та відповідача ОСОБА_6;

-визнати за нею та відповідачем ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля за кожним.

Посилається в позові на те, що з 12 серпня 2007 року перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 травня 2015 року шлюб між ними був розірваний.

За час перебування в шлюбі ними був придбаний автомобіль «Ford Focus Sport Plus» білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3, вартістю 200 000 грн. 00 коп..

Для придбавння автомобіля 11 червня 2012 року відповідач ОСОБА_2отримав кредит в ПАТ «Ощадбанк» за Кредитним договором №1056, а вона виступила поручителем за даним договором відповідно до Договору поруки №2318.

Після розірвання шлюбу спірний автомобіль залишився в розпорядженні відповідача.

В подальшому їй стало відомо, що відповідач без її на те згоди розпорядився спірним автомобілем, продав автомобіль своїй матері ОСОБА_4, яка в подальшому в квітні 2016 року реалізувала автомобіль за Договором купівлі-продажу відповідачці ОСОБА_5

Входячи з того, що відповідач ОСОБА_2 розпорядився їх спільним майном без її на те згоди, що суперечить ст.68 СК України, а тому просить задовольнити позов.

Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував.

Посилається на те, що спірний автомобіль був придбаний ним 30 травня 2012 року в ТОВ «ВіДі Край Моторз» на підставі Договору купівлі - продажу №АдА-00001/151 від 30 травня 2015 року за ціною 179 900,00 гр.

Первинний внесок (аванс) за автомобіль в розмірі 50 522, 08 гр. він сплатив за рахунок особистих коштів, які отримав від продажу належного йому на праві власності автомобіля ОСОБА_7, який був придбаний в 2006 році до шлюбу з позивачкою.

Решту коштів на придбання автомобіля в сумі 130 000, 00 гр. він отримав у кредит за Кредитним договором, укладеним з ПАТ «Ощадбанк» 11 червня 2012 року строком на 7 років під 16,5% річних.

Цей кредит ним був погашений ним особисто 23 серпня 2013 року, для чого він взяв у борг 25 000,00 гр. у ОСОБА_8, а також 59 160, 65 гр. він взяв у борг у своєї матері ОСОБА_4, про що видав їй боргові розписки на 5 700 доларів США та 15 000,00 гр.

Участі в погашенні кредиту позивачка не приймала.

За таких обставин вважає, що спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю їх, як подружжя.

Крім того зазначив, що з березня по серпень 2013 року вони з позивачкою не проживали разом, він самостійно за особисті кошти сплачував кредит за даний автомобіль і сума погашеного ним кредиту без участі позивачки становить 75 303, 11 гр.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Зазначила, що спірний автомобіль не був об'єктом спільної сумісної власності позивачки та відповідача, а тому не підлягає розподілу як спільне майно подружжя.

Пояснила також, що допомагала своєму сину погашати кредит, отриманий на придбання спірного автомобіля і фактично самостійно погасила кредит, взятий на його придбання.

Просить у позові відмовити.

Відповідачка ОСОБА_5 у судове засідання неодноразово не з'являлася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, однак судові повістки поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про повернення в зв»язку з закінченням терміну зберігання.

Виходячи з неотриманням відповідачкою судових повісток, повідомлена про час розгляду справи в порядку, встановленому ч. 9 ст. 74 ЦПК України, а саме через оголошення в пресі.

Про причини неявки відповідачка суд до відома не поставила, а тому суд вважає за можливе розглядати справу в її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 63 цього кодексу дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами ч. 1 ст. 70 кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 12 серпня 2007 року по 06 травня 2015 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 травня 2015 року шлюб сторін був розірваний.

За час перебування в шлюбі сторонами був придбаний транспортний засіб - автомобіль марки «Ford Focus Sport Plus» білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3.

На придбання транспортного засобу відповідачем ОСОБА_2 був отриманий кредит у ПАТ»Державний ощадний банк України» в сумі 130 000, 00 гр. на підставі Кредитного договору № 1056 від 11 червня 2012 року.

Кредитний договір був укладений за письмової згоди позивачки і на підставі Договору поруки №2318 від 11 червня 2012 року вона виступила поручителем за Кредитним договором.

Відповідно до рахунку ТОВ »ВіДі Край Моторз» від 11 червня 2012 року вартість автомобіля за Договором купівлі-продажу становить 179 900, 00гр., а 11 червня 2012 року відповідачем ОСОБА_2 було внесено доплату в розмірі 130 000, 00 гр.

/ а.с. 10 - 24; 57 - 60 /

За змістом ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, вказаний автомобіль після його придбання став спільним сумісним майном позивачки та відповідача ОСОБА_2 як подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За правилами ч.1 ст.68 кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Встановлено, що на підставі Довідки-рахунку № 394463 від 10 вересня 2015 року спірний автомобіль був перереєстрований на відповідачку ОСОБА_4, матір відповідача ОСОБА_2, про що останній було видано Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

На підставі Договору купівлі-продажу № 7441/16/1800 від 09 квітня 2016 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, право власності на спірний автомобіль перейшло до відповідачки ОСОБА_5

/ а.с. 61; 96; 181 - 184 /

Відповідно до ч. 2 ст. 68 СК України розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз»яснено, що вирішуючи питання про поділ майна подружжя суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, за правилами ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу.

Згідно ч.3 ст.215 кодексу якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено та не спростовувалося відповідачами, відчуження автомобіля відповідачем ОСОБА_2 , який перебував у спільній сумісній власності подружжя, проведено без згоди позивачки, що суперечить вимогам закону, тим самим її майнові права як співвласника були порушені, а тому підлягають захисту.

Звертаючись до суду, позивачка обгрунтовує свої вимоги нормами ст.215 ЦК України.

Виходячи з предмету спору, суд вважає, що захист прав позивачки можливий шляхом застосування правового механізму, передбаченого ст. ст.215,216 ЦК України.

Однак при зверненні до суду позивачкою вимог про застосування наслідків недійсності правочину не заявлено.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В свою чергу, відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, а межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

За таких обставин, підстави для задоволення вимог позивачки про захист її порушених прав шляхом визнання угод недійсними відсутні.

Крім того, суд при цьому зважає на те, що спірний автомобіль на даний час перебуває у власності іншої особи, а тому пред»являти позов про його розподіл, як спільного майна подружжя, позивачка не має правових підстав.

При цьому, з точки зору суду, позивачка мала право, в силу ст.65 СК України, на свій вибір пред»явити позов про визнання спірного договору відчуження автомобіля недійсним, або вимагати стягнення на свою користь з відповідача ОСОБА_2, як відчужувача, компенсації вартості частини цього автомобіля, чим вона і скористалася, звертаючись до суду в жовтні 2015 року.

В подальшому позовні вимоги позивачкою були змінені та викладені в остаточному варіанті в вересні 2016 року.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 08.04.2015 № 6-7цс15, який є обов'язковим для застосування за правилами статті 360-7 ЦПК України, вбачається, що законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім»ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З цього випливає, що в разі незаконного відчуження одним із подружжя спільного майна не обов»язково визнавати за позовом другого з подружжя цього договору недійсним, оскільки захист майнових прав другого з подружжя може бути здійцснений шляхом компенсації йому вартості відчуженої частки майна.

Представник позивачки в судовому засіданні не заперечувала бажання позивачки отримати компенсацію вартості належної їй частки автомобіля, саме такими були первісні вимоги позивачки, саме в зв»язку з цим в остаточному варіанті позову нею зазначається вартість спірного автомобіля, однак у судовому засіданні сторони не дійшли згоди щодо його вартості, клопотання про призначення експертизи жодна із сторін не заявила, а відповідач ОСОБА_2 взагалі оспорював право позивачки, як подружжя, на дане майно, посилаючись на те, що воно належить йому на праві особистої приватної власності.

Враховуючи викладене вище, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки та захист її порушеного права у спосіб, визначений нею.

Керуючись ст. ст. 57, ч. 1 ст. 60, 63, 68-69, ч. 1 ст. 70, ч.2 ст.71 СК України, ст. ст. ст. 3-4,10-11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку

для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя