Ухвала суду № 62374559, 19.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/108/16-ц Головуючий у І інстанції Соловей Г. В.Провадження № 22-ц/780/4896/16 Доповідач у 2 інстанції Мережко М. В.Категорія 26 19.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

19 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Журби С.О., Суханової Є.М.,

секретар: Топольський О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м.Києву та Київській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про достягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У грудні 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головне управління по м. Києву та Київській області звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про достягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 108 618,20 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що між ПАТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_2 у 2008 році було укладено кредитний договір відновлювальної кредитної лінії. Позивач виконав умови договору надавши відповідачу кредит на споживчі цілі в сумі 210 000 грн. строком на 120 місяців із розрахунку 18,5 % річних.

04 вересня 2008 року сторони домовилися внести зміни до кредитного договору, а тому був укладений додатковий договір в якому банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 500 000 грн.

З метою належного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки, згідно якого поручитель зобов'язується відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання за кредитним договором. Відповідачі взяті на себе зобов'язання по кредитному договору не виконали, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2014 року стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 277 305,96 грн. Станом на 19 березня 2014 року банком був стягнутий з боржників за рішенням суду борг по кредиту в сумі 277 305,96 грн. та припинено нарахування відсотків, але зобов'язання по кредиту не були припинені і боржниками на час звернення позивача до суду зобов'язання залишилися не виконаними.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2016 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області суму коштів, донарахованих за кредитним договором відновлювальної кредитної лінії № 3700 від 30 травня 2008 року в розмірі 7 506,54 грн., а також судові витрати в сумі 551,20 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просило скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2016 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про відсутність у матеріалах справи належного розрахунку заборгованості, невірно застосував норми цивільного законодавства щодо форми угоди про неустойку та пеню. Окрім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано строк спеціальної позовної давності.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 30 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України в особі керуючого Фастівським відділенням № 2877 (на даний час - територіально відокремлене безбалансове відділення № 10026/0657 філії - Головного управління по м. Києву і Київській області АТ «Ощадбанк») та ОСОБА_2 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 3700, відповідного до якого був наданий кредит на споживчі цілі в сумі 210 000,00 грн., строком на 120 місяців із розрахунку 18,5 річних (а.с. 10-11).

На виконання Постанови КМУ затвердженої за № 502 від 06.04.2011 року «Про внесення змін до постанови КМУ від 25.02.2003 року № 261» у назві і Статуті ВАТ «Державний ощадний банк України» було замінено назву на ПАТ «Державний ощадний банк України» (а.с. 21).

Згідно п.1.7 Кредитного договору, позичальник зобов'язався щомісячно до останнього банківського дня, наступного за звітним, здійснювати платежі по погашенню кредиту та сплачувати нараховані банком проценти згідно графіку в сумі по 2 187,05 гривень з червня 2010 року по квітень 2018 року, а останній платіж в сумі 2187,5 грн. не пізніше дати остаточного погашення кредиту, що визначена договором - 30 травня 2018 року.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 30 травня 2008 року був укладений іпотечний договір № 12754, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0632 га з цільовим призначенням земельної ділянки будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та розташований на ній загальною площею 143,8 кв.м., житловою площею 76,1 кв.м. і належних до нього відповідних надвірних будівель, а сааме: сарай, гараж, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

04 вересня 2008 року сторони домовилися внести зміни до кредитного договору №3700, а тому був укладений додатковий договір №1 де зазначено, що банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 500000 гривень, а позичальник повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 18,5% (п.1.1 Договору), п.1.6 - позичальник зобов'язується щомісячно здійснювати платежі по погашенню кредиту щомісячно з червня 2010 року по квітень 2018 року включно рівними частинами в сумі по 5 208,34 гривень, а останній платіж в сумі -5 207,70 гривень (а.с. 12).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання позичальником 30 травня 2008 року був укладений договір поруки № 12755 з фінансовим поручителем ОСОБА_3, згідно якого поручитель зобов'язалася перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання по кредитним договорам (а.с. 13).

Згідно з п.3.3.2. Боржник відповідає перед кредитором по своїх зобов'язаннях, що випливають з кредитного договору і договорів, пов'язаних з даним Договором, всіма власними коштами та майном.

Позивач свої зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії № 3700 від 30 травня 2008 року виконав належним чином, надавши грошові кошти в той час як боржники платежі та відсотки за користування кредитом у встановлені договором строки не сплачували. У зв'язку з порушення відповідачами у мов кредитного договору, Банком було подано позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19.03.2014 року, з відповідачів, солідарно, стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 277305,96 грн.

Відповідно до наданого позивачем витягу з протоколу №37 від 14 травня 2015 року засідання кредитного комітету, після винесення вказаного рішення суду, було прийняте рішення про зупинення нарахування відсотків в обліку.

У квітні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Банку з заявою про добровільне виконання рішення суду шляхом сплати заборгованості рівними частинами по 2000 грн., щомісячно, з подальшою реалізацією нерухомого майна (будинку).

08 травня 2014 року рішенням кредитного комітету банку було надано дозвіл ТВБВ № 10026/0657 відстрочити термін подання до ДВС виконавчих листів суду щодо стягнення заборгованості за умови погашення боржниками судових витрат в сумі 34412 грн. та виконання ними графіку погашення платежів з травня 2014 року по січень 2015 року, щомісячно, в сумі 2000 грн., а в лютому 2015 року - 259305,96 грн. за рахунок продажу житлового будинку та присадибної ділянки. Боржниками було сплачено Банку в рахунок погашення боргу 22000 грн. та судові витрати в сумі 3441 грн., а суму кредиту, яка була передбачена до сплати в лютому 2015 року за рахунок продажу будинку не сплатили в зв'язку з неможливістю його продажу.

У листопаді 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 як представника малолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку та виселення з іпотечного будинку. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.02.2016 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України»задоволено частково, а саме: задоволено позовні вимоги, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнуто судовий збір, у задоволення іншої частини позову відмовлено.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК), що і було зроблено позивачем, шляхом звернення з заявою до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором і за вищезазначеним рішенням суду позовні вимоги були задоволенні та стягнуто з відповідачів заборгованість, яка складалась з суми несплаченого кредиту, сума прострочених чергових платежів, сума відсотків, пеня, судовий збір.

Позивач в своєму позові посилається на п.п. 1.9,1.10 Договору відновлювальної кредитної лінії № 3700 де зазначено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку відповідну плату (проценти) в розмірах та строки, визначені в договорі. проценти нараховуються Банком щомісячно на рахунок, відкритий у банку, починаючи з дня видачі кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано кредит.

Станом на 30 вересня 2015 року мають заборгованість за Кредитним договором по донарахованим відсотках, у таких розмірах: сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом - 74099,12 грн., сума пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом - 10043,71 грн., сума інфляційних витрат та 3 % річних від прострочених відсотків становить 24475,37 грн. Загальна сума заборгованості за період з 19.03.2014 року по 30.09.2015 року становить 108618,20 грн.

З травня 2014 року по січень 2015 року відповідачі здійснювали оплату платежів в сумі 2000,00 грн. які були встановленні Банком за рішенням засідання кредитного комітету від 08 травня 2014 року.

Разом з тим, відповідачі не сплатили суму заборгованості в розмірі 259305,96 грн, яка була передбачена до сплати за лютий 2015 року.

За ухвалою Фастівського міськрайонного суду відповідачам надано розстрочку по стягненню боргу за рішенням суду від 19 березня 2014 року і на даний час вони щомісячно сплачують заборгованість рівними частинами.

У п. 17 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі за № 6-1206цс15, виходячи із системного аналізу ст.ст.525, 526,599,611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що чинне законодавство не передбачає стягнення донарахованих відсотків після винесення судового рішення.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання. На вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем не надано належного розрахунку у підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості в частині інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні у суді першої інстанції представником відповідачів подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільним законодавством передбачено два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Посилання позивача на п.7.8 Договору відновлювальної кредитної лінії №3700 від 30.05.2008 року, зазначивши, що сторони збільшили строки позовної давності суд оцінює критично, оскільки єдина умова для стягнення неустойки - це обов'язкове складання умови про неустойку позичальником та позикодавцем в письмовій формі та підписання уповноваженими представниками.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. Згідно із ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язань повинен бути укладений в письмовій формі; недотримання цієї умови тягне за собою нікчемність, зокрема, умови про неустойку.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення вимого позивача в частині стягнення суми пені з врахуванням строку спеціальної позовної давності в сумі 7506,54 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий М.В. Мережко

Судді С.О. Журба

Є.М. Суханова