Рішення № 62369724, 10.10.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2016 р.Справа № 922/1714/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС", м. Харків про визнання правочину нікчемним, повторно за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_3, дов. від 23.05.2016 року, ОСОБА_4, дов. від 23.05.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС".

Представники відповідача у судовому засіданні та у наданому клопотанні просять суд долучити до матеріалів справи оригінал Рецензії від 12 вересня 2016 року на Звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов*язання за кредитними договорами.

Суд задовольняє клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи оригінала Рецензії від 12 вересня 2016 року на Звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов*язання за кредитними договорами, долучає до матеріалів справи оригінал Рецензії від 12 вересня 2016 року та переходить до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судове засідання не з*явився.

Представники відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечують, просять відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників відповідача, судом встановлено наступне.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 733 від 20 листопада 2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 123 від 20 листопада 2014 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 з 24 листопада 2014 року повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський ОСОБА_1" передано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду гарантування ОСОБА_2.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17 лютого 2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський ОСОБА_1" по 20 березня 2015 року (включно).

Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 55 від 17 лютого 2015 року продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський ОСОБА_1".

28 жовтня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" було укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" (відповідач, новий кредитор) прийняв всі права вимоги щодо виконання грошового зобов"язання за кредитним договором № 293 від 02 жовтня 2006 року, кредитним договором № 145 від 18 квітня 2007 року та № 182/07 від 25 грудня 2007 року, що були укладені між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Харківське автотранспортне підприємство".

Разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора у повному обсязі перейшли всі права, що забезпечують виконання зобов"язання за кредитними договорами, зокрема: право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 04 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1219; право вимоги до заставодавця за договором застави, посвідченим 16 березня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 494; право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 19 квітня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 776; право вимоги до заставодавця за договором застави, посвідченим 15 листопада 2007 року приватним. нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за № 575; право вимоги до іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 26 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 2268; право вимоги до заставодавця за договором застави № 205 від 11 липня 2008 року від 11 липня 2008 року; право вимоги до заставодавця за договором застави від 01 лютого 2008 року.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року з посиланням на статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і тим, що він фактично був спрямований на: погіршення фінансового стану позивача шляхом неотримання частини активів неплатоспроможного банку, а саме близько 33% заборгованості по кредитам; внаслідок укладення спірного договору Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" зазнав збитки у розмірі 2065444,69 грн. Суму збитків становить різниця між розміром боргу Відкритого акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство" перед Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_1" та сумою, на яку позивачем було відступлено відповідачу право вимоги щодо вказаної заборгованості згідно договору; затвердження на рівні умов договору фактичної відмови позивача від власних майнових вимог за договорами забезпечення іпотека/застава; фактичної відмови позивача від звернення стягнення на предмет іпотеки/застави; відчуження (або передача в користування) майна банку за спірним договором було здійснено на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Суд, не може прийняти до уваги вищевикладене посилаючись на наступне.

28 жовтня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" та Товариство з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги.

Згідно пункту 1.1. договору про відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги щодо виконання грошового зобовязання за кредитним договором №293 від 02 жовтня 2006 року, кредитним договором №145 від 18 квітня 2007 року, кредитним довором № 182/07 від 25 грудня 2007 року (кредитні договори), що був укладені між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Харківське автотранспортне підприємство" (боржником) з наступними змінами та доповненнями до них.

Заборгованість боржника за кредитним договором, що підлягає стягненню відповідно до наказу господарського суду Харківської області від 20 жовтня 2009 року у справі №40/69-09 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Харківське автотранспортне підприємство" на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" з урахуванням оплат, становить 6224701,29 грн., згідно даних відображених в балансі Банку (з урахуванням здійснених погашень) заборгованість боржника за кредитними договорами становить на дату відступлення права вимоги 6141 444,69 грн.

Відповідно до пункту 1.2. договору про відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року відступлення права вимоги за кредитним договором здійснюється на платній основі. Вартість права вимоги на день укладення цього договору складає 4 076 000 грн.

На виконання укладеного договору про відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року сторонами договору були вчинені дії по його належному виконанню, а саме:

Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" 28 жовтня 2014 року було здійснено оплату вартості відступленого права вимоги у розмірі встановленому пунктом 1 2. договору про відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, а саме 4076000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 001. Тобто Товариство з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" належним чином виконало свої зобов*язання за договором шляхом здійснення оплати вартості відступленого права вимоги.

З огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" здійснило оплату вартості відступленого права вимоги Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" (кредитор), та Товариство з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" (новий кредитор) склали акт приймання-передачі (додаток № 1 до договору) про відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, яким зафіксували передачу документів, які підтверджували дійсність та наявність права вимоги. Такого роду дії учасників цивільних відносин повністю відповідали нормам цивільного та господарського законодавства.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов*язків.

У статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов*язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 3 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 512 - 515 Цивільного кодексу України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредитору. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобовязаннях, нерозривно повязаних з особою кредитора, зокрема у зобовязаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим пошкодженням здоров*ю або смертю.

Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та сплачує вартість відступленого права.

По своїй суті договір відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, який укладений між позивачем та відповідачем, є договором купівлі-продажу і в ньому передбачений обовязок нового кредитора (відповідача) сплатити кредитору (позивачу) майнову компенсацію замість набутого права вимоги.

Правовою підставою для нікчемності договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, який укладений між позивачем та відповідачем, позивач вказує пункт 3 частини 3 статті 38 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного Банку є нікчемними з таких підстав: ОСОБА_1 здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого Банком), або зобов*язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

При цьому позивач зазначає, що договір відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року був спрямований на погіршення фінансового стану позивача шляхом неотримання частини активів неплатоспроможного Банку, а саме близько 33% заборгованості по кредитам; внаслідок укладення спірного договору Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" зазнало збитків у розмірі 2065444,69 грн. Суму збитків становить різниця між розміром заборгованості; відчуження (або передача в користування) майна Банку за спірним договором було здійснено на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Тлумачення пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у контексті договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року свідчить, що для його застосування є необхідним доведення: факту відчуження майна. Дійсно між позивачем та відповідачем мало місце оплатне відчуження права вимоги шляхом укладення та належного виконання договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року; факту, що таке відчуження відбулося за цінами нижчими від звичайних (якщо оплата 20% і більше відрізняється від вартості майна, отриманого Банком). Тобто, для доведення факту, що відчуження відбулося за нижчими цінами за звичайні, потрібно порівняти ціну відчуження в договорі відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року та звичайну ціну.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

За своєю сутністю ціна це збірне поняття, що може стосуватися вартості: певної речі (житлового будинку, автомобіля, телефону тощо); послуги (фінансової, юридичної, освітньої і т. д.); роботи (ремонт речі, виготовлення речі); права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо).

Ціна відображає мінову вартість певного обєкта. За способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті.

Залежно від підстави встановлення ціна буває: договорною, коли сторони в договорі передбачають ціну; встановленою уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, тобто яка встановлюється у випадках передбачених законом уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; регульованою уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом.

У контексті договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року його сторонами було встановлено договірну ціну права вимоги (4076000 грн.), що цілком відпозідає чинному законодавству.

У пункті 14.1.71 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Тобто презюмується, що договірна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Оскільки позивач наполягає на тому, що договірна ціна права вимоги (4076000 грн.) є нижчою за звичайні ціни, то це потребує порівняння договірної ціни вартості відступленого права вимоги, для чого слід визначити звичайні цін, тобто ціни на аналогічні за розміром права вимоги.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач на виконання імперативних приписів Господарського процесуального кодексу України не надав жодних доказів про те, що договірна ціна права вимоги є нижчою на 20% за рівень цін станом на 28 жовтня 2014 року.

Ще однією правовою підставою для нікчемності договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, який укладений між позивачем та відповідачем, позивач вказує пункт 1 частини 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного Банку є нікчемними з таких підстав: ОСОБА_1 безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без встановлення обовязку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. При цьому позивач зазначає, що договір відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року був спрямований на затвердження на рівні умов договору фактичної відмови позивача від власних майнових вимог за договором забезпечення іпотека/застава; фактичну відмову позивача від звернення стягнення на предмет іпотеки/застави.

Тобто позивач намагається обґрунтувати нікчемність договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року тим, що ОСОБА_1 нібито відмовився від власних майнових вимог за договорами забезпеченнями іпотеки/застави і відмову позивача від звернення стягнення на предмет об*єкти/застави.

З матеріалів справи вбачається, що не зважаючи на посилання позивача на те, що на підставі договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року відбулася відмова від забезпечувальних прав і від звернення стягнення, всі забезпечувальні договори (іпотеки та застави) вчинялися в письмовій формі із нотаріальним посвідченням.

Згідно частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Тобто відступлення забезпечувальних прав за договорами застави/іпотеки мало також вчинялися в письмовій формі із нотаріальним посвідченням. Такого роду правочини були вчинені позивачем та відповідачем, та нотаріально посвідчені. Зокрема, це: договір відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим 04 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстром № 1219, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 29 жовтня 2014 року за реєстром № 1973; договір відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим 19 квітня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстром № 776, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 29 жовтня 2014 року за реєстровим № 1972; договір відступлення прав за Іпотечним договором, посвідченим 26 грудня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 2268, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 29 жовтня 2014 року за реєстром № 1974; договір відступлення прав за договором застави від 15 листопада 2007 року, посвідченим 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром №575, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 29 жовтня 2014 року за реєстром № 1976; договір відступлення прав за договором застави від 16 березня 2007 року, посвідченим 16 березня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстром № 494, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 29 жовтня 2014 року за реєстром № 1977.

У спеціальних нормах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції станом на 28 жовтня 2014 року чітко визначено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема: уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення Банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного Банку та/або ліквідації Банку (пункт 17 частини 2 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду (частина 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними в частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (пункт 4 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобовязана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації Банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті (частина 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); уповноважена особа Фонду: протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) Банку, переданого за такими; договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням (чатина 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Тлумачення перелічених норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить, що на рівні імперативних норм визначено повноваження уповноваженого фонду при тимчасовій адміністрації. Такі повноваження стосуються: здійснення перевірки правочинів (договорів); повідомлення сторін про нікчемність правочинів (договорів); вжиття заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; вжиття заходів по відшкодуванню збитків, спричинених їх укладенням.

Як наслідок імперативні приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачають можливості уповноваженої особи Фонду діяти інакшим чином аніж це визначено законом. Уповноважена особа Фонду наділена лише повноваженням повідомляти сторін про нікчемність договору, вживати заходів до витребування (повернення) майна (коштів) Банку, переданого за такими договорами та вимагати відшкодування збитків. Проте матеріали справи не містять будь-яких доказів, що уповноважена особа Фонду діяла в межах своїх повноважень

Також можливість застосувати положення щодо нікчемності правочинів, які закріплені в статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", пов*язується із запровадженням і перебуванням банку в процедурі тимчасової адміністрації. Цей висновок обумовлений системним тлумаченням Розділу VII "Тимчасова адміністрація" (статті 34-43) і Розділу VIII "Ліквідація банків" (статті 44-54) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Законодавець на рівні імперативних норм визначив, які повноваження має: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністарції. Повноваження уповноваженої особи Фонду в процедурі тимчасової адміністрації регулюються Розділом VII "Тимчасова адміністрація" (статті 34-43) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". І тільки в рамках процедури тимчасової адміністрації допустимо застосовувати статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації. Натомність повноваження уповноваженої особи Фонду в процедурі ліквідації регламентується Розділом VIII "Ліквідація банків" (статті 44-54) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Розділ VIII "Ліквідація банків" (статті 44-54) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень уповноваженої особи Фонду на застосування статті 38 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має повноваження на застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тільки в процедурі тимчасової адміністрації (процедура виведення Банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного Банку в порядку, встановленому цим Законом - пункт 16 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації Банку відповідно до цього закону та приступає до виконання своїх обов*язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. Якщо в Банку, що ліквідується, злдійснюється тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація Банку припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" було замовлено Звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобво*язання від 14 грудня 2015 року за кредитними договорами: № 293 від 02 жовтня 2006 року, № 145 від 18 квітня 2007 року №182/07 від 25 грудня 2007 року у суб*єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Група Співдружність" (сертифікат 14767/13 від 11 червня 2013 є чинним на дату оцінки та у термін складання звіту). Оцінювач ОСОБА_10, свідоцтво про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачив ФДМУ № 10579 від 03 вересня 2013 року; кваліфікаційний сертифікат № 1335 від 22 травня 1999 року, виданий ФДМУ; свідоцтво про підвищення кваліфікації МФ №2370-ПК від 04 липня 2014 року; свідоцтво про підвищення кваліфікації ЦМК №284-ПК від 17 листопада 2014 року; свідоцтво про підвищення кваліфікації МФ №593-ПК від 01 грудня 2012 року; свідоцтво про підвищення кваліфікації ЦМК № 178-ПК від 02 грудня 2012 року.

За письмовим проханням Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" була проведена рецензія на Звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов*язання від 14 грудня 2015 року за кредитними договорами: № 293 від 02 жовтня 2006 року, № 145 від 18 квітня 2007 року №182/07 від 25 грудня 2007 року у суб*єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Група Співдружність" (сертифікат 14767/13 від 11 червня 2013 є чинним на дату оцінки та у термін складання звіту). Рецензентом виступив голова Громадської організації "Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки" ОСОБА_11 (термін практичної діяльності як оцінювача складає більше 19 років).

В результаті проведення розрахунків, оцінка вартості права вимоги за песимістичним прогнозам становить 4381280,00 грн., за оптимістичним прогнозам 4681723,59 грн.

Відповідно до пункту 1.2. договору відступлення права вимоги від 28 жовтня 2014 року, відступлення права вимоги за Кредитним договором здійснюється на платній основі. Вартість права вимоги на день укладання цього договору складає 4076000,00 грн. Право вимоги вважається відступленим в момент належного виконання новим кредитором обов*язків, передбачених пунктом 3.1. цього договору.

Таким чином сума, сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛОС" відповідає вимогам пункту 3 частини 3 статті 38 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і не є нижчою або вищою на 20% від звичайної вартості.

Також представниками відповідача надано Рецензію від 12 вересня 2016 року на Звіт про оцінку ринкової вартості права вимоги щодо виконання грошового зобов*язання за кредитними договорами: № 293 від 02 жовтня 2006 року, № 145 від 18 квітня 2007 року №182/07 від 25 грудня 2007 року на суму 6141444,69 грн.. яка виконана кандидатом економічних наук, доцентом, автором понад 30 наукових праць з оцінки майна та майнових прав, оцінювачем з стажем практичної діяльності у 21 рік - ОСОБА_12

Означена рецензія свідчить, що Звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та майнових прав і оцінювач обґрунтовано виконав ідентифікацію та класифікацію об*єкта оцінки та підтверджує в повній мірі факти, викладені відповідачем у судовому засіданні та у наданих запереченнях на позов.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.10.2016 р.

Суддя ОСОБА_13