Постанова № 62369305, 13.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 жовтня 2011 року 13:44 № 2а-8235/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Паньків В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий стандарт ділових подорожей" до Державної податкової інспекції у Шевченківськомурайоні м.Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.05.2011 р. за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.10.2011 року о 13 год. 44 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 26.05.2011 р. №0003262304; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва щодо невизнання податкового кредиту в сумі 196 000,00 грн., визначеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей»за операціями з ТОВ «БІЗНЕС ПРОМОУШЕН ТЕХНОЛОДЖИ»за період грудень 2010 року - лютий 2011 року; стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей»витрати зі сплати судового збору в розмірі 85,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Шевченківському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»та п. 198.1, 198.2, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-IV (із змінами та доповненнями), який був чинний на момент здійснення правовідносин та укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»за грудень 2010 р. лютий 2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 13.05.2011 р. за № 1119/23-04/32553602 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) та п. 198.1, 198.2, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV. В результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 196 000,00 грн. в тому числі: за грудень 2010 р. на суму ПДВ 25 000 грн., за січень 2011 року на суму 110 000,00 грн., за лютий 2011 року на суму 61 000,00 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем було подано заперечення до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надало Позивачу відповідь на заперечення від 26.05.2011 р. №7569/10/23-406, в яких зазначило, що підстав для перегляду висновків акту перевірки не вбачається.

На підставі даного акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.05.2011 р. №0003262304, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 202 251,00 грн. з них 196 000,00 грн. основним платежем та нараховані штрафні санкції у розмірі 6251 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»(Виконавець) та ТОВ «Новий стандарт ділових подорожей»(Замовник) укладено договір №Н-0401 від 04.01.2011 р. (надалі по тексту Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, замовник доручає, а Виконавець зобовязується надати йому, у відповідності до умов даного Договору, послуги по організації та проведенню заходів, обслуговування та супроводження робіт повязаних з цим.

Зобовязання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, актами надання послуг, банківськими виписками та податковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, Позивачем надано суду докази того, що надані послуги були використані в повному обсязі.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції.

3. Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України Про податок на додану вартість.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи, суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг; використання зазначених послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання у межах своєї господарської діяльності.

Порушень з приводу вартості придбаних позивачем товарів та послуг відповідачем не встановлено.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з обставин та матеріалів справи, зокрема, додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, в складі податкового кредиту за грудень 2010 року Позивачем зазначено суми податку на додану вартість за податковими накладними, які були виписані до вказаного періоду.

На думку суду, Закон України Про податок на додану вартість повязує дату права виникнення на податковий кредит або з датою списання коштів в оплату вартості товарів (послуг), або з датою отримання відповідної податкової накладної. При цьому Закон не встановлює обовязку платника податку формувати податковий кредит за певний звітний період на підставі податкових накладних, складених виключно за такий звітний період та не передбачає обовязку платника податку надавати податковому органу будь-яких документальних підтверджень отримання від постачальників податкових накладних саме в тому періоді, в якому вони відображені.

Закон України Про податок на додану вартість передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, Позивачем надано суду докази того, що придбані послуги у ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи»у подальшому були використані Позивачем у своїй господарській діяльності.

В Акті перевірки не спростовується наявність податкових накладних.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що угода, укладена між Позивачем та ТОВ «Бізнес промоушен технолоджи», була спрямована не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже, діяли з метою, спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування. Оскільки така мета суперечить одному з основних принципів існуючого суспільного ладу, вона є суперечною інтересам держави і суспільства та підлягає визнанню недійсною із застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам підприємств за фактом ухиляння від сплати податків, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Дані послуги, придбані позивачем, не є обмеженим в цивільному обороті, отриманим внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з надання послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 198.1. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку зокрема придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України викладену в листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України», де вказується на те, що не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно формував податковий кредит за періоди грудень 2010 року - лютий 2011 року, тому висновки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення позивачем 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) та п. 198.1, 198.2, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV та про зменшення суми ПДВ є помилковими.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Таким чином, вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 26.05.2011 р. №0003262304 підлягають задоволенню.

В частині щодо стягнення з державного бюджету України на користь Позивача суму в розмірі 85,00 грн., суд задовольняє частково, а саме, в сумі 3,40 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 26.05.2011 р. №0003262304.

3. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва щодо невизнання податкового кредиту в сумі 196 000,00 грн., визначеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей»за операціями з ТОВ «БІЗНЕС ПРОМОУШЕН ТЕХНОЛОДЖИ»за період грудень 2010 року - лютий 2011 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий стандарт ділових подорожей» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

5. В іншій частині відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук