Постанова № 62368594, 30.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 червня 2011 року № 2а-18808/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу та додані до неї матеріали

за позовомДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "Промміс-Контракт" ОСОБА_1 Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання нечинними установчих документів На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промміс-Контракт», ОСОБА_1, третя особа Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Промміс-Контракт»(з урахуванням уточнення).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09.11.2010 р. адміністративну справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при створенні відповідача було допущено порушення, які не можна усунути, зокрема тому, що особа, зазначена у якості засновника у статутних документах, не має відношення до створення та діяльності підприємства.

Відповідачі до суду не зявлялися, хоча були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України. Заперечень проти позову до суду не надходило.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промміс-Контракт»(далі за текстом ТОВ «Промміс-Контракт») було зареєстроване Голосіївською районною державною адміністрацією м. Києва та взятий на облік платника податків згідно свідоцтва від 07.04.2005р. № 37098460 у Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в ході проведеного працівниками податкової міліції у Голосіївському районі м. Києва аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Промміс-Контракт»було встановлено, що громадянин, який значиться засновником підприємства, фактично ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства не має, а діяльність спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави, від імені підприємства ведеться не встановленими особами.

Адміністративна справа розглядається за законодавством, яке виникло на момент спірних правовідносини, а саме, Позивач звернувся з позовом до Голосіївського районного суду міста Києва 06.03.2007 р. (застосовується законодавство, що діяло станом на 2007 р.).

Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Суд доходить висновку, що даний перелік підстав для припинення юридичної особи є виключним, та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 110 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (пункт другий частини першої). Згідно з частиною другою зазначеної правової норми, вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Ухвалою про прийняття справи до розгляду у позивача витребовувалося нормативне обґрунтування заявлених вимог, з посиланням на наявність права позивача щодо звернення до суду з зазначеним позовом, проте, зазначених вимог позивачем виконано не було.

Суд доходить висновків, що право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, передбачене пунктом 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не включає права на вимоги щодо визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Таких висновків суд доходить з урахуванням норм статті 110 Цивільного кодексу України, якими чітко визначено обмежений перелік кола субєктів, що мають право предявляти вищезазначені вимоги.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання можливого закриття провадження у справі, суд враховує наступне.

Перелік підстав для можливого закриття провадження у справі, визначений частиною першою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно до частини другої зазначеної правової норми, у випадку, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Частиною другою зазначеної правової норми визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку подання позову субєктом владних повноважень з перевищенням наданих повноважень, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадку відсутності владних повноважень сторони процесу як субєкта владних повноважень (а не відсутності конкретних повноважень щодо заявлених вимог), або у випадку прямого визначення Законом іншої юрисдикції заявлених вимог.

Отже, позовні вимоги про припинення юридичної особи (відповідача) з мотивів порушення, допущених при її створенні, задоволенню не підлягають з огляду на відсутність компетенції позивача щодо звернення з зазначеним позовом.

Щодо посилання позивача на здійснення відповідачем протиправної діяльності, суд враховує наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд доходить висновків, що згідно з вищенаведеною нормою процесуального права, доказом вчинення злочину може бути лише документ передбачений Кримінально процесуальним кодексом України, зокрема, постанова слідчого (прокурора) або вирок, якими, у визначеному Законом порядку, встановлюється можлива або доведена участь особи у вчиненні злочину.

Позивач посилається на створення відповідача без мети зайняття підприємницькою діяльністю з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що є злочином, передбаченим статтею 205 Кримінального кодексу України ; участі відповідача в проведенні фінансових операцій, направлених на легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, що є злочином, передбаченим статтею 209 КК України; участі відповідача в ухиленні від сплати податків, що є злочином, передбаченим статтею 212 КК України.

Проте, позивачем не надано жодних доказів існування кримінальних справ, порушених відносно діяльності, здійснюваної відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку, суд витребовує названі документи та матеріали.

Пунктами 1, 6 ст. 10 Закону України Про державну податкову службу в Україні визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами.

Підпунктом 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-III (із змінами та доповненнями) встановлюється, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове зобовязання, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком порушення платником податків процедури апеляційного оскарження.

Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкова вимога - письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (п. 1.10 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

З наданих позивачем на обґрунтування позовних вимог документів вбачається, що перевірки дотримання ТОВ «Промміс-Контракт»вимог податкового законодавства не проводилось, рішення про визначення відповідачу податкового зобовязання податковим органом не приймалось.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження донарахування відповідачу податкових зобовязань та існування у відповідача податкового боргу, а також доказів застосування до відповідача санкцій за порушення податкового законодавства. Отже, позивач належними доказами не довів факт ухилення відповідача від сплати податків, у звязку з чим суд доходить висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 128, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук